У Каневі на Черкащині працює волонтерський центр, у якому плетуть сітки, шиють білизну, подушки, а ще збирають харчі, розповіла Суспільному керівниця центру Наталія Шульга.
Як розповіла Наталія Шульга, започаткували волонтерський центр сім років тому, аби допомагати військовим. Відтоді щодня волонтери працюють по п'ять годин.
Волонтерка Людмила Голованова розповіла, що волонтери у холодну пору року створюють сидіння-трансформери:
"Такі сидіння робимо для розвідників і снайперів. Вони на липучку закриваються, носяться на поясі, і як потрібно залягати у розвідці, розкладаються. У нас такий швидкісний процес, що ми за пів дня можемо штук 20 зробити. Робимо всі дружно, командно: одні набивають, інші застрочують".
А ще волонтерки шиють рукавиці, білизну та на зиму в’яжуть теплі шкарпетки. У центрі кожен знає свою задачу і виконує її "на відмінно". Та головне правило – робити все з позитивом, зазначила Людмила Голованова.
"Якщо хтось говорить якийсь негатив, ми зупиняємо. Краще розповімо якийсь вірш, фільм, анекдот, тому що ми заряджаємо позитивною енергетикою всі свої вироби", — прокоментувала волонтерка.
Шістдесяти семирічна Людмила Мальон до волонтерського центру долучилася від початку його створення. Раніше у центрі працювали 25 людей, з часом кількість зменшилася до десятка. Тепер вона допомагає плести сітку:
"Коли багато замовлень, то ми робимо сітку за півтора дня. А білу сітку ми дуже швидко плетемо. Тому що вже руку набили, навіть не дивлячись можна плести".
За сім років вибудували свою схему роботи над сітками, додала волонтерка Валентина Чуприна:
"Раніше ми прив’язували якісь цеглини, мучилися. А потім вже хтось придумав: спробуємо пляшки прив'язати. І почали набирати їх, тепер у нас воно гарно натягує нам з усіх сторін і таким чином так працюємо. Отаке наше ноу-хау. Ми в’яжемо сітку різними кольорами: трохи світліше, трохи темніше, іноді десь буває і коричнева".
Валентина Цюкало у центрі нарізає стрічки для сітки. Жінка зазначила, що роботи вистачає всім:
"Скільки треба допомагати і скільки я зможу, я буду ходити. Я вже так вирішила, тому що без цього ми не можемо".
Волонтерський центр став для них вже другою домівкою, додала Людмила Мальон:
"Буває тиск, буває щось ще болить, але все одно через все йдеш. Тому що це вже наше життя. Ну і хлопці, вони — на першому місці у нас".
А когось центр надихнув і на написання віршів:
"Ми можемо йти разом з ними вплітаючи в сітки стрічки,
з молитвою і заклинанням, їм боже життя збережи.
Добро поспішайте робити, допоки, сьогодні і завтра й завжди.
Бо можемо ми й не дожити до тої святої мети".
Подяки від бійців не просять, бо роблять свою роботу, зауважив волонтер Альберт Пашко:
"Якщо наша праця допомогла комусь, чи врятувала життя, чи здоров’я, то все це було не даремно".
Керівниця центру Наталія Шульга розповіла, що декілька разів доводилося переїжджати у нові приміщення. І хоч зараз мають кабінет, та ще не вистачає місця для зберігання всіх виготовлених речей:
"У нас все в коридорі. Речі там не повинні бути, тому що потрібно дотримуватись техніки безпеки".
Волонтерську діяльність не припинять попри будь-які обставини, бо залишити хлопців без допомоги вже не можуть, додала пані Наталія.
Читайте нас у Telegram: головні новини Черкащини та України
