Колишня військовослужбовиця 24-го окремого штурмового батальйону "Айдар" Збройних сил України Наталія Черкасова родом із Луганщини. Вона брала участь в АТО, а під час повномасштабного вторгнення евакуйовувала людей та тварин із зони бойових дій. Після переїзду на Житомирщину в серпні 2023 року продовжила волонтерську діяльність і працює над відновленням свого притулку для тварин, який знищений через пожежу. Свою історію Наталія Черкасова розповіла в проєкті Суспільного "Ветеранська справа".
Ветеранка Наталія Черкасова Суспільному розповіла, що на початку Революції Гідності вона та її однодумці возили продукти та надавали різноманітну підтримку з Луганщини.
"Ми возили цілими фурами. Хоч і говорили, що Майдан був проплачений, я не знаю, кому там платили. 80% людей, з якими я була знайома, були ідейними. Усім дуже хотілося в Європу. Майдан, напевно, був єдиним місцем в Україні того часу, де не розділяли схід і захід. Коли в лютому розстріляли Небесну сотню — це був дуже сильний моральний поштовх. Ніби закон війни: "кров породжує кров" — так завжди було. Морально було дуже важко, бо ми не були там, приїхали лише на наступний день. Ми привезли продукти, теплі речі, збирали все, що можна було зібрати. На Луганщині вже на той час почали працювати цехи з виробництва харчів швидкого приготування. У Сіверськодонецьку, Лисичанську, Кремінній, яка зараз дуже страждає, вже тоді на початку лютого все активно працювало на підтримку Майдану. Багато людей у містах самоорганізовувалися для самооборони", — розказала Наталія.
Зі слів Наталії Черкасової, батальйон "Айдар" приїхав до них на початку травня. Вона багато разів просилася до них, але отримувала делікатні відмови.
"Тоді я просто зібрала речі, купила форму, яку тоді взагалі можна було придбати, купила берці. Зрізала своє довге волосся і продала його на 65 тисяч гривень. Я поїхала в Дніпро, купила пару джипів, бо свої машини трохи продали. Купила літні берці. Приїхала, кинула сумку і кажу: "Все, я буду у вас тепер жити". Вони спочатку відмовлялися, покликали старшого, він глянув на мене і сказав: "Ні". Я відповіла: "Ні, вже не приймається. Я вже приїхала, радійте, що я тут". Вони взяли мене на випробувальний термін. Через кілька годин приїхали два джипи, взуття та форма. Мабуть, саме це довело мої щирі наміри, що я дійсно хочу бути з ними, а не просто так. Через кілька місяців я добилася, щоб мені видали автомат. Потім були перші бойові і так я стала гранатометником. Перші бойові операції були в Хрящуватому, Станиці Луганській, Щасті, Трьохізбенці, Бахмуті, Світлодарській Дузі і знову в Шумах", — пригадала ветеранка.
У батальйоні "Айдар" Наталія прослужила п'ять років: з липня 2014 року по липень 2019-го. Після завершення служби вона зайнялася волонтерською діяльністю, зокрема опікувалася безпритульними тваринами.
"Від війни страждають не тільки люди. Тварини, мені здається, страждають ще більше, бо їм немає куди подітися. Тому ми збирали собак, котів. У Харківський екопарк Фельдмана ми відвозили сов, лисиць, вовків, пару кабанів, яких зловили поранених. Здебільшого ми вивозили зі Щастя та Трьохізбенки, бо там були великі лісництва і багато тварин", — сказала Наталія Черкасова.
Повномасштабне вторгнення ветеранка Наталія зустріла в рідному Старобільську на Луганщині. Російські військові окупували місто 3 березня 2022 року, і Наталії разом з тваринами вдалося виїхати напередодні.
"Від вранішніх прильотів повилітали вікна та двері. Зв'язку, звісно ж, не було, нічого не було. Паніка була страшенна, бо мій дім, моє місто — всього 100 кілометрів від російського кордону. 24 лютого в обід російські військові вже були в Старобільському районі на околиці, і відбувся перший бій. Ми просто розвозили тварин, ховали їх по волонтерах, які залишилися там. Віддавали знайомим, які мали авто, і просили, щоб, якщо вони не можуть забрати тварин з собою, завезли їх до якогось притулку. Коли я приїхала в Сіверськодонецьк, там було кілька моїх побратимів на службі. Вони запропонували розвозити хліб та продукти людям, які переховуються в підвалах, адже Сіверськодонецький хлібозавод продовжував працювати. Я допомагала, витягала людей з-під завалів", — пригадала Наталія.
Собака Мотя, яку Наталія Черкасова колись прихистила, підібравши з вулиці, стала її помічницею під час рятувальних операцій. Вона допомагала знаходити людей під завалами, рятуючи життя.
"Мотя — колишня безпритульна собака. Її господар помер, а діти вигнали її на вулицю. У грудні 2021 року вона залізла до мене в машину під час хурделиці. Було холодно, я подумала: "Нехай сидить, гріється". Так вона й залишилася зі мною, не захотіла йти. З початком повномасштабного вторгнення ми поїхали до Дніпра, і вона, звісно ж, поїхала разом зі мною. Під час евакуаційних операцій я помітила, що вона повторює мої дії. Тоді ми купили їй маленьку каску та камеру. Коли завали дозволяли запустити собаку, ми відправляли її всередину. В цей час хлопці з планшетом спостерігали за ситуацією: скільки людей там перебуває, в якому вони стані, чи потрібна їм негайна допомога, ліки чи вода. Ми не тільки рятували людей, а й вивозили тварин — коней, віслюків, лам. Якось мені вдалося зловити двох свиноматок із поросятами. Але коли ми їх привезли, ветеринар сказав, що ці свині не з його ферми і взагалі вони дикі", — розповіла зооволонтерка.
За словами Наталії, найважчим випробуванням для неї стала втрата близьких: у вересні 2022 року загинув її чоловік, який служив у 30-й бригаді, а згодом — батько, боєць "Азову".
"Мій психічний та моральний стан дали збій. А коли в Дніпрі почастішали обстріли й почало прилітати поруч із місцем, де ми жили, я зрозуміла, що втомилася. Подруга запросила мене на Івано-Франківщину, і я прожила там чотири місяці, але клімат мені не підійшов — постійні зміни погоди давалися взнаки. Тоді я зателефонувала подрузі Галі Красіковій, яка родом звідси, і запитала, чи не знайдеться для мене будиночок із великою територією. Місцевість тут дуже класна — мальовнича, затишна, нагадує домашній регіон. Коли їхала сюди, було враження, що їду додому", — говорить Наталія Черкасова.
У серпні 2023 року ветеранка разом зі своїми підопічними тваринами переїхала на Житомирщину. Під її опікою тоді були 26 собак, 11 котів і 39 щурів. У ніч на 9 листопада 2024 року в будинку, де жила Наталія з тваринами, сталася пожежа. Врятувати вдалося не всіх. Нині жінка доглядає за 43 собаками та трьома котами.
"Тут була кухня, вздовж стіни стояли меблі. Тут — піч, на якій я готувала їжу і яка опалювала будинок. У цій кімнаті загинули собака з цуценятами, кішка та старий пес. В іншій кімнаті стояли великі клітки, схожі на будиночки для тварин. На них стояли котячі хатки, переноски, кігтеточки — майже до самої стелі. Це приміщення майже не постраждало. А один пес згорів у моїй спальні", — сказала Наталія.
Подруга Наталії Черкасової Галина Красікова розповіла, що Наталія врятувала багатьох військових на війні, зокрема й її чоловіка.
"Наташа казала: "В окопах навіть соломи не було, а тут навіть солома є". Вона п’ять років провела на війні — з 2014 по 2019 рік. Вона навіть мого чоловіка врятувала. Врятувала багатьох наших захисників, адже була бойовим медиком. Вона також знає ціну цим собакам і котам. Коли починаються обстріли, собаки першими ховаються в бліндаж, тим самим попереджаючи про небезпеку. Після звільнення у 2019 році Наталія вирішила присвятити своє життя тваринам", — розказала Галина Красікова.
Зі слів зооволонтерки, будинок не підлягає відновленню. Наталія разом із друзями вирішили завезти землю та створити на місці згарища клумбу в пам’ять про загиблих тварин. Планують висадити туї, ялинки та встановити будиночок для тварин.
"Горіло так, що фундамент пошкоджений. Я не можу жити в будинку, де горіли тварини. Дуже складно після війни перемикатися на мирне життя. Там є тільки "ми", а тут — лише "ти". Треба шукати підтримку. Рідні й близькі — це добре, але вони не зрозуміють тебе до кінця, адже не були там і не знають, через що ти пройшов. Зрозуміти можуть лише такі ж, як ти. Шукайте підтримку у місцевих волонтерських або ветеранських організаціях, серед побратимів. Тримайтеся, бо якщо ти воїн — то бути воїном до кінця. Там — війна і один фронт, а тут — інший фронт, тихий і підступний. Якщо ми програємо тут, то який сенс щось робити там?", — сказала Наталія Черкасова.
У попередній серії Суспільне розповідало про військовослужбовця ЗСУ Дмитра Грищенка, який разом із товаришами відкрив тренажерну залу та отримав грант на її розвиток.
Також в проєкті "Ветеранська справа" Суспільне поділилося історією ветерана Валентина Кузьмінчука, який після військової служби та участі в бойових діях очолив групу з гуманітарного розмінування, а згодом відкрив власну кав’ярню "Мухомор", де готують грибну каву.
Ветеран російсько-української війни Андрій Хом’як, після тяжкого поранення в 2022 році втратив обидві ноги. Пройшовши реабілітацію, відкрив власну справу з виготовлення дерев’яного декору та займається ремонтом автомобілів для військових.
Підписуйтеся, читайте, дивіться новини Житомирщини на наших платформах тут:
Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube | WhatsApp
