Олександр Виговський зі Звягеля — ветеран Збройних сил України з 25-річним досвідом служби. Після звільнення з армії розпочав власну справу, відкривши пекарню, а згодом — станцію технічного обслуговування, де працюють колишні військові. Як йому вдалося адаптуватися до цивільного життя та підтримати побратимів Олександр розповів у четвертій серії проєкту Суспільного "Ветеранська справа".
Олександр Виговський — колишній артилерист 30-ї механізованої бригади ім. князя Костянтина Острозького розповів, що з дитинства мріяв стати військовим.
"Батько — військовий, старший брат — військовий офіцер. І я пішов цілеспрямовано. Вже з першого класу мріяв, що я буду військовий. У 1993 році закінчив школу і вступив до військового інституту артилерії у Сумах. І так розпочалася моя військова кар’єра. Чотири роки провчився у військовому інституті. Потім служив на різних посадах — від командира взводу до начальника відділення бойового управління бригади. Після навчання потрапив служити до 30-ї танкової дивізії у Новограді-Волинському. Прослужив на посаді старшого сержанта батареї три роки. Потім був командиром реактивної батареї, командиром самохідної батареї, потім протитанкової. Пізніше став старшим помічником начальника штабу бригади артилерійської групи", — розказав Олександр Виговський.
Зі слів Олександра Виговського, у 2012 році, після скорочення артилерії, Олександр обійняв посаду начальника відділення бойового управління 30-ї бригади. На цій посаді зустрів початок війни.
"8 березня нас підняли за тривогою, і вже 14 березня наша частина була на кордоні з Кримом, у Чаплинці. Після цього вирушили на Донбас. Брали Савур-Могилу, Степанівку, Латугіне, Щастя, Дебальцеве. Коли ми їхали туди, не знали, як нас зустріне місцеве населення. Як налаштовані люди: за Україну чи за Росію. Ми приїхали вночі і заступили на нічне чергування. На світанку близько сьомої ранку зібралися місцеві — різного віку, від 17-ти до 70-ти років. Вони принесли нам хто сала, хто хліба, шкарпетки, кавуни. Казали: "Хлопці, ми за вас, давайте тримайте нашу Україну". І після цього, коли побачили ставлення місцевих, ми зрозуміли, за кого воюємо", — пригадав ветеран.
У 2017 році Олександр отримав осколкове поранення і звільнився з військової служби. Під час лікування у шпиталі разом із побратимом вирішив відкрити пекарню.
"Лікувався у Вінниці. Там була така схожа пекарня. Я туди ходив, було смачно. Думав, от якби у нас у Звягелі хтось таку відкрив, я би був постійним клієнтом. Так ця ідея трохи відклалася у голові. Ми з побратимом любили готувати, навіть на воді готували. Вирішили спробувати. Коли відкрив пекарню, почав готувати рідше — вистачало роботи. Але загалом усе вмію приготувати. Під час ковіду півтора місяця не працювали, інколи тиждень працюємо, тиждень — ні. Так і з’явилася ідея відкрити СТО", — сказав Олександр Виговський.
У 2020 році Олександр Виговський скористався грантом на розвиток власної справи та відкрив станцію технічного обслуговування.
"Спочатку у нас був лише один спеціаліст. Аби відкрити СТО, потрібно мати команду спеціалістів. Ми почали будівництво, і тут зателефонував начальник із Центру зайнятості. Запросив мене на зустріч. Ми були у добрих стосунках — його зять був моїм підлеглим. Він попросив мене у пекарні розмістити оголошення про безкоштовні курси для ветеранів. Також запропонував податися на грант у 250 тисяч гривень, щоб створити два додаткові робочі місця. Я вирішив спробувати, подав заявку і виграв. Потім увійшов у азарт і подався ще на ветеранський фонд — теж виграв. За грантові кошти придбали обладнання: два підйомники, прес, техніку для демонтажу двигуна. У нас у пріоритеті клієнти-військові, для них стараємось робити позачергово", — зазначив Олександр.
Автомеханік СТО Павло розповів, що також допомагає військовим із ремонтом техніки на відстані.
"Збираю двигун, ремонтую машину брата. Хлопці зі взводу інколи телефонують. Вони серед поля, а я в телефонному режимі підказую їм, що і як відремонтувати. Є нюанси. Все залежить від того, де знаходиться машина. Якщо вона на бойовій позиції, то там важливо все — від ходової до двигуна. Якщо пересувається між позиціями чи виконує чергові завдання, то там більш-менш можна терпіти", — говорить автомеханік СТО Павло.
За словами Олександра Виговського, до роботи на СТО він залучає колишніх військових і членів їхніх сімей.
"Хлопці у мене добрі. Одного знаю з шести років, з одним служив, з наймолодшим — його батька знаю ще зі служби. Паша, моторист, працює з самого початку. Хлопці стараються, якщо щось незрозуміло — питають один у одного. Військові, які повертаються з війни, дуже напружені й обережні. З ними теж потрібно вміти працювати. Будь-який гучний звук їх лякає: можуть різко присісти або впасти. Якщо поруч хтось гупне кувалдою по металу, це може їх насторожити. Але колектив допомагає адаптуватися. Спілкуємося, жартуємо, хтось анекдот розповість — посміються. Робота відволікає від важких буднів", — сказав ветеран.
Сергій — ветеран війни. У 2021 році звільнився з військової служби, а з минулого року працює автомеханіком на СТО Олександра Виговського.
"Сидіти вдома важко — не вистачає ні грошей, ні здоров'я, відголосок війни. Потрошку виходиш, коли є час — працюєш", — розказав Сергій.
Олександр Виговський розповів, що передбачав початок війни, але не очікував, що бойові дії торкнуться всієї країни.
"Спочатку я, як офіцер, розумів, що буде війна. Але здебільшого думали, що тільки на Сході, на Донбасі. І хто би міг подумати, що підуть з Білорусі, авіація буде літати. У нас з перших днів війни зорганізувався штаб охорони і оборони міста. Замість двох добровольчих формувань створили п’ять або шість, організовували охорону. Морально були готові до зустрічі ворога", — пригадав ветеран.
Зі слів Олександра, у перші два місяці повномасштабного вторгнення хлопці на СТО працювали за їжу. Волонтери з-за кордону привозили машини, які потрібно було ремонтувати.
"І хлопці день і ніч їх безкоштовно ремонтували. Єдине, що запчастини доводилося купувати, бо не було фінансової можливості. Важко дивитися, як у 2022 році, так і зараз, на людей, які не пов’язані з війною, не мають рідних на фронті — вони живуть так, ніби нічого не сталося. Хай там собі хлопці гинуть, а я тут буду собі жити. На таких дивитися трохи образливо. Повертаються хлопці по-різному. Хтось здоровий, хоча психологічно здорових немає. Сам знаю, що таке війна. Але головне — не здаватися і не наступати на стакан. Бо знаю, коли повертається інвалід, роботи знайти не може, пенсія якась є, але він ще молода людина, йому ще жити й жити. А вихід знаходить у пляшці. І це найгірше", — розказав Олександр.
У попередній серії Суспільне розповідало про військовослужбовця і підприємця Володимира Сербіна, який разом із дружиною у Житомирі відкрив дитячий центр та кав’ярню.
Також в проєкті "Ветеранська справа" Суспільне поділилося історією військовослужбовця 30-ї окремої механізованої бригади Володимира Гусєва, який разом із дружиною відкрив реабілітаційний центр, де військові можуть отримати кваліфіковану допомогу та відновитися після поранень і контузій.
Ветеран ЗСУ Юрій Лисак, колишній юрист, за порадою психолога почав виготовляти вироби з дерева та відкрив майстерню для ветеранів. Нині він не лише створює дерев'яні вироби, а й допомагає іншим військовим адаптуватися до мирного життя.
Підписуйтеся, читайте, дивіться новини Житомирщини на наших платформах тут:
Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube | WhatsApp
