Переселенка з Донеччини Юлія Сердюченко переїхала у Кропивницький з Краматорська у 2022 році, після обстрілу залізничного вокзалу. Нині вона мовна уповноважена Донецького національного медичного університету, який працює в обласному центрі. До Міжнародного дня рідної мови, який відзначають 21 лютого, в ефірі Українського радіо Кропивницького Юлія Сердюченко розповіла про страх і сміливість говорити українською в окупації, а також про сучасні мовні виклики — від впливу соцмереж до державної політики.
Пані Юліє, ви переселенка із Донеччини, коли й за яких умов ви переїхали на Кіровоградщину?
На Кіровоградщину, зокрема, у Кропивницький я переїхала у 2022 році, наступного дня після обстрілу краматорського вокзалу, коли загинуло багато людей. Обрали це місто, тому що наш Донецький національний медичний університет має тут один із факультетів. Але всі думки, все життя там. На жаль, постійні новини, повідомлення і ситуація вдома зараз вкрай критична. Фронт все ближче і ближче.
Побутує думка, що на Донеччині мовою спілкування була російська. Це міф чи реальність? На вашу думку, до чого призводять такі маніпуляції з мовними питаннями?
Я взагалі не люблю спекуляції на мовному питанні. Щодо мене, то моєю рідною мовою є українська. Я навчалася у Слов'янському державному педагогічному університеті за спеціальністю – українська філологія. Що стосується Краматорська, якщо подивитися 10-20 років тому, він був українським чи російськомовним? На жаль, більше російськомовним, але до Краматорська входить багато селищ. І от в селищах більше ситуація тяжіла до української мови, взагалі також є і суржик – це якраз те, що колись під заборонами зберегло нам українську мову.
Звідки взагалі з'явилися наративи щодо російського Донбасу? Це політика Російської імперії, тобто пропаганда?
Один із міфів, що у 2013 році усі кликали Путіна на Донбас і там ніколи, нічого українського не було. Я руйную міфи на своєму прикладі, за яким не можна ототожнювати всіх, але таких, як я, на щастя, на моїй Донеччині багато. Звичайно, переважно це російська пропаганда, яка великою кількістю ботів ці наративи з кожним разом все підсилює. Але найобразливіше читати таке і від своїх громадян, тому що, на мою думку, це не зовсім справедливо.
Щодо 2014 року й української мови, коли ми вже були в окупації, я на той час працювала в школі, яка знаходилася під славною і водночас сумнозвісною горою Карачун24 червня 2014 року на Донеччині, під містом Слов'янськ біля гори Карачун, російські окупанти збили український гелікоптер. Тоді загинули 11 бійців спецпідрозділу МВС та гвардійців та генерал-майор Сергій Кульчицький., за яку точилися бої. Ми настільки були спантеличені всією тією ситуацією, що аналізуючи зараз нашу поведінку стає лячно, бо ми продовжували навчальний процес, здавали звітність українською мовою на території України. Замовляли випускникам українські атестати, влаштовували для них свято останнього дзвоника.
І от якраз на лінійці я відповідала за виховну роботу, де нагороджувала дітей за різні конкурси, говорила слова побажання українською мовою. І дуже чітко пам'ятаю цей момент, коли виголошувала слова, а навпроти стояли п'ятеро бойовиків, які прийшли до школи зі зброєю. Звичайно директорам забороняли проводити лінійку українською мовою. Відповідно, ми проводили російською, щоб не наражати на небезпеку дітей, вмикали гімн й підіймали прапор нашої школи.
Ви наражали себе на небезпеку. Чи були у полі зору ворогів взагалі всі україномовні, яка була ситуація?
Стосовно мене, я в полі зору не була, хоча за оцей момент, про який я розказала щодо української мови, досі дивуюся, як не потрапила у підвал. Тому що інші наші активісти перебували у підвалах по області, є люди, яких досі не знайшли, які поплатилися життям за свою позицію, за мову, за любов до України. Наприклад, перший із вбитих на російсько-українській війні – це Дмитро Чернявський, якого смертельно поранили 13 березня 2014 року у Донецьку під час мирного мітингу "За єдину Україну".
Це депутат Горлівської міської ради Володимир Рибак, тіло якого знайшли 19 квітня 2014 року поблизу Слов’янська у річці Казенний Торець. Двома днями раніше він намагався скинути російський триколор з будівлі міськради у Горлівці та повернути туди український прапор.
Це наша гордість, 16-річний Степан Чубенко, якого російські бойовики вбили за проукраїнську позицію і торік йому посмертно присвоїли звання Героя України.
Щодо того, хто підтримував, хто ні – табори розділилися. Хто встиг спочатку виїхати – виїхав, тому що потім це вже було дуже небезпечно, адже їхати треба було полями. Були волонтери, яких там і вбили, бо по інших трасах ні у Слов'янськ, ні в Краматорськ заїхати неможливо було.
З 4 по 5 липня мабуть був один із найщасливіших днів, коли ЗСУ звільнили Краматорськ з-під окупації. 4 липня у моєї мами якраз було День народження, ввечері, поки ми мили посуд, я кажу: "Мамо, ти ж у мене щасливиця. Ну, може все-такий вони від нас підуть, бо Маріуполь та Лиман вже звільнили". Коли я це сказала, навпроти вікон літав дрон розвідки, тому що бойових безпілотників тоді ще не було.
І за дві години, коли банда Гіркіна виходила зі Слов'янська, це якраз відбувалось під нашими вікнами, повністю вимкнули світло. Це було близько опівночі. 5 липня до середини дня бойовики ще стояли в центрі міста, бо виїжджали по-хитрому, свої військові машини прикрили цивільними. І якби цю колону українці розстрілювали, ми просто б втратили міжнародну підтримку, тому що на той час війни ж наче не було. Для мене неприємний момент, коли війну вважають з 2022-го року, але українці гинули за Україну з 2014-го року.
54% жителів Кіровоградської області спілкуються вдома українською мовою. Це дані опитування, яке влаштувала обласна військова адміністрація. У ньому взяли участь 8299 людей із всіх 49 громад Кіровоградщини. За результатами опитування визначили, що кількість людей, які говорять вдома українською, зменшується. Його проводили торік з жовтня по листопад шляхом онлайн-анкетування і було 14 запитань. Вони були спрямовані на вивчення мовної ситуації в регіоні, якою мовою жителі спілкуються в повсякденному житті у сім'ї, на роботі чи навчанні, а також якою мовою їх обслуговують у закладах. І за результатами опитування кількість людей, які говорять вдома українською, поступово зменшувалась.
Якщо у 2023 році українською вдома розмовляли 66,4% опитуваних, то у 2024 вже 56,6% опитуваних, а торік – 54%. Серед основних бар'єрів переходу з російської на українську, опитані найчастіше називали відсутність усвідомлення важливості спілкування державної мови. Водночас, 85% респондентів вважають необхідним збільшення обсягу україномовного контенту в соціальних мережах, медіа і в інтернеті. Зокрема, опитували й про те, у яких сферах люди найчастіше фіксують порушення вимог щодо використання української мови як державної. За результатами найчастіше порушення люди помічали у сфері обслуговування, транспорті, спортивних закладах, у лікарнях, ну і менше у закладах освіти.
Пані Юля, на вашу думку, чому така ситуація на Кіровоградщині? Адже ви з 2022 року тут живете, бачите, який тут мовний простір. Чому так складається ситуація, що саме в родинах менше стали розмовляти українською?
Треба дивитись на вік респондентів. Все ж так залежить від цього, бо для молодшого покоління, як на мене, зараз негативним дзвіночком є соціальні мережі. Це біда, зокрема, блогери, соціальні мережі із російським контентом, який дуже сильно впливає на молодь. І така ситуація не лише по Кіровоградщині.
Якщо брати старших людей, то у 2022 році вони перейшли на українську мову на зло Путіну. Але робити щось на зло – це не варіант. Це не та історія. Це треба робити усвідомлено.
Які виклики зараз постали перед суспільством щодо використання рідної мови, її вивчення? Які треба змінювати наративи, які комплекси нам долати, щоб все-таки люди говорили у побуті і вдома рідною мовою?
Українська мова має бути в усіх сферах. У нас є мовний закон, який не завжди виконується на 100%. Мають бути комплексні заходи, починаючи від державної політики, яка повинна бути непохитною. У держави Україна має бути українська мова. І це не обговорюється.
Ви мовна уповноважена Донецького національного медичного університету, який був релокований в Кропивницький у 2022 році. Чи спілкуються українською мовою студенти не лише під час навчання, а й поза ним?
Поза навчальним процесом ми не маємо права втручатися в особисте життя студентів, але з моїх досліджень тих же соціальних мереж бачимо, що вони намагаються ввести свої блоги та сторінки переважно українською мовою.
Так, а які ваші функції мовної омбудсманки? До вас, як до уповноваженої, надходять якісь такі питання, скарги щодо порушень?
Мої повноваження – підтримувати права здобувачів освіти на отримання послуг українською мовою різноманітними заходами. Рідко, але буває ситуація, коли людина не говорить українською не тому, що не хоче, а тому, що вона просто не може мислити. От саме таких людей треба вчити.
Також проблемою на державному рівні є література для навчання, яка перекладена лише російською. Якщо аналізувати, то це не лише стосується медицини, а й інших спеціальностей. В цьому питанні ми гальмуємо, бо є іноземні наукові роботи, відкриття, які перекладені тільки на російську, а ось перекладів українською немає.
На мою думку, після війни треба робити такі радикальні зміни в 10-й статті Конституції України, зокрема, вилучати слова: гарантується захист російської та інших мов національних меншин. Оце російською треба вилучати, бо вона абсолютно не потребує захисту. Наш найголовніший закон – це Конституція. І поки це є, тим російська пропаганда завжди буде користуватись.
Я з 2014 року абсолютно не користуюсь російським контентом! Не соромтеся спочатку будувати в голові речення, перекладати їх і потім транслювати свої думки.
