Американського музиканта, митця та куратора Клеменса Пула життя вже 10 років пов'язує з Україною. Спершу він приїздив сюди, щоби робити точкові проєкти з центром "Ізоляція", але з часів пандемії Covid-19 Клеменс живе в Києві та працює тут редактором англомовних текстів і куратором виставок.
З початком повномасштабного вторгнення Клеменс Пул разом із другом Лео Троценком заснував лейбл нойз-музики Kyivpastrans. Спершу лейбл був способом ескапізму, та згодом у музики з'явилось призначення. Так Клеменс випускає касети Drones for Drones (переклад: "дрон-музика для дронів"), збираючи кошти на потреби ЗСУ.
Також він проводить офлайн-заходи, а у травні організував марафон дрон-музики, де поєднувались артисти з різних країн світу та українські музиканти.
У великому інтерв'ю Суспільне Культура розповідає історію Клеменса Пула, його шлях до розуміння України, концептуального мистецтва та музики. Надалі пряма мова Пула.
Перший приїзд в Україну та рішення залишитись
Наприкінці 2013 — на початку 2014 року я вчився в університеті з фотографкою Маргарет Мортон. Вона мала показувати свої фото кладовищ Киргизстану в донецькій "Ізоляції". Маргарет знала засновницю і головну кураторку простору, які тоді були в Нью-Йорку. Тож так вона випадково познайомила мене з Любов'ю Михайловою і Оленою Червоник. Я небагато знав про Україну, та після знайомства підтримував із дівчатами контакт.
Тоді сталась Революція Гідності, а згодом — війна. У квітні-травні 2014-го я працював над проєктом на Венеційській бієнале. Там також була Люба, яка запропонувала мені приїхати після бієнале в Україну, щоби подивитися на роботу "Ізоляції".
Я вперше приїхав до Києва 8 червня 2014 року, але в "Ізоляцію" в Донецьку так і не потрапив — її окупували 9 червня 2014 року. Я був спантеличений і вирішив орієнтуватися на Любу і Олену, тоді як вони самі намагались зрозуміти, що їм робити. Унаслідок цього хаосу я став куратором першої програми "Ізоляції" в Києві. Це була виставка в публічному просторі "Захоплення": дев'ять художників "захопили" громадський простір у різних місцях Києва зі своїми інсталяціями.
Далі ми працювали в такому режимі: я приїжджав в Україну, робив проєкт і повертався в Нью-Йорк. Протягом цього часу я глибше вивчав історію України та її політичний контекст.
У 2019 році "Ізоляція" запросила курувати їхній проєкт "Гуртобус" — це автобус, який їздив по Україні та робив попап-виставки. Оскільки це був довготривалий проєкт, я отримав робочу візу. За рік, коли я керував проєктом, ми створили 25 подій по всій Україні. А коли планували другий сезон "Гуртобуса", почалася пандемія COVID-19, тож я втратив роботу.
У квітні 2020 року я думав: чи залишитися в Україні, чи повертатися до Нью-Йорка. До того часу в Україні я як художник вже організовував різні мистецькі резиденції, курував проєкти інших організацій та працював редактором англомовних текстів. Тож я вирішив залишитися.
Кураторські й мистецькі проєкти дуже наповнювали мене, але саме редакторська робота, ще до повномасштабного вторгнення, допомогла інтегруватися в події в Україні. Я став значно більш зацікавленим у місцевому контексті, знайомився з культурною і мистецькою спільнотою.
Як поєднується музика і концептуальне мистецтво
З 14 до 30 років я постійно грав у музичних гуртах. У США я також організовував тури для невеликих бендів. Музика стала частиною моєї мистецької ідентичності.
Коли пізніше я вивчав мистецтво, то зрозумів, що музика, яку я зазвичай робив, завжди мала концептуальний елемент, що відрізнявся від нормального музичного процесу. Наприклад, кожен гурт, де я грав, ніколи не був лише про написання музики — ми мали концепт, носили маски. Але на той час я не мав бекграунду в концептуальному мистецтві, щоб це зрозуміти.
Навчаючись у школі мистецтв, я зацікавився концептуальним мистецтвом. Тоді я перестав грати в гуртах, бо не розумів, як музика пасує цьому мистецтву, адже робив її несвідомо.
Я думав, що музика і концептуальне мистецтво — зовсім різні речі. У музиці вчиш певні правила, запам'ятовуєш і кристалізуєш їх на практиці, випрацьовуєш м'язову пам'ять. Виступаючи, випускаєш назовні свої знання і вміння, а не концептуальні ідеї. Немає жодного концептуального бекграунду в тому, щоби грати на гітарі, бо люди просто грають на довбаних гітарах і все.
У концептуальному мистецтві кожен рух має бути виправданим, усе, що ти робиш, повинно мати пояснення.
Наприклад, у касеті Drones For Drones я використав шрифт з українського ливарного заводу, бо вважав, що ідея транспортного засобу має бути концептуально інтегрована в усьому проєкті.
Концептуальне мистецтво часто про копання глибше — в гору наперед визначених речей, і створення чогось чистого, звільненого від цієї гори припущень.
Зараз у Дніпрі я роблю кураторський проєкт, де шукаю композиторів-мінімалістів, як-от Стів Райч. Серед його робіт — маятникова музика. Стів підвішує мікрофон і розхитує його, створюючи ритм. Я вважаю це роботою, яка дивиться вглиб, у технічні особливості створення музики, і ставить собі про це питання, тому це є концептуальним мистецтвом.
Shino Montaj, Kyivpastrans та віднаходження сенсу в музиці
Музика знову стала важливою для мене концептуально, коли я думав, як креативно відреагувати на повномасштабне вторгнення.
На початку вторгнення я у Львові робив мистецьку резиденцію. Спершу після вторгнення я їздив до Варшави і доставляв до кордону різні потрібні речі. У той час у мене була купа проєктів, пов'язаних із підтримкою.
Ближче до осені я стомився і вирішив залишитися в Києві. Так ми почали грати музику з Лео Троценком і створили нойз-бенд Shinomon Taj. Його суть була в тому, що наші друзі приходили до мене на квартиру, ми разом джемили і записували ці сесії на мій телефон.
Ми з Лео сказали собі: "У нас буде не просто лайновий нойз-гурт, нам потрібен «лейбл», щоб випускати нашу неслухняну музику!" Тож після першої записаної на телефон "практики" ми вирішили створити сторінку Bandcamp для нашого лейблу та завантажити запис як "альбом", те саме робили і з подальшими релізами. Назву лейблу — Kyivpastrans — запропонував Лео, ми жартували над транспортною темою, закладеною в Shinomon Taj.
Абсурдності ситуації додавало, що ми записувалися протягом періоду блекаутів. Я почав думати: як це дивно — коли немає світла, я працював (тоді я був редактором дайджесту Soniakh), а коли світло поверталося, я мав можливість пограти на гітарі.
Я зрозумів, що обманював себе, визначаючи свою практику концептуальною. Будь-яка практика, схожа до музичної, пропонує певну втечу, у ній є можливість на якийсь час вимкнути мозок. Якщо ти художник, то ти опрацьовуєш події повномасштабного вторгнення, але також у тебе є можливість прийти в студію, нанести фарбу на полотно — у цьому є місце для втечі від нав'язливих думок.
Музичні практики з Лео стали для мене певним способом втечі, тож це не був концептуальний акт. Однак він порушує етичну проблему, бо ти направду не можеш втекти від вторгнення: сюди прийшли люди, готові всіх вбити, твоїх друзів мобілізують, а на будинки падають ракети.
Також виникло етичне питання стосовно енергетики: люди тут борються за те, щоб вона була, тож якого біса я використовую електроенергію, щоб пограти на бісовій гітарі? Ми граємо нойз, та не такий, як на "Нойзі щосереди". Це просто сміття, де люди джемлять без жодної майстерності, це непридатна до прослуховування дурна музика, але таким і був намір.
Ви можете навести аргументи, і ви можете спробувати виправдати своє безглуздя великою концепцією, але врешті-решт ви все одно творите безглузде лайно.
Індивідуалізм як українська цінність
Паралельно стало очевидним, що зростання експериментального, аритмічного, атонального шуму — це глобальний тренд. Таку музику робило все більше людей, це була гонитва за абстракцією в музиці. "Нойз щосереди" підтвердив, що є постійна аудиторія експериментальної музики. Гадаю, це було частиною того, що ми називаємо духом часу.
Прагнення до індивідуального абстрактного вираження через нойз нагадало мені історію, коли ЦРУ в 1950-х активно фінансувало абстрактних експресіоністів. Цей гіперіндивідуалістичний, гіперабстрактний підхід до створення мистецтва був своєрідною американською відповіддю на соцреалізм в СРСР. Ідею незалежності, індивідуальності як найвищої вершини людської творчості влада сприймала як гідну підтримки.
Я не думаю, що музикантам в Росії заважають робити нойз, та з погляду інших типів ідеологій твої роботи можна трактувати як політичні — і такі речі обов'язково більш обмежені в Росії. Тоді як свобода мати індивідуалістичне самовираження і є частиною того, що Україна захищає.
Компіляції Drones for Drones
Наступним кроком цього процесу було створення компіляції Drones For Drones. Ідея виникла півтора року тому. У цьому концептуальному проєкті я зробив припущення: створення нойз-музики є комерційно нежиттєздатним і тому етично проблемним у ситуації, коли все має бути суспільно продуктивним. Якщо це правда, то чому б не зробити нойз-альбом, який був би тільки для збору? Створімо альбом дрон-музики і зберемо гроші на дрони. Назва — це і є ціла концепція.
Мені знадобився час, щоб змусити артистів надати свої треки, але до кінця минулого року я мав уже достатньо на перші два томи. Я навмисне намагався залучити 50 % митців з-за кордону та 50 % митців з України з ідеєю, що їх змішування надасть можливості для обох сторін, а також створить справжній контакт між митцями, щоб іноземці розуміли ситуацію в Україні краще. Перший том вийшов у грудні 2023 року.
Загалом у нас є кілька дрон-проєктів, які веду я і люди з Ceramic Beats i Pererva Studio.
Перше — серія касет Drones for Drones. Зараз є три альбоми. Я їх продюсував і курував, а вийшли збірки на лейблі Kyivpastrans. Цей проєкт створений, щоб збирати гроші на дрони. Я віддаю їх волонтерській організації Fallout Noise. Кожна касета Drones for Drones зібрала приблизно 1000 євро.
Далі є Drones for Drones Live — це концерти, які ми робимо на Ceramic Beats у співпраці з ними і Pererva Studio. Це серія івентів на підтримку виходу касет, тож всі гроші з продажу мерчу йдуть на Fallout Noise. Також частина коштів із квитків йде на утримання простору.
Також є ще один проєкт — 47-годинний марафон дрон-музики.
Марафон дрон-музики
Коли я шукав дрон-артистів з усього світу, щоб помістити їх на касети Drones for Drones, я виявив, що у світі існує Міжнародний день дрон-музики. Я зв'язався з жінкою, яка координує цей день (вона також керує сайтом, який стримить дрон-музику). Я написав їй, що хочу організувати дрон-івент, вона погодилась і запропонувала організувати ці стрими на її сайті.
Ми вирішили зробити дрон-марафон разом із Pererva Studio i Ceramic Beats, який триватиме протягом 25 травня на всій планеті Земля, загалом — 47 годин. Це був гібридний захід, де артисти з різних країн світу міксувалися з українськими артистами, які грали свій сет на Pererva Studio. Під час цього марафону ми також влаштували збір.
Майбутні релізи лейблу Kyivpastrans
Я хотів би зробити принаймні Drones для Drones 4 & 5. Переважно я роблю все сам: від кураторства, мастерингу треків, роботи з художниками обкладинок до дизайну обкладинок для друку. Тому це не завжди відбувається швидко.
Однозначно можу сказати, що Лука Басов дав мені багато матеріалу для свого проєкту EasyVoiceRecorder, і ми сподіваємося випустити "Підслухано но 2". Я в захваті від продовження цього проєкту, сприймаю його як доброзичливу критику фетишизму контролю та якості, який існує в техно-просторах.
Якщо прогнозувати напрям Kyivpastrans загалом, то хотілося б робити більше проєктів із концептуальними художниками. Це питання часто виникає в резиденції, яку я зараз курую в Дніпровському центрі сучасної культури. Можливо, ми зробимо реліз Kyivpastrans, пов'язаний із тією резиденцією, адже група дніпровських художників і музикантів, з якою я працюю, дуже зацікавлена проблемою перенесення концептуальних ідей у музичну практику.
Також я створюю музику для власних проєктів, тому касети з такими назвами, ймовірно, з'являться в найближчі місяці: Selective Softener, Usurper of Debenham, The Guttenberg Body та інші. Я також сподіваюся нарешті випустити касету під моїм псевдонімом Axelrod Bering.
Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом "Повернись живим" для батальйону безпілотних авіаційних систем 14 Окремої механізованої бригади ЗСУ.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media