У Франції протести проти економічної політики уряду переросли у масштабні демонстрації, які вплинули і на культурне життя. За останні дні демонстрації відбулися й в інших країнах Європи, а музеї та твори мистецтва стали символічними майданчиками для протестів.
Розповідаємо, чому культура опиняється в центрі цих конфліктів та які культурні памʼятки опинилися в центрі уваги під час протестів.
З чого почалися протести у Франції
У вересні 2026 року у Франції почалися студентські протести, які згодом переросли у масштабні демонстрації проти економічної політики уряду президента Емманюеля Макрона.
Спочатку учні та студенти виступали проти погіршення умов навчання, недостатнього фінансування освіти та скорочення державних видатків. Згодом до протестів долучилися інші групи населення. Серед основних вимог — боротьба зі зростанням вартості життя, зменшення економічної нерівності та перегляд урядової політики.
За даними Reuters, 24 жовтня у Франції відбулися масштабні демонстрації. Міністерство внутрішніх справ країни повідомило про 410 тисяч учасників, тоді як профспілки оцінювали їхню кількість приблизно удвічі вище.
Частина людей виходить на вулиці з соціальними та економічними вимогами, тоді як окремі групи використовують демонстрації для погромів магазинів і музеїв, а також для нападів на правоохоронців.
Чому закривали Лувр та інші музеї
У жовтні 2026 року протести безпосередньо вплинули на роботу культурних установ Парижа.
19 жовтня студенти, серед яких були представники École du Louvre та мистецьких навчальних програм, заблокували входи до Лувру. Вони перекрили доступ через скляну піраміду, торговельну галерею Carrousel du Louvre та прохід Passage Richelieu. Через це музей не зміг відкритися для відвідувачів у звичний час.
Учасники акції заявили, що протестують проти скорочення державного фінансування, погіршення умов навчання та дій поліції під час попередніх демонстрацій. У листівках вони назвали блокування музею крайнім заходом після кількох тижнів протестів.
Водночас адміністрація Лувру наголосила, що акція не була безпосередньо пов'язана з роботою музею. За словами представників установи, протестувальники використали один із найвідоміших культурних символів Франції, щоб привернути увагу до своїх вимог.
Наступне закриття відбулося 24 жовтня. Через загрозу нових заворушень Лувр, Музей Орсе, Музей Пікассо та низка інших культурних установ Парижа не приймали відвідувачів. Також організатори престижного ярмарку мистецтва Art Basel Paris скасували його вихідну програму.
Міністерство культури Франції закликало установи, які перебувають у його підпорядкуванні, вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки відвідувачів, захисту працівників і збереження творів мистецтва. Це означало, що музеї могли самостійно ухвалювати рішення про тимчасове закриття, якщо вважали ризики надто високими.
17 жовтня під час протестів проти зростання вартості життя в Ліможі підпалили міську ратушу — історичну будівлю, зведену 1883 року. Вогонь знищив значну частину споруди. У ній обвалився дах, а частина фасаду була втрачена. Префект департаменту Верхня В'єнна назвав це «катастрофою для спадщини».
Міністр внутрішніх справ Лоран Нуньєс повідомив, що відповідальність за ескалацію лежить на радикальних ультралівих угрупованнях та мародерах. У ході заворушень травмовано близько 500 поліцейських, жандармів та рятувальників. Правоохоронці затримали щонайменше 1800 осіб, 855 із яких — у паризькому регіоні.
Президент Емманюель Макрон різко засудив напади на держустанови, заявивши, що у Франції «немає місця для насильства», а всі причетні до вандалізму будуть покарані. Через критичну ситуацію Макрон скликав екстрену нараду урядовців та готує звернення до нації.
Вплив на культурні памʼятки у Бельгії та Італії
Події у Франції — не єдиний приклад того, як культурні інституції опиняються в центрі суспільних конфліктів. У Бельгії та Італії історичні пам'ятки також опинилися у центрі уваги в контексті протестів.
23 жовтня представники культурної та спадщинної сфери в Бельгії провели символічну акцію проти запланованого скорочення фінансування на 47 мільйонів євро, пише The Brussels Times. Статуї, пам'ятники та вуличні покажчики прикрасили чорними кульками, траурними стрічками й протестними плакатами.
Цей випадок відрізняється від французьких, де пам'ятки не руйнували, а використовували як носії протестного повідомлення. Акція мала привернути увагу до ризиків для музеїв, архівів та організацій, які зберігають культурну спадщину.
17 жовтня під час протесту проти вартості життя в Мілані відбулися сутички поблизу готичного собору Дуомо. Поліція застосувала сльозогінний газ після того, як демонстранти почали кидати каміння.
Правоохоронці також намагалися витіснити групи протестувальників із галереї Вітторіо Емануеле II — історичної торгової галереї поруч із собором. Агенція Reuters повідомляла про сутички й заворушення в цьому районі.
24 жовтня під час демонстрацій проти зростання вартості життя та війни в Газі частина протестувальників відхилилася від маршруту й рушила до Колізею. Вони прорвалися через ворота археологічного парку та зіткнулися з охоронцями. На той момент усередині пам'ятки перебували туристи.
У заяві Міністерства культури зазначили, що Колізей не зазнав пошкоджень і не було постраждалих завдяки діям сил безпеки та персоналу археологічного парку.
Чому культура опиняється в центрі цих конфліктів
Культурні пам'ятки та музеї опиняються в центрі протестів не лише через своє розташування, а й через символічне значення. Історичні будівлі, монументи та відомі музеї уособлюють державу, її історію, політичні інституції та уявлення про національну ідентичність. Тому протестувальники можуть використовувати такі об'єкти як майданчики для привернення уваги до своїх вимог, навіть якщо самі культурні установи не є стороною конфлікту.
Важливу роль відіграє і видимість. Акція біля Лувру, Колізею чи іншої відомої пам'ятки привертає увагу не лише місцевих жителів, а й міжнародних медіа. Такі місця мають потужний символічний капітал. Протест біля них стає зрозумілим ширшій аудиторії та може швидко поширюватися в соцмережах. У цьому сенсі культурний об'єкт перетворюється на своєрідний комунікаційний майданчик.
Водночас пам'ятки можуть ставати об'єктами протесту через те, що уособлюють певну історичну пам'ять або політичний наратив. Монументи, присвячені колоніальному минулому, військовим діячам чи суперечливим політичним постатям, нерідко стають предметом дискусій про те, кого і за що суспільство вшановує. У таких випадках протестувальники можуть вимагати демонтажу пам'ятника, зміни його опису або переосмислення його значення.
Однак вплив протестів на культурну спадщину не обмежується фізичними пошкодженнями. Навіть коли пам'ятки залишаються неушкодженими, блокування входів, закриття музеїв і скасування заходів обмежують доступ до культури. Для адміністрацій установ це створює складний вибір: забезпечити право на протест і водночас захистити відвідувачів, працівників та колекції.
Саме тому в умовах масових демонстрацій культурні об'єкти часто стають не лише символами конфлікту, а й місцями, де особливо гостро проявляється напруга між свободою висловлювання та збереженням культурної спадщини.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media