На сцені Національної опери України 29 жовтня відбулася прем'єра хореографічних перформансів "Кассандра" та "Мойсей", натхненних однойменними поемами українських класиків Лесі Українки та Івана Франка.
Захід відбувся за підтримки Українського культурного фонду в межах проєкту Fortress ("Фортеця"), що символізує відродження української культури війні.
Це вже друга за цей рік прем'єра молодої балетмейстерки Олесі Шляхтич — засновниці OSDC Dance Theater.
Два перформанси дуже відрізняються одне від одного за атмосферою, хореографією та сценографією, проте об'єднані спільною концепцією — образом пророка, який намагається врятувати рідний народ за допомогою свого дару.
Суспільне Культура відвідало прем'єрний показ — розповідаємо, як постанова Олесі Шляхтич перегукується з літературно-історичним контекстом та подіями сьогодення.
"Кассандра"
Спочатку глядачам показують перформанс "Кассандра" за драматичною поемою Лесі Українки.
"«Кассандра» — у першому акті, бо сама поема дуже жорстка. Леся Українка писала її в зрілому віці, тому посил у ній досить брутальний. Але брутальні посили також потрібні суспільству, щоб згуртуватися й бути уважними", — пояснює Олеся Шляхтич.
Авторка писала поему протягом семи років, у 1901–1907-му, і за основу сюжету взяла давньогрецький міф про Троянську війну. Попри те, що античні перипетії відбувалися ще у XII столітті до н. е., а поема вийшла понад сто років тому, події "Кассандри" дуже резонують із нашими реаліями. Навіть Оксана Забужко наголошує, що "актуальнішого для України твору годі віднайти в усій сучасній світовій літературі".
"«Кассандра» має великий стосунок до нас зараз, адже ми перебуваємо — ні, не скажу «під час війни» — на порозі перемоги. Зараз нам дуже важливо зосередитися на тому, щоб не пропустити троянського коня — як у собі, так і ззовні", — наголошує Олеся Шляхтич.
Вже з першої сцени зрозуміло, якою естетикою пронизаний перформанс: це вишукана велич давньогрецької культури, уламки античних скульптур, щити.
Над антуражем вистави працювали художник-сценограф Петро Богомазов, скульптор Віталій Сударьков та автор графічного дизайну декорацій Safdi. Костюми, серед яких переважали обладунки та пеплоси, створили Марія Руденко і бренд 2WB. Концепцію гриму розробила Тетяна Косова.
Тлом для подій перформансу стали картини українського художника Євгена Клименка.
Події розгортаються в місті Іліоні, яке взяли в облогу ахейці.
На сцені з'являються винуватці біди — Єлена Прекрасна (у виконанні самої Олесі Шляхтич) та Паріс (Данило Пащук), з яким дружина спартанського царя втекла в Трою — це й стало коренем нищівної війни. Закохані безтурботно кружляють у вихорі своїх заборонених почуттів та насолоджуються ними під тужливі скрипки, які ніби натякають: ціною того, щоб це гріховне кохання жевріло, буде велике кровопролиття.
Ідилію пари порушує Кассандра (Ліна Володіна) — сестра Паріса, у яку закохався бог Аполлон та наділив її даром провидіння. Дівчина єдина знає, що ціна щастя Паріса та Єлени — смерть, але їй ніхто не вірить.
Кассандра бачить страшні видіння: Іліон охоплений вогнем, троянці сотнями гинуть на полі бою. Вона хапається за голову, розпачливо кидається до родичів, щоб попередити їх про загрозу, однак ті не слухають і лиш намагаються отямити пророчицю.
Кассандра зневажає Єлену, і це простежується навіть у хореографії: вона відштовхує зрадливу царівну, відпихаючи її рукою все далі й далі, наче прагне вигнати чужинку за межі Трої та відвернути цим лихо.
Любов у цій історії тісно переплетена з горем, стосунки — із втратами. Сестра Кассандри Поліксена (Каріна Тельвар) закохана у нездоланного ворога Ахілла, від рук якого гине їхній старший брат-полководець Гектор (Микита Кайгородов), і це завдає невимовного болю його дружині Андромасі (Еліна Бідна) — ще одній сестрі цариць. Відбуваються похорони: шану полеглому прийшли віддати жінки й побратими.
Що кривавішими стають сюжетні події, то більше червоних барв стає в перформансі. Атмосферу нагнітають звуки дзвонів та барабанний дріб.
Зрештою війна своєю смертоносною рукою торкається й коханого Кассандри Долона (Клеман Гійом). Воїна послали на розвідку, і перед цим він приходить до Кассандри, щоб дізнатися, чи виживе.
Віщунка бачить трагічне майбутнє, але не каже про це хлопцю, бо розуміє, що це не зупинить його — обов'язок перед Батьківщиною йому дорожчий. Прикро усвідомлювати, що минули сотні років, а сучасні українські жінки досі втрачають чоловіків на фронті. Як і Кассандра, вони часто постають перед дилемою: як відпустити його на битву, коли водночас усвідомлюєш і небезпеку, і відповідальність перед країною?
Раптом стається хід конем (буквально): після десятирічної облоги елліни відпливають, та ще й залишають у подарунок "переможцям" дерев'яного коня.
Також троянці знаходять біля муру грека Сінона (Тімоті Харфорд): той каже, що рідне військо покинуло його, коли відступало. Іліон святкує перемогу — і лиш Кассандра бачить у Сіноні шпигуна, який знищить Трою.
Сп'янілі від успіху співвітчизники сприймають пророцтво Кассандри іронічно. Вони дають їй меч: мовляв, якщо ти така впевнена, то вбий його сама. Втім, героїня не зважується взяти на душу гріх. Ця мить людяної слабкості обертається фатально: шпигун випускає з Троянського коня ахейське військо, яке знищує Іліон.
Кассандра зранено спостерігає за тим, як її рідне місто стирають дотла. Вона не змогла відвернути катастрофу, силу її видінь нівелювала легковажність більшості.
"«Кассандра» — і з-під пера Лесі Українки, і в моєму балеті — закликає бути уважними до інформації, чути правду. Вона каже: «Над всіх старших найстарша правда, брате»", — коментує Олеся Шляхтич.
Кажучи про фільтрування правди в обставинах війни, важливо згадати одного з ключових персонажів поеми — Гелена. Цей брат Кассандри теж був віщуном, але, на відміну від Кассандри, використовував свій дар не жертовно, а прагматично.
Замість правди Гелен казав людям те, що вони хотіли почути. Сам же воювати він не йшов: вважав, що меч і спис мала для нього зброя, крилате слово — от його стріла. Такі псевдоексперти з "диванного фронту" часто трапляються й у російсько-українській війні: наприклад, годують людей казками про "два-три тижні". До речі, Гелен зрештою зрадив Трою та перейшов на бік ворога.
Хореографія в "Кассандрі" містить переосмислення античних рухів: тут є характерні злами рук та корпусів, осідання на стегно, специфічні грецькі позиції ніг, що, за словами Олесі Шляхтич, еллінським художникам видавалися героїчними, а нам сьогодні сприймаються стильно й екзотично.
Зважаючи на те, що в центрі оповіді — жінка-пророчиця, стилістика перформансу відображає її жіночність та натуру.
У виставі лунає музика Антоніо Вівальді, Safdi, Франсуа Кутюр'є, Ані Лехнер.
Зауважимо, що "Кассандра" — це синтетичне мистецтво. У ній органічно переплітаються дуже розмаїті елементи: біти, скрипка, оперний вокал, 3D-анімація тощо. У цьому підході Олеся Шляхтич надихалася культовим українським театральним режисером Лесем Курбасом.
"Мойсей"
У другому акті Олеся Шляхтич переносить глядачів до Аравійської пустелі, якою вже цілих сорок років блукає стражденний єврейський народ під проводом пророка Мойсея у пошуках землі обітованої.
Іван Франко написав свою поему в 1905 році після мандрівки в Рим: письменник відвідав церкву Сан-П'єтро-ін-Винколі, де надихнувся скульптурою Мойсея авторства Мікеланджело Буонарроті. Прикметно, що знаменитий пролог зі зверненням до українського народу, у якому Франко висловлює тривожність за його майбутнє, був написаний вже після завершення поеми.
Олеся Шляхтич, своєю чергою, вирішила створити виставу за "Мойсеєм", коли з новою силою спалахнула війна між Ізраїлем та Палестиною в жовтні 2023 року.
"Відчуття братерства між Україною та Ізраїлем стають очевидними для кожного, бо в нас спільний ворог, на нас падають іранські дрони", — каже балетмейстерка.
Вона додає, що вклала у свій перформанс потрійну концепцію: це ода месії Франку, звернення до месії Мойсея та звернення до сучасних українців.
Події вистави розгортаються в останній день перед тим, як юдейський народ дійшов до своєї землі.
До відчаю знесилені, роздратовані та зневірені, вони втомилися від нескінченної дороги та відмовилися йти далі, зневаживши пророка Мойсея (у виконанні Євгена Кайгородова), вигнавши його з громади. Бунт проти старого очолюють Датан (Микита Кайгородов) та Авірон (Андрій Шкляр). Кочівники зупиняються, не знаючи, що дійшли вже до самого підніжжя Синайської гори — тобто здалися за крок до мети.
Це схоже на настрої українців у теперішній війні. Ворог робить усе можливе, щоб довести нас до крайньої точки відчаю, відібрати бойовий дух та змусити відступити за крок до перемоги.
У вигнанні Мойсей стикається з демонами (Клеман Гійом та Катерина Крук), які намагаються переконати пророка, що бог його обманув, тож він даремно поклав життя своє та кількох поколінь євреїв на пошуки примарного раю.
Знову ж таки, згадаймо українців, які кажуть, що Революція Гідності була помилкою, бо потягнула за собою війну. Як пустельні демони наполягали, що євреям треба залишатися рабами фараона в Єгипті, так і вони торочать, нібито до революції була "стабільність" й не варто було "провокувати" Росію прагненням відмежуватися від неї.
Мойсей довго опирається, але таки піддається на провокацію — в його серце закрадається сумнів. Тоді пророк чує голос Бога: той, засмучений зрадою Мойсея, пояснює, що такий довгий і важкий шлях був потрібен юдейському народові, щоб зміцнити його, перетворити рабів на "панів земного круга".
Бог відбирає у Мойсея життя, проте відкриває євреям омріяну землю.
"Тож не забудьмо, кожна ніч, котра тримає наші сили, прокладає нам шлях до Перемоги. Протриматися на одну ніч довше, ніж можливо, — наша мета", — йдеться в програмі вистави.
Цей перформанс дуже контрастує з попереднім і за настроєм, і за візуальним оформленням. Хореографія тут брутальніша й динамічніша. На відміну від барвистої та пафосної "Кассандри", у "Мойсеї" переважають темні тони, тривожний настрій, прості костюми. Глядачі ледь не фізично відчувають сухе пустельне повітря й пісок на зубах; проймаються втомою, фізичним та моральним протестом єврейського народу, і водночас захоплюються віковою мудрістю, силою духу Мойсея.
Музику для вистави створив український композитор Тимофій Старенков.
Обидва перформанси поєднані темою трагедії пророка. Про це детальніше розповідає сама балетмейстерка Олеся Шляхтич:
"Обидва твори обʼєднує те, що автори писали про свою долю як провидців у суспільстві. Вони, безумовно, порушують тему існування пророків на Землі, а також питання, що бентежать кожного українця: кому вірити, чи втримаємось ми, де правда? І от вона — в образах Лесі Українки, Франка, Шевченка, Старицької-Черняхівської, Підсухи, Гончара. Ми маємо вже, на кого спиратись, історично склалося так, що митці минулого заклали для нас потужний фундамент цінностей та орієнтирів — то і є ці мури з мистецтва, які боронять наше суспільство і закладають основи правильного світосприйняття".
Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом "Повернись живим" для батальйону безпілотних авіаційних систем 14 Окремої механізованої бригади ЗСУ.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media