Науковець у Великій Британії зробив дослідження про 104 листи до французьких військових від їхніх родин. Британія захопила корабель бійців у 1758 році, а всіх адресатів узяла в полон.
Про це пише CNN із посиланням на дослідження Рено Мор'є — викладача історії Європи та працівника коледжу Пемброк у Кембриджі.
Мор'є надрукував свою розвідку у французькому академічному журналі Annales. Histoire, Sciences Sociales. Повідомлення про новий випуск журналу з'явилося 7 листопада.
Протягом 265 років 104 листи зберігалися в Національному архіві Великої Британії. Їх писали наречені, дружини, батьки, брати й сестри тих моряків, які служили на французькому військовому кораблі "Галатея". Усього на борту перебував 181 військовий. Листи їм писали з 1757 по 1758 роки, під час Семирічної війниНайбільший воєнний конфлікт Нового часу між Великою Британією і Пруссією з одного боку та Францією, Іспанією, Італією, Росією, Швецією та Саксонією — з іншого. Тривала у 1756-1763 роках. Результат — утвердження Великої Британії як наймогутнішої морської держави світу й різке ослаблення колоніальної могутності Франції.
Листи лежали в купі, вони досі були запечатані воском. Як повідомляється, вони так і не дійшли до адресатів.
Британці захопили "Галатею" в 1758 році, коли судно йшло з Бордо до Квебеку. Екіпаж взяли в полон, а листи, які на той момент не дісталися кораблю, були конфісковані та передані Адміралтейству Британського королівського флоту в Лондоні.
Загалом британська влада в той час намагалася позбавити Францію досвідчених моряків. Країна утримувала екіпаж "Галатеї" разом із приблизно 65 тисячами інших французьких моряків під час війни.
Чому ці листи цінні
59% листів написали жінки. "Ці листи руйнують уявлення про те, що війна — це лише чоловіки", — написав дослідник Рено Мор’є в коментарі CNN.
"Ці листи стосуються універсального людського досвіду, вони не є унікальними для Франції чи 18 століття, — пояснює Мор'є. — Вони показують, як людина переживає великі життєві труднощі. Коли нас розлучають із близькими через події, які ми не можемо контролювати, як-от пандемія чи війни, ми маємо думати, як залишатися на зв’язку, як заспокоювати, піклуватися про людей і підтримувати пристрасть. Сьогодні у нас є Zoom і WhatsApp. У 18 столітті в людей було лише листування, але те, про що вони писали, здається дуже знайомим".
Автор праці також наголошує, що історики доволі рідко знаходять документи, що писали люди нижчого соціального класу — принаймні до 20 століття, відколи вже зросла загальна грамотність. А виявити тексти від жінок, особливо дружин моряків, — це виняткова подія.
"Це дозволяє нам побачити їхні емоції, страх, занепокоєння, гнів, ревнощі, а також їхню віру або ключову роль, яку вони відігравали у веденні домашнього господарства, коли їхні чоловіки, сини чи брати не були вдома", — розповідає науковець.
Як і про що написано в листах
Деякі родичі моряків писали листи власноруч, деякі — з допомогою писарів або довірених осіб.
Мор’є витратив на наукову працю місяці. Він ідентифікував всіх членів екіпажу й визначив, що листи були адресовані приблизно чверті з них. Складнощі прочитання полягали в тому, що в текстах — безліч орфографічних помилок, дрібний та щільний почерк, брак пунктуації.
Близькі розуміли, що зв’язатися зі військовими може бути важко. Тому члени родин могли надіслати кілька копій одного й того самого листа в різні порти або попросити сім’ї інших членів екіпажу в їхніх листах згадати про свого родича.
У листах описано кохання, сум за близькою людиною, пристрасні бажання, ревнощі.
Наприклад, Марі Дюбоск писала своєму чоловікові Луї Шамбрелану: "Я могла б провести цілу ніч, пишучи тобі... Я твоя вірна дружина назавжди. Добраніч, мій любий друже. Уже північ. Думаю, мені час відпочити". Він так і не отримав листа, а з дружиною вони більше ніколи не побачилися. Марі померла у 1759 році, ймовірно, ще до того, як її чоловіка звільнили з полону. А Шамбрелан повернувся до Франції й одружився вдруге.
Інша історія — лист Анни Ле Серф до свого чоловіка-офіцера. Вона передала почуття через писаря: "Я не можу дочекатися, щоб володіти тобою", — такі слова могли означати "обійняти" або "кохатися".
А от у родині матроса Ніколя Квенселя мати ревнувала сина до коханої. Ніколя частіше писав своїй нареченій Маріанні, ніж мамі Марґеріт. "У перший день року (тобто 1 січня — ред.) ти написав своїй нареченій (…). Я більше думаю про тебе, ніж ти про мене", — дорікає мати. Маріанна навіть попросила в Ніколя, аби той частіше писав мамі, бо це "розряджає атмосферу" вдома. Але потім Марґеріт почала докучати за інше — що син не згадує свого вітчима в листах.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media