Скасування судового рішення та документування воєнних злочинів: за що критикують новий пітчинг Держкіно

Держкіно.

23 квітня Шостий апеляційний адміністративний суд підтримав позов від Національної спілки кінематографістів та підтвердив, що продовження повноважень Ради з підтримки кінематографії при Держкіно є незаконним.

Це стало великою перемогою для української кіноспільноти та ознакою того, що дев'ятнадцятий пітчинг, який вже почали проводити у Держкіно, є нелегітимним. Однак 24 квітня Держкіно подало заяву до Верховного Суду — і рішення про незаконну діяльність Держкіно призупинили. Це рішення призвело до гучного обговорення в українській кіноспільноті. У той самий час Держкіно продовжує рухатися за запланованим графіком дев'ятнадцятого пітчингу і планує розподілити рекордні 589,6 млн гривень.

У цьому матеріалі журналістка Суспільне Культура Альона Шилова розповідає, чому ситуація небезпечна і що думають про це українські кінематографісти.

Суспільне Культура також звернулося за коментарем до Держкіно, у відомстві відмовили попросили оформити офіційний запит. Наразі Суспільне Культура готує звернення.

Рада з державної підтримки кінематографії: історія конфлікту

Рада з державної підтримки кінематографії (РДКП) — орган Держкіно, яка вирішує, які фільми отримають фінансування. Це відбувається за допомогою процедури пітчингу: експерти оцінюють проєкти за 5-бальною шкалою і передають результати раді, за якою залишається останнє слово щодо фінансування стрічки.

Наразі до складу ради належать:

  • Юрій Горбунов — креативний продюсер, телеведучий, актор;
  • Артем Колюбаєв — кіно- та телевізійний продюсер;
  • Анатолій Матешко — режисер-постановник;
  • Олександр Недбаєв — продюсер;
  • Олексій Тритенко — актор, режисер;
  • Микола Чиханцов — керівник Адвокатського та ріелторського об’єднання України;
  • Віктор Яриш — продюсер.

31 березня 2023 року члени РДКП мали скласти повноваження, адже термін їхнього перебування на посаді сплив. Втім ще 7 березня Кабмін продовжив каденцію ради до кінця воєнного стану та додатково на три місяці по його завершенню. У Держкіно це пояснили так, що під час повномасштабного вторгнення неможливо обрати нових членів ради.

12 травня 2023 року Національна спілка кінематографістів України подала позов проти Кабміну, оскаржуючи рішення Держкіно продовжити повноваження членів Ради з державної підтримки кінематографії.

23 квітня 2024 року Шостий апеляційний адміністративний суд підтримав позов від Національної спілки кінематографістів та підтвердив, що продовження повноважень Ради з підтримки кінематографії при Держкіно є незаконним.

У відповідь Держкіно на наступний день, 24 квітня, подало до Верховного Суду клопотання (як зазначено у дописі, саме клопотання було написано від руки у паперовому форматі і його не мав розглядати суд). Натомість суд порушив процесуальний закон і зупинив дію рішення, яке водночас неможливо оскаржити.

"[...] в цьому випадку суд не мав права розглядати таку заяву Держкіно, адже вони подали її з порушенням процесу", — зазначила у коментарі "УП. Культура" адвокатка Надія Денисюк, яка представляла інтереси Національної спілки кінематографістів у суді.

У матеріалі, який поширюють представники кіноспільноти, зазначено: в суді рішення пояснили тим, що невиконання своїх повноважень радою не є достатньою причиною, щоб зупинити дію рішення про визнання їхніх повноважень незаконними.

Зокрема, у коментарі Суспільне Культура продюсер Денис Іванов сказав:

"Кіноспільнота досить послідовно намагається довести свою правоту. Було виграно два суди, зокрема апеляція, рада мала б припинити своє існування і мали б відбутися чесні вибори в цей керівний орган Держкіно. Але, на жаль, не все залежить від нас. Кіноспільнота веде цю боротьбу всіма легальними шляхами, усіма легальними методами боротьби з беззаконням і з потенційно корупційними рішеннями державних органів. Треба повернути законність у цей державний орган, виконати норми закону, переобрати раду і дати їм працювати".

Чому критикують проведення нового пітчингу?

  • Нелегітимна рада

Як вже було описано вище, будь-які дії Ради з державної підтримки кінематографії є незаконними, бо її представники не мають юридичного права продовжувати займати свої посади. Відповідно, будь-які їхні рішення, зокрема стосовно розподілу коштів, є незаконними.

"Така поведінка несе великі ризики не лише для самої кіноспільноти, а й для всієї країни, адже без дотримання законів та справедливого розподілу держбюджету не буде ані справжнього кінематографу, ані правової незалежної держави" , — впевнена голова правління Української кіноакадемії Ольга Бесхмельниціна у коментарі для Суспільне Культура.

Вона наголошує, що якби подібна ситуація сталась десь в Європі, інституція була б миттєво дискредитована і потребувала повного перезавантаження.

"Ми хочемо інтегруватись до ЄС, тож ми маємо дотримуватись їхніх цінностей та принципів. Зараз ми також опиняємося в ситуації, де недолуго виглядаємо перед нашими міжнародними партнерами, адже їм важко усвідомити, як така ситуація взагалі можлива, а саме Держкіно руйнує довіру до адекватних інституцій в Україні", — сказала Бесхмельниціна.

  • Розкрадання грошей

Для дев'ятнадцятого пітчингу Держкіно отримало рекордні 589,6 млн гривень (для порівняння — у 2019 році бюджет Держкіно складав 429,6 млн грн). Це стало приводом для того, щоб понад 700 українських кінематографістів підписали лист зі зверненням до президента, голови Верховної Ради та прем'єр-міністра, закликаючи віддати ці кошти на потреби ЗСУ та висловлюючи свою недовіру до керівництва Держкіно. Утім, лист не спрацював.

"Коли в Україні вже понад рік органом Держкіно керує нелегітимна Рада з підтримки кінематографії, то, очевидно, нічого хорошого для українського кіно в цьому немає. Тобто позбавлений легітимності процес у підсумку призводить до того, що обирають внаслідок конкурсів, пітчингів не найкращих, а найлояльніших. І ці найлояльніші зазвичай не зможуть зробити ті ж самі результати для українського кіно. Якщо ці фільми (переможці пітчингу — Ред.) будуть доведені до кінця, в чому я, чесно кажучи, сумніваюся, то ми не побачимо серед цих фільмів через 2–3 роки учасників фестивалів у Каннах, Венеції, Берліні", — каже Денис Іванов.

Багато українських кінематографістів відмовилися подаватися на дев'ятнадцятий пітчинг Держкіно. Це були переважно продюсери та режисери, які підписали лист зі зверненням про переспрямування коштів на потреби ЗСУ. Тобто ті представники кінематографічного сектору, чиї фільми показували на різноманітних кінофестивалях, зокрема класу "А", та які мають досвід міжнародної співпраці, а їхні стрічки часто зараховують до сегмента "української нової хвилі".

Натомість на пітчинг подалося багато авторів телесеріалів, що тільки ще більше викликало питання до фінальної якості проєктів, на які Держкіно надасть кошти.

"Більшість кіноспільноти ігнорує цей пітчинг. Бо немає довіри до Держкіно, до Ради з підтримки кіно, до експертів, які оцінюють проєкти. Зараз ми ризикуємо побачити непрозорий розподіл коштів на ненайкращі проєкти, але вже за якийсь час нас очікує інша ситуація. Не буде знакових фільмів, не буде міжнародної репрезентації. Якщо подивитись на список претендентів, які подали свої проєкти на цей пітчинг, серед них немає митців, які нещодавно представляли Україну на світових майданчиках у Каннах, Берліні, Венеції чи будь-якому іншому великому фестивалі та професійних подіях. Тож тут постає логічне питання: що та якої якості ми будемо пропонувати за 2–3 роки нашим колегам за кордоном і як будемо репрезентувати Україну. Важливо також зрозуміти, що якщо ситуація залишиться такою ж — це буде одним із сигналів для західних партнерів про згортання демократії в Україні", — коментує Бесхмельниціна.

Денис Іванов говорить:

"Я думаю, більшість міжнародних кіноінституцій розуміють, що таке Держкіно України, вони розуміють, що зараз цей державний орган не тільки втратив свою легітимність в очах українських кінематографістів, кіноспільноти, яка довела не словом, а ділом, що вона робить кіно, що бере участь у фестивалях і виходить в український прокат, а і втратив репутацію в міжнародній кіноспільноті. Якщо подивитися на один із фондів, які були організовані на підтримку українських кінематографістів, — Європейський фонд солідарності з українськими фільмами, — то ми побачимо, що в них йдуть конкурси, хто там в цих конкурсах перемагає, що за проєкти. І багато цих проєктів — це європейські експерти, які обирали те, що цікавить світового глядача й надавали підтримку проєктам на етапі розробки. І ми побачимо в списку учасників так званого конкурсу Держкіно, який зараз іде, бо вони його раптом поновили, що там немає проєктів, які були відібрані міжнародними експертами. Тобто звідси запитання: як можна було не звернути увагу на очевидні таланти, визнані у світі, і як це відбулося? Тому я думаю вплив буде такий, що Держкіно буде залишатися осторонь світового процесу, а українські кінематографісти будуть шукати свої ресурси за кордоном, щоб принаймні залишатися в професії".

  • Документування воєнних злочинів

Наразі не уточнено, яку конкретно частину коштів пітчингу Держкіно планує спрямувати на "документування воєнних злочинів". Та тут вважливо наголосити на різниці між документальним кіно про війну та документуванням воєнних злочинів.

Воєнний злочин — порушення законів та звичаїв війни, і він належить виключно до сфери міжнародного кримінального права. Під час документування воєнного злочину головне — отримати найповніші відповіді на питання "хто?", "що?", "де?", "коли?", "чому?", "як?" і "який був результат?". У відео мають бути зазначені дата, час і точне місце зйомки, інакше такий матеріал не матиме юридичної сили й не буде рахуватись як доказ у суді. Також бажано фіксувати не тільки злочин, а й середовище, для повноти контексту.

У Системі правової допомоги також радять, за можливості, показати своє обличчя та назвати прізвище, ім’я, по батькові. А ще зафіксувати персональні дані свідків — прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, номер телефону, адреса.

Натомість Держкіно посилається на те, що документування воєнних злочинів — це вкрай важливий сегмент саме українського кіно і саме на нього потрібні такі кошти.

"Те, яким чином сформульовані теми і формати проєктів, які запрошуються до пічингу — це очевидна спекуляція на воєнних темах. Це таке типу псевдо-патріотичне кіно, якась типу героїзація, фасадна, за якою є просто бажання нажитися. І йдеться про велику суму, майже 600 мільйонів гривень. Кінематографічна спільнота, люди, які справді роблять кіно, дуже консолідовано солідаризувалися, висловили свою позицію, як спільноти, позицію того, що ми хочемо, щоб ці кошти були направлені на ЗСУ. Тому що ми впевнені, що з такою нелегітимною радою, з таким методом проведення пітчингу, нічого доброго з цього не вийде. Це якась спроба людей заробити і проспекулювати, паразитувати на війні. І те, що прикриваються воєнними темами, це ганебно, це неповага до полеглих, неповага до тих, хто воює, до їхніх родин, і до всіх, хто сьогодні бореться за нашу незалежність. І прикро, що так взагалі відбувається в умовах воєнного часу", — зазначила режисерка та продюсерка Надія Парфан у коментарі для Суспільне Культура.

Важливо розуміти, що Держкіно — це єдина державна інституція в Україні, яка може фінансово підтримати створення фільму. Навіть якщо шукати кошти через інші програми, такі як гранти від Netflix чи УКФ, то вони не покривають витрати на зйомки фільму і не призначені для цього.

Що ж у випадку залучення коштів з-за кордону? Якщо в Україні така складна ситуація з фінансуванням, то чому б не звернутися за допомогою до інших країн? Адже якщо наші кінематографісти достатньо талановиті, то що їм заважає отримати гроші на зйомки фільму з тієї ж Польщі?

Для українського проєкту співпраця з будь-якою країною означає копродукцію — спільне виробництво. Але більшість іноземних інституцій та пітчингів не готові підтримувати проєкти, які не мають затвердженого фінансування (бодай часткового) від своєї ж країни. Навіщо Польщі, Франції чи іншим країнам вкладати свої кошти в українське кіно, якщо вони бачать, що сама країна виробництва (Україна) це кіно не підтримує?

"Зараз Держкіно всіма правдами й неправдами намагається провести цей пітчинг, всупереч закону і здоровій логіці, що викликає у кіноспільноти серйозне занепокоєння, тому ми просимо всіх звернути увагу на цю ситуацію та тримати її під контролем. Адже ми знаємо, що розголос в Україні допомагає розв'язувати не одне питання. А якщо говорити загально, то щоб врятувати майбутнє українського кіно, необхідно дотримуватися законів, нормально перезавантажити раду, змінити голову Держкіно та максимально відновити довіру до інституції всередині спільноти зокрема і суспільства загалом. Адже ми розуміємо, що зараз ця історія виходить за межі бульбашки і все більше українців ставлять собі питання: «А що взагалі відбувається?» Це буде важливим кроком для налагодження комунікації всередині індустрії й назовні", — каже Бесхмельниціна.

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media