Театр, міфи та майбутнє після війни: як відбулася презентація нового роману Софії Андрухович "Катананхе" (ФОТО)

Письменниця Софія Андрухович та електронна виконавиця Ірина Лазер на презентації книжки "Катананхе", Київ, 10 червня 2024 року. Cуспільне/Тетяна Джафарова

Катананхе — це назва маленької блакитної квітки, яка росте на київських квітниках, ще її кличуть "стрілою Купідона". У Середні віки цю квітку використовували в рецептах любовних трунків. Слово походить із грецької, де "катананхе" означає компульсивну дію.

Саме таку назву для нового роману обрала письменниця Софія Андрухович. 10 червня у Театрі на Подолі відбулася презентація книжки, що вийшла у видавництві Komubook. За 15 хвилин до початку в Києві пролунала повітряна тривога, яка, на щастя, тривала недовго.

Презентацію модерувала журналістка Мирослава Барчук, а композиторка та виконавиця електронної музики Ірина Лазер (Mavka) за допомогою голосу і звуків доповнювала камерну атмосферу на сцені.

Суспільне Культура побувало на презентації роману "Катананхе", поспілкувалося з його авторкою та розповідає, як пройшов захід.

Софія Андрухович розповідає, що проведення презентації в театрі для неї — експеримент, такого вона ще не робила. Також експериментом стало запрошення електронної артистки Mavka: вона голосом та звуком додавала об'єму уривкам із роману, які читали зі сцени.

Захід мав і благодійний аспект — усі кошти від продажу квитків на презентацію перерахують волонтерській ініціативі письменника Андрія Любки, ці гроші підуть на придбання авто для одного з підрозділів ЗСУ.

Андрухович хотіла написати збірку легковажних оповідань, ніяк не пов'язаних із війною. Проте: "Війна так глибоко увійшла в усе навколо, що неможливо уникати натяків на неї". А в "Катананхе" письменниця також використовує гумор — за її словами, щоб понизити пафос переживань.

Дія роману відбувається у найближчому майбутньому — через декілька років після завершення війни. Попри натяки, у тексті жодного разу не згадується слово "війна". Події розгортаються на Оболоні у Києві, де живе і сама письменниця.

Мирослава Барчук зауважила: потрібна сила та сміливість, щоб писати про майбутнє. Та згадала вірш письменниці Вікторії Амеліної, яка загинула у липні 2023 року, про майбутнєВірш називається "Слово у словнику [майбутнє]", вміщений до посмертної збірки Амеліної "Свідчення", що вийшла у "ВСЛ". Там, зокрема, є такі рядки:"Крізь її темряву ми і йдемо сонячною Оболонню: дві жінкий один собака.У надто помітній тиші я раптом чую,як стверджую:я бачу майбутнє,я бачу країну після війни".. Амеліна описала в ньому зустріч із правозахисницею Ларисою Денисенко на Оболоні. Софія Андрухович згадує, що, напевно, зустріла Вікторію та Ларису під час їхнього діалогу — саме бігала набережною: каже, що зараз через книжку ніби долучилася до розмови.

Андрухович розповідає, що після повномасштабного вторгнення було відчуття, наче всі слова втратились, тож вона шукала, про що могла б писати зараз. І саме фантазування про найближче майбутнє допомогло взятися за новий художній текст.

Однак письменниця каже, що її історія не ідеалізована, тому здається наближеною до реальності. Однак уже має невелику невідповідність: "Я недооцінила Кличка, бо в романі є згадка про недобудований містІдеться про так званий міст-хвилю, який почали будувати перед початком повномасштабного вторгнення й урочисто відкрили 26 травня 2024 року.. Доведеться побудувати ще один міст, щоб справдити пророцтво", — жартує письменниця.

Буденну реальність Києва Андрухович пов'язала з античністю — міфом про АктеонаДавньогрецький міф про мисливця Актеона. Одного разу Актеон побачив Артеміду, що купалася з німфами. Розгнівана богиня обернула Актеона на оленя — і його розірвали власні пси.. За її словами, міфи — за сюжетами, стилем — це відповідник того, що зараз переживають українці. Андрухович була обережна у використанні слів, їй не хотілося своїм текстом ще більше розхитувати напружені емоції. Водночас вона хотіла розгойдати застиглість почуттів, що характерні для стану травми.

"Хотіла насмішити, обурити, зробити щось несподіване, щоб вивільнити ці застиглі почуття", — розповіла на презентації Софія Андрухович.

Барчук зауважила, що авторка одночасно з безжальністю та ніжністю описує старіння, підлітковий вік, а також Київ.

"Роман «Катананхе» пахне містом Києвом. Він пахне водою Дніпра, вулицями, загазованістю, змішаною із зеленню і цвітом", — ділиться письменниця.

Письменниця Софія Андрухович читає уривок із книжки "Катананхе", Київ, 10 червня 2024 року.

Мирослава Барчук читає уривок із роману "Катананхе" Софії Андрухович, Київ, 10 червня 2024 року.

За словами письменниці, їй важко провести межу між реальністю та вигадкою в тексті. Однак називає "Катананхе" найреалістичнішим текстом, який писала. Адже багатоповерхівки, район, а також люди з роману — існують.

Під час презентації Ірина Лазер, Мирослава Барчук та Софія Андрухович зачитали уривки з "Катананхе" — під супровід електронної музики.

"Я сподіваюся, що роман «Катананхе» будуть читати люди, які люблять літературу. Які люблять життя і вміють дивитися на речі по-новому. Люди, які не соромляться себе самих і готові з себе сміятися, жартувати", — каже авторка.

Читайте також:

Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом "Повернись живим" для батальйону безпілотних авіаційних систем 14 окремої механізованої бригади ЗСУ.

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media