6 червня 1918 року у Києві сталася Звіринецька трагедія — вибухи артилерійських складів, що розташовувалися у районі Звіринця. Під час цієї техногенної катастрофи загинуло близько 200 людей, більше 1000 було госпіталізовано, а близько 900 будинків — знищено. Проте точних цифр немає і досі.
18 травня 2023 року Київрада у межах дерусифікації перейменувала 26 міських об’єктів. Серед них — метро "Дружби Народів" перейменували у "Звіринецьку", за назвою історичної місцевості. Проте її історію знають навіть не усі корінні кияни.
Яка причина Звіринецької катастрофи, чому про неї майже не згадують та чи проводилися додаткові дослідження цієї трагедії, розповів Суспільне Культура історик Олег Магдич.
Вибухи на Звіринці
Звіринець — назва історичної місцевості Києва між Печерськом, Видубичами, Теличкою і Чорною Горою. Раніше там розташовувалися одноповерхові будиночки та садки.
6 червня 1918 року близько 10 ранку пролунав потужний вибух у районі Звіринця — у ті роки він був околицею міста, військовим містечком, де розташовувалися склади з 2 мільйонами боєприпасів. І всі вони почали детонувати.
Український літературний критик, політичний діяч та філософ Дмитро Донцов під час вибуху знаходився в Українському телеграфному агентстві. У своєму щоденнику він написав про цю подію:
"Склад з амуніцєю вилетів у повітря (… на Звіринці).
Тут і там лежали, мабуть, збиті з ніг повітрям люди. Всі з бюра кинулися на діл до сутеренів, де й просиділи півгодини. В ушах лящало від лоскоту, з деякими панями була гістерика".
Через ці вибухи в Університеті Святого Володимира вилетіли масивні двері, з Хрещатика до Львівської площі повилітали шибки, люди падали на землю, дороги були всіяні уламками скла, а трамваї припинили рух.
Від вибухів загинули ченці в Троїцькому Іонинському монастирі, який опинився в епіцентрі вибуху.
Перше, що спало на думку жителям Києва, які не встигли оговтатися від подій зими 1918 року (у січні відбувся штурм Києва більшовиками — перша радянсько-українська війна): більшовики прорвали фронт і знову будуть розстріли та облави.
Чому у Звіринці розташовувалися склади боєприпасів
Від початку Печерська фортеця була невеликого розміру, коли її будівництвом займалися Іван Мазепа та Петро І.
Потім, коли на Київ насувалися наполеонівські війська, спеціальна комісія дійшла висновку, що місто зі сторони Звіринця абсолютно не захищене і тому ворог його легко захопить.
Ба більше, зі Звіринецької гори він зможе обстрілювати артилерією сусідню Печерську фортецю. Отож за часів правління Миколи І фортецю розширили, розбудували до величезних розмірів та створили Звіринецьке укріплення. А в 1893 році саме на території цієї фортеці зробили склади боєприпасів.
Допомога жителям Звіринця
На місце вибуху за кілька хвилин після трагедії приїхали медики, рятувальники та пожежні. Також було підготовано 1500 місць у лікарні. Проблем додавало й те, що район Звіринця був охоплений пожежею. Існують свідчення, що загасити вогонь вдалося тільки 8 червня.
Але повернімося до 6 червня 1918 року. За кілька годин після вибухів на місце приїхав гетьман Павло Скоропадський. Він доручив главі уряду виділити півмільйона карбованців на допомогу постраждалим та створити спеціальний комітет, який пізніше за два тижні зібрав 615 тисяч карбованців.
Люди зносили одяг, створювали пункти харчування, надавали потерпілим тимчасовий прихисток (до цього також долучалися різні установи), збирали пожертви на допомогу жителям Звіринця.
Безліч жителів цього району самостійно евакуювалися в навколишні дачні селища – Святошин, Кончу-Заспу, Пущу-Водицю.
Версії: чому сталася трагедія
Точну причину вибухів так і не було встановлено. Існує кілька версій, чому ця техногенна катастрофа сталася у Києві.
"Слідство вела не тільки українська влада, а й державна служба безпеки, представники німецького командування, тому що на цей час на території української держави знаходився величезний контингент німецьких військ. Їх запросили після підписання Брест-Литовського мирного договору в лютому 1918 року.
Розглядалося кілька версій. Тим більше підірвали один із головних арсеналів колишнього російського Південно-Західного фронту, який діяв на території українських земель під час Першої світової війни", — розповідає Олег Магдич.
За словами історика, одна з версій — самозаймання ракет, які зберігалися неподалік партії снарядів. Разом з тим розглядалася версія про терористичний акт.
"У цей час іде Перша світова війна і відповідно могла бути диверсія на такому величезному складі снарядів, аби вони не дісталися ворогу, тобто німцям. Інша справа, наскільки це було можливо — тут складно сказати, чи було у французької та британської розвідки така агентура для того, щоб організувати усе це", — додав Магдич.
Ця версія розглядалася тому, що кілька схожих підпалів було в Одесі та Києві, у яких підозрювали також Антанту.
"Гетьман Скоропадський більше схилявся до версії, що цей вибух — справа рук або більшовиків, або есерів, тобто київського підпілля радикальних соціалістичних партій, зокрема більшовиків. Вони прагнули, аби снаряди не потрапили до українських чи німецьких військ для білого руху, підриву авторитету гетьмана і для загальної паніки.
Білий рух взагалі не визнавав право українців на самовизначення, тобто не визнавали їх окремим народом", — розповів Олег Магдич.
За словами історика, після 1918 року про цю історію згадували мало й тому версії майже не змінювалися.
Чи були додаткові розслідування Звіринецької трагедії за сучасності
Олег Магдич розповідає, що цю справу було закрито ще минулого століття, адже у її вирішенні ніхто не був зацікавлений.
"У радянські часи такі історії не особливо любили згадувати. Можливо, зараз хтось робив дослідження, але я принаймні про них не чув. Фактично про цю справу майже не згадували ще з 1918 року".
Чому Звіринецька трагедія є маловідомою
Як зазначає історик Олег Магдич, відбулося певне накладання історичної пам’яті.
"Ця подія сталася у 1918 році й була дуже важливою для міста та киян. До речі, це неодноразове явище. За рік до того була потужна катастрофа на казанському пороховому заводі й там теж було знищено сотні тисяч снарядів — половину всього запасу кулеметів російської армії. Тобто такі катастрофи могли бути звичними, тому що технологія виробництва боєприпасів хоч і була винайдена давно, але фактично тільки прийшла в Росію. А багато людей не дотримувалися правил безпеки. У Казані основною версією катастрофи було те, що караульний кинув недопалок", — говорить Олег Магдич.
За словами історика, про Звіринецьку трагедію, яка була масштабною катастрофою, мало згадують, бо відбулося історичне нашарування.
"Після літа 1918 відбулася величезна кількість подій: поразка Німеччини в війні, зміна влади Скоропадського, прихід Директорії, громадянська війна, у Києві 5-6 разів за рік змінилася влада, потім до влади прийшли більшовики. Ну а потім прийшло криваве ХХ століття і величезна кількість катастроф: репресії, Голодомор, Бабин Яр, Куренівка, Чорнобиль. А для кожного із майбутніх режимів Звіринецька трагедія нічого не означала і не відігравала ніякої ролі. Тому в політиці історичної пам'яті про неї фактично нічого не говорили", — додає Магдич.
Історик зазначає, що щойно сталася катастрофа у 1918 році, її обговорювали та про неї писали в газетах. Хоча все одно існувала певна цензура. Намагалися обмежити інформацію, адже не хотіли акцентувати увагу на тому, що катастрофа сталася на військовому об'єкті.
Звіринець сьогодні
Після Звіринецької трагедії у цьому районі хотіли побудувати Урядовий квартал, розташувати резиденції урядовців. Проте ця ідея так і не була втілена в життя.
Зараз у цьому районі Національний ботанічний сад імені М.М. Гришка НАН України.
Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: culture@suspilne.media. Ваші історії важливі для нас!