Президент Володимир Зеленський звинуватив Росію в скоєнні геноциду в Україні, ООН проголосувала за виключення РФ з Ради з прав людини через геноцид українців, президент Джо Байден назвав Путіна "диктатором, що вчиняє геноцид в Україні".
Чи завжди геноцид іде поруч з війною та на що ми спираємось, називаючи дії РФ в Україні геноцидом? Журналістка Суспільне Культура Олеся Котубей поспілкувалася про це з істориком, професором Українського Католицького Університету та директором Інституту історичних досліджень Львівського національного університету Ярославом Грицаком.
Що таке геноцид
Почнемо із визначення — друга стаття конвенції ООН визначає геноцид як будь-які дії, "вчинені з наміром знищити, повністю або частково, національну, етнічну, расову чи релігійну групу".
Автором поняття як правового терміну був дослідник Рафал Лемкін — він, зокрема, був першим із фахівців міжнародного права, який визначив злочини сталінського комуністичного режиму проти українців як геноцид.
Розшифруємо поняття
За словами Ярослава Грицака, первинна концепція поняття "геноцид" у Рафала Лемкіна була ширшою.
"Включались, крім цих груп (національні, етнічні, расові, релігійні, — ред.) також політичні і культурні групи. Ці дві групи виключили у кінцевому результаті через те, що був спротив головних учасників цього процесу. Радянський Союз не хотів включати політичні групи, адже це означало б, що треба визначати, що радянські репресії проти політичних партій чи угруповань також варто вважати геноцидом.
Натомість Америка, як і, якщо не помиляюся, Франція виступала проти того, щоб (в означення геноциду, — ред.) вступали культурні групи. Тому що б тоді це могло застосовуватися по відношенню до корінних народів Америки – скажімо, тих, яких ми називаємо індіанцями – а також по відношенню до не колоніальних народів, арабських народів, південно-східної Африки у випадку Франції.
Треба розуміти, що означення геноциду юридично є сильно, що називається, скастроване. Це не те, що хотів Лемкін, але Лемкін погодився на таке означення, тому що вважав кращим таке означення, ніж ніяке".
Ознаки геноциду
"Геноциди можуть бути часткові. Не обов’язково вони передбачають знищення всієї групи, але йдеться про знищення їхньої культури, зокрема для того, щоб позбавити їх власної ідентичності. І про це дуже йшлося у Лемкіна.
Треба сказати, що Лемкін був дуже чутливий до культури малих народів. Він знав дуже багато мов, зокрема білоруську, припускають, знав українську мову, в кінці життя вивчав санскрит, навіть єгипетську, коптську мовуКоптська мова — єгипетська мова на останньому етапі розвитку, що налічує приблизно тисячу років.. Тобто він був дуже чулий до цього".
Попередити геноцид
За словами Грицака, у нашому світі дії, що мають характер геноциду, трапляються набагато частіше, ніж ми думаємо.
"Ми сприймаємо геноцид як щось таке виняткове, яке стається раз на 100 років. Знаєте, якесь таке виняткове, насильницьке, ганебне явище, яке наганяє огиду, страх і таке інше. Це правда, але Лемкін мав іншу концепцію. Він казав: "Треба робити усе, щоби упередити, унеможливити будь-яку ту акцію наперед", превентивно.
Тільки десь останні 200 років людство пробує вийти з цього режиму насильства через те, що творить певні інституції, пробує обмежити насильство в державі.
Але бачимо, що людство, зокрема найбільші міжнародні організації, дуже складно виконують превентивну функцію. Вони не можуть запобігти геноциду. Навпаки, вони приходять, коли цей геноцид стався. Тому що ми бачимо, що все більше і більше акцій геноциду лишаються безкарними. Раз є безкарність, це "запрошення" світових лідерів до утворення таких акцій".
Одна з причин, чому концепцію геноциду тяжко застосувати для покарання винних, за словами Ярослава Грицака, — це важкість у визначенні чіткого наміру.
"Важливо при визначенні геноциду довести намір, має бути намір чіткий. Хтось про це має заявити, що треба знищити саме цю групу. Це дуже тяжко довести. Зокрема одна з причин, чому є небажання визнати Голодомор як український геноцид — тяжко довести намір.
Це дуже формальне питання, але все одно його все одно треба доводити. Але у випадку сучасної Росії це можна довести. По-перше, тому що маємо російські ЗМІ. Зокрема статтю, в якій закликається до знищення українців як таких.
Суспільне Культура писало про згадану статтю тут: Етнічні чистки: на державному російському сайті вийшла стаття "Що Росія має зробити з Україною"
Але навіть це тяжко довести, бо треба довести, що це була ініціатива уряду, а не якоїсь конкретної людини. Отже, чому ми можемо довести, що все-таки тут є характер геноцидної акції? Тому що ми маємо заяви про те, що України не існує, її треба знищити. Цей намір є".
Геноцид і війна
На питання, чи завжди геноцид є там, де є війна, Ярослав Грицак відповідає заперечно. Як приклад, наводить Голодомор — це геноцид без контексту воєнних дій.
"Голодомор був актом геноциду, але відбувався у формально мирних умовах, через те, що в 1933 році ніякої війни не було ні в радянській Україні, ні в країнах СРСР.
Також Лемкін вважав, що одним із засобів геноциду є спеціальні дії проти жінок. Жінки є головною мішенню для відтворення групи. Йдеться про те, щоб ця група не могла відтворити своїх наступників, своїх дітей.
Читайте Омбудсменка звернулась до ООН з вимогою розслідувати шість випадків згвалтування дітей військовими РФ на Херсонщині
Геноцид у війні Росії проти України
Першими дії Росії в Україні геноцидом визнали у квітні парламентарі Естонії, Латвії та Канади. 10 травня сейм Литви одноголосно визнав Росію терористичною державою, а сенат Чехії 11 травня ухвалив постанову про визнання злочинів російської армії в Україні геноцидом українського народу.
14 квітня Верховна Рада схвалила постанову "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні", таким чином проголосивши дії російських військ на українській території геноцидом.
Ярослав Грицак також визначає дії РФ як геноцид — адже відбувається винищення культури, переслідування за національною ідентичністю, вбивство еліт, стирання фактів історії, пояснює він.
"Якщо говорити про те, що робить (Росія, — ред.), треба відрізняти геноцид від військових злочинів. Тому що очевидно геноцид також є військовим злочином, хоча не обов'язково може ставатися в часи війни. Але що дуже важливо? Геноцид має характер винищення культури. Коли ми говоримо про знищення національної ідентичності – тоді це акт є геноциду.
Друге, що дуже важливо розуміти. Треба відрізняти націю від народу, це дуже важливе є відрізнення з точки зору правничої. Тому що народ — це є, умовно кажучи, етнічна група, і її неможливо знищити. Вона не росте сама по собі, як би так сказати, вегетативно, як росте трава.
Натомість нація – це є група, яка є організована зусиллями багатьох людей – умовно кажучи, це як газон. Народ дуже тяжко винищити, майже неможливо, тому що він все одно після кожної трагедії відростає, з’являється.
Натомість націю можна знищити, якщо забрати еліту – найбільш активну частину цієї групи, зокрема письменників, політиків, журналістів, громадських чи політичних діячів. Якщо бачимо, що робить Росія, що робили російські війська, наприклад, у Бучі й не тільки. Знищувалися в першу чергу хто? Місцеві локальні організації, воїни, які були в АТО, або ті, хто мав громадську позицію.
Тут виразний акт геноциду, тому що знищується та група, яка є найбільшим носієм національної ідентичності, політичної культури та культури в широкому сенсі.
Читайте "Книги знищують, бо постаті в них надають силу": Дробович про вилучення армією РФ українських книжок
А як що до так званого "геноциду" росіян?
Після того, як росіяни відчули на собі вплив санкцій за розв'язану війну в Україні та кенселінг з боку цивілізованого світу, з їхнього боку стали лунати заяви про так звану русофобію й навіть геноцид росіян. Подібну риторику можна зустріти не лише в соцмережах, такі наративи просуває й офіційна Росія.
Ярослав Грицак вважає, що для того, аби зрозуміти, де геноцид справді є, а де його невиправдано вишукують, треба розмежовувати покарання й винищення:
"Ніхто не має наміру знищити росіян. Мають намір знищити путінський режим, але путінський режим достатньо сильний. Навіть після його знищення Росія не перестане існувати ані як етнічна група, ані як національна група.
Ми кажемо, що геноцид дуже-дуже звужено вживається і його тяжко застосувати в багатьох випадках у міжнародній практиці. З другого боку маємо розмивання поняття "геноцид", тому що будь-які акції, які нам не подобаються, називаємо геноцидом.
Тут дуже важливо встановити ту міру. З одного боку геноцид мав би складати продуктивну концепцію, як запобігати масовим злочинам проти окремих груп, а з другого боку, щоб це (поняття, — ред.) не розмилося зовсім.
Я залишаюся на тому, що все-таки акт геноциду — це є юридична категорія, яку треба використовувати юридично, її треба доводити, це має бути майже як судовий процес, змагання, з прокурором, з адвокатом, судами і таке інше. Це складний процес, але його треба доводити кожного разу. Розумієте, в кожному випадку це зневажує цю всю серйозність цієї справи".
Що ми можемо зробити
"Ми маємо право довести, що акція росіян, російського війська в Україні, має характер геноциду. Звичайно, багато світових лідерів прийняли це рішення, але цього недостатньо, щоб судити Путіна як військового злочинця. Тому що для цього суддям треба обов’язково винести, пропускаю, якісь міжнародні рішення про те, що цей акт дійсно мав геноцидний характер.
Мені здається, що зроблено дуже багато і ще більше треба зробити. Треба збирати всі доведені акти, це треба фіксувати, причому всі юристи кажуть, що це дуже тяжко. Насправді ми собі уявляємо, що це легко, але лише поки не займемося цією справою. Дуже тяжко взагалі взяти, скажімо, свідчення в жінки про зґвалтування. Тому що це величезна травма.
Мені здається, що світ вже не сумнівається щодо злочинних дій росіян в Україні, можливо, ще хтось залишився, але моя думка є з того, що спостерігаю за публікаціями, громадська думка західного світу, розвиненого світу – є на боці українців, а не росіян.
Звичайно, крадіжки холодильників не відносяться до акту геноциду, хоча також можемо про це говорити, бо це крадіжка і вона також має каратися. Але попри те все, очевидно є чіткі акції, дії, які вчиняє російська армія, які кваліфікуються як акт геноциду і мають бути покарані особливо".
Що відомо
- 7 березня у Гаазі розпочалося засідання Міжнародного кримінального суду ООН за позовом України проти Росії. Київ звинувачує Москву у неправильному тлумаченні міжнародної конвенції про геноцид. Згідно з українською позицією, російська влада зловживала конвенцією для вторгнення на українську територію.
- 16 березня Міжнародний суд ООН оголосив рішення за запитом про запровадження тимчасових заходів у справі "Україна проти Росії" щодо геноциду. Йдеться про звинувачення у геноциді відповідно до Конвенції про запобігання злочину геноциду і покарання за нього.
- Відповідно до рішення суду, Росія має негайно призупинити всі військові дії в Україні та зупинити будь-які військові чи нерегулярні збройні формування під її контролем чи впливом. Прессекретар президента РФ Дмитро Пєсков заявив, що Росія не буде виконувати приписи судової інстанції ООН.
- 89% громадян України підтримують визнання дій російських військ в Україні геноцидом українського народу, свідчить опитування соціологічної групи "Рейтинг".
Війна — усі останні новини
- "Отруєння ненавистю триває дуже довго": Ярослав Грицак про Другу світову, ставлення росіян до України і "вату" в головах
- Чому новини про поведінку російських солдатів нагадують історію про Голодомори
- "Заяви Путіна свідчать про ненависть до українського народу" — інтерв’ю з генеральною секретаркою Amnesty International
- "Ми не можемо не шукати паралелей з 1944 роком" — інтерв’ю з представницею президента України у АР Крим
- Історичні міфи і примарні нацисти: про що йдеться в "настільній книзі Путіна"
- Потужність снарядів скинутих на Маріуполь більша за атомну бомбу у Хіросімі — міськрада Маріуполя
- "Зупиніть геноцид в Маріуполі": у Берліні протестувальниці прикували себе до паркану Бундестагу
Читайте нас у Facebook: головні новини культури України та світу
Читайте нас у Telegram: головні новини України та світу
Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: story@suspilne.media. Користувачі акаунтів Google можуть заповнити форму тут. Ваші історії важливі для нас!