"Отруєння ненавистю триває дуже довго": Ярослав Грицак про Другу світову, ставлення росіян до України і "вату" в головах

Доктор історичних наук, професор Українського католицького університету Ярослав Грицак. Фото: УНІАН

Чому важливо розвінчувати міф провідної ролі Росії в перемозі у Другій світовій війні, як змінюється світогляд українців після вторгнення РФ та чи все ще можлива в Росії зміна влади — історик, публіцист, доктор історичних наук, професор Українського католицького університету Ярослав Грицак розповів в ефірі Українського радіо.

Друга світова та міф, що українці недобре воюють

Нам треба показати світові, що українське питання є важливим. І що без розв’язання цього питання неможливий мир у світі. Біда полягає в тому, що Росія привласнила право на перемогу. І в такій інтерпретації ― особливо вона популярна на Заході ― українці стають росіянами, коли роблять щось добре, і стають знов українцями, коли роблять щось погане. Відповідно, українці є "колабораціоністами" — такий образ Росія видавала на Захід.

Цей образ створив сам Сталін, він був переконаний, що українці недобре воюють. Але все було навпаки ― рівень участі українців у перемозі був дуже високий. Наприкінці війни у 1943-44 роках українці в окремих арміях становили 50-70 відсотків, без такої кількості навряд чи радянська армія могла б перемогти. І спостерігалась така закономірність: чим вищим був ранг офіцерів, тим менше серед них було українців, і навпаки. Навіть тут бачимо певну несправедливість. Якщо ці "переможці" сидять зверху, то очевидно їм легше привласнити цю перемогу.

Читайте також: "У Кремля завжди проблеми з мотивацією" — дослідник пропаганди Пітер Померанцев

До кінця цієї війни, яка закінчиться перемогою України, ми не мали такої великої загрози світу, як Друга світова війна. Та загроза найбільше виходила від Гітлера. Сталін вочевидь також був злочинцем, але треба розуміти ― якби Гітлер переміг, ми б тут не розмовляли. Не існувало б ні України, ні Росії, ні Польщі. Тому перемога над Гітлером ― одна з найбільших подій історії, і українці до неї безпосередньо причетні. Тож ми не маємо права віддавати цю перемогу нікому. Я щойно прочитав на ізраїльському ресурсі статтю, головний зміст якої ― "Путін забезчестив перемогу". Ця перемога йому не належить, її треба забрати від нього й віддати народам, які доклалися до неї ― українцям, євреям, білорусам та іншим.

Про кардинальні зміни у світогляді українців під час війни

Війна не посприяла, вона приспішила. Війни завжди страшно приспішують певні процеси. Те, що в мирних нормальних умовах займає десятки років, у часи війни може зайняти рік-два і навіть кілька місяців. Україна вже розлучалася з "русскім міром", і це було дуже добре видно в опитуваннях, зокрема після Майдану.

Дуже міняється ставлення до історії, до українських героїв. Зараз це відбувається протягом двох місяців ― умовно кажучи, вся "вата" в українських головах швидко вигоріла. Путін її спалив. Це дуже очевидно. Війна є величезне зло, але водночас війна є сильний приспішувач, вона створює нові можливості, якими треба обов’язково скористатися.

Чи можливий перелом у світогляді росіян

Вірус ненависті лежить в кожному народі. Але деякі народи мають абсолютну вакцину проти зла й ненависті. А в Росії створено цілий апарат ― держава, медіа, які перетворюють цей вірус у щось смертоносне, помножене на десятки тисяч разів.

Особливо це сталося під час Путіна: перш ніж атакувати когось, його треба перетворити на безлюда, повністю дегуманізувати, позбавити людських рис, створити кривавих нацистів, які розпинають хлопчиків на хрестах...

Я уважно стежу за оцінками нормальних російських експертів, які підтримують Україну. Їх десь 10-20 відсотків, і вони або в тюрмі, або виїхали. Решта до 80 відсотків це "вата", яка буде коливатися від того, що їм казатиме Путін і що показуватиме телевізор. Коли ця влада впаде і "путінська" Росія відійде в минуле, не виключено, що "вата" перейде на інший бік. Але це дуже повільний процес, нам не треба мати ілюзій. Бо історія свідчить, що отруєння ненавистю триває дуже довго.

Про майбутнє Росії в найближчі роки

Соціальних бунтів, швидше за все, не буде. Щось на зразок Помаранчевої революції можливе у Москві або Петербурзі. Тому що такі революції перемагають не в країнах, а в столицях. Згадаймо, як було 1991 року в Москві. Питання тільки, чи достатньо зараз тої сили, тої інтелігенції, молодих людей, які могли б вийти на площі й бунтувати. Припускаю, що ні.

Адже Путін за ці роки зробив усе, щоб зачистити їх. Пам’ятаємо, як десять років тому на Болотну вийшло 250 тисяч людей. Це багато, але не для Москви, яка має 10 мільйонів населення. Тобто ймовірність революції в Росії є, але вона дуже мала. Швидше за все, буде інший варіант ― агонія, згасання, стагнація, як це було в Радянському Союзі перед 1991 роком, а тоді швидкий колапс.

Читайте також

Як в Росії виникла культура мародерства — розповідає історик Андрій Рукас

Дві війни за життя. Спогади українців, які пережили Другу світову і тепер рятуються від Росії

"Ще з 2014 року ясно, що Росія розуміє тільки грубу силу" — інтерв’ю з головою представництва ЄС в Україні

"Коли Україна переможе, Росія буде ослаблена" — інтерв’ю з заступницею помічника держсекретаря США