У Києві 8 листопада відбудеться «Смик. Весілля» (стилізовано як «СМИК.Весілля») — струнно-смичковий рейв, закорінений у весільній обрядовості Полісся. Протягом вечора розгорнуться ключові етапи весілля: зокрема, перша частина події буде присвячена передвесільному циклу.
Весілля в традиційній культурі не обмежувалося одним днем святкування: воно складалося з низки домовленостей, спільної підготовки та певних ритуалів, які виконували протягом багатьох днів, що передували основному весільному — неділі.
Назви, послідовність і значення дій могли відрізнятися від села до села. Водночас у цьому різноманітті можна побачити спільну рису: весілля виступало способом засвідчити шлюб перед усією сільською громадою.
Суспільне Культура разом зі «Смиком. Весілля» і дослідницею Надією Ханіс розповідає про передвесільний цикл, традиції Полісся та практики, які можна переосмислити сьогодні. Надія Ханіс — етномузикологиня, дослідниця української традиційної весільної музики та очільниця гурту «Вільце», який разом із гуртом «Володар» представить різні старовинні етапи традиційного українського весілля на «Смику. Весілля».
Весілля починалося задовго до основного святкового дня
Одним із перших етапів передвесільного циклу було сватання. Воно мало не лише символічне, а й практичне значення: родини домовлялися про майбутній шлюб. На Поліссі свати традиційно приходили до хати молодої з хлібом. Якщо дівчина погоджувалася на шлюб, родини обмінювалися хлібами: хліб сватів залишався в родині молодої, проте перед цим вона мала в присутності сватів прокреслити на ньому ножем хрест. Натомість батьки молодої передавали свій хліб родині молодого. Прокреслювання хреста на хлібі та обмін хлібами символізували згоду на шлюб і засвідчували попередню домовленість між двома родами.
Водночас сватання не завжди було єдиною зустріччю, на якій родини обговорювали майбутнє весілля. В окремих місцевостях існували заручини або запоїни — зустрічі, під час яких могли домовлятися про придане, час святкування та інші важливі деталі.
Оглядини своєю чергою давали змогу родинам ознайомитися з господарством та загальним матеріальним статусом одна одної. Родина молодого могла оглянути придане майбутньої дружини (кількість приготованих нею сорочок, рушників та подібних речей, їх якість та майстерність), а її близькі — побачити, до якого дому вона переїде.
Ці практики свідчать про те, що шлюб у традиційному суспільстві був не лише особистим рішенням двох людей. Він змінював зв'язки між родинами, а отже, потребував попередніх домовленостей і взаємного визнання.
Сьогодні ці обряди не обов'язково відтворювати буквально. Проте з них можна взяти саму ідею усвідомленої підготовки до шлюбу як окремого етапу: можливість заздалегідь проговорити очікування, познайомити родини, обговорити важливі для пари речі й не зводити всі рішення до організації одного святкового дня.
Хто готували весілля: спільна справа родин і громади
Підготовка до весілля була окремим етапом, до якого залучали багатьох людей. Треба було домовитися, хто готуватиме їжу (кухарка / кухарки), запросити учасників / персонажів обрядів (дружок, бояр, коровайниць, свашок та сватів, старосту та дружка, світилку / світилок тощо), підготувати весільні атрибути та організувати саме святкування.
Окремо запрошували учасників весільного дійства.
«Батьки, наприклад, запрошували таких учасників весільної драми, як свахи та свати. Це часто робили саме матері молодого і молодої. Вони запрошували людей ловких, спритних і знаючих, що до чого на весіллі. На ці ролі обов'язково обирали людей, які вже перебували у шлюбі», — пояснює Надія Ханіс.
Матері молодих також запрошували коровайниць — жінок, яким доручали випікання весільного короваю. До їхнього вибору ставилися особливо уважно: за традицією, описаною дослідницею, коровайницями могли бути лише заміжні жінки, які мали дітей і чиє подружнє життя вважалося щасливим.
Отже, весілля не було подією, яку пара організовувала самотужки. Воно вимагало спільної роботи, а різні учасники мали визначені ролі, дії, репліки та відповідальність.
Дівич-вечір: прощання з дівуванням
Серед передвесільних практик особливе місце посідав дівич-вечір.
«Передусім відбувалося прощання молодої з дівуванням: вона прощалася зі своїм дівочим статусом, подругами та батьківським обійстям, готуючись до обрядового переходу — ініціації в новий для неї соціальний статус заміжньої жінки», — пояснює дослідниця.
Дівич-вечір допомагав підготувати молоду до переходу в рід молодого та переїзду до його дому. Тобто зміна сімейного статусу мала не лише юридичний або побутовий вимір: вона супроводжувалася діями, які давали змогу пережити й символічно позначити цей перехід.
У сучасній культурі дівич-вечори збереглися, хоча їхній зміст і формат істотно змінилися. Поряд із традиційною назвою вживають і «дівішнік», а зустрічі друзів нареченого часто називають «мальчишніком», хоча у вжиток більше входять саме назви дівич-вечір або парубоцька вечірка. На Поліссі, за словами Надії Ханіс, зібрання у молодого могло називатися «збирнею». Нерідко молодь проводила цей останній передвесільний вечір й разом, збираючись у хаті молодої або молодого.
Традиція роздільних передвесільних зібрань у князя та княгині (так подекуди називали наречених у традиційному весіллі) залишається актуальною до сьогодні: це можливість побути з людьми, які супроводжували тебе на попередніх етапах життя, згадати спільні історії та осмислити зміни, що відбуваються.
Одним із найважливіших атрибутів, які могли виготовляти на дівич-вечорі, було весільне деревце. На Поліссі воно мало різні назви: вільце, гільце, йольце, єльце, йолка та інші. Назви й особливості виготовлення відрізнялися залежно від місцевості.
Надія Ханіс називає весільне деревце одним із головних атрибутів весілля та пов'язує його з об'єднанням двох родин. Водночас воно символізує древо життя: коріння як зв'язок із предками, а гілки та верхівка як продовження роду й майбутні покоління.
Важливо, що вільце не обов'язково виготовляли саме на дівич-вечорі й не завжди в обох родинах. У деяких місцевостях його робили в родині молодої, в інших — молодого, бо ж іноді деревце було лише в однієї зі сторін.
Для сучасних пар це може стати приводом подумати, чи хочуть вони мати на весіллі предмет, створений разом із близькими.
За словами Надії Ханіс, окрім весільного деревця на дівич-вечорі могли виготовляти вінок для молодої (або ж закінчувати його виготовлення разом), квітку для молодого та інші весільні атрибути. У програмі «Смику. Весілля» гурти продемонструють виготовлення вільця та плетіння вінка з барвінку для молодої.
Протягом XX–XXI століть весільний обряд значно скоротився й уніфікувався. Якщо раніше весілля могло охоплювати кілька днів і передбачало переміщення між домівками, окремі зустрічі, благословення батьків, церковний шлюб та інші етапи, то сьогодні формат може бути значно компактнішим. Подекуди шлюб відзначають лише в колі найближчих, а сама церемонія може відбуватися дистанційно.
Змінилася і сама організація святкування: багато функцій, які раніше виконували родини й громада, тепер перебрали на себе молодята, організатори подій та професійні команди. Окремі обрядові елементи зникли, інші збереглися або набули нового значення.
Звернення до весільної обрядовості не обов'язково означає відтворення всіх обрядових акцій, що побутували раніше. Частина з них була пов'язана з чіткими статево-соціальними ролями та очікуваннями щодо шлюбу, які сьогодні можуть бути неприйнятними для конкретної пари.
Водночас це можливість ширше поглянути на власне свято. Передвесільний період може стати часом для розмови про майбутнє, знайомства родин, спільної підготовки та усвідомлення змін, які відбуваються в житті пари.
Окремі весільні обряди втілять гурти «Вільце» і «Володар» на «Смику. Весілля», що відбудеться 8 листопада в «Печерськ Палаці». У разі повітряної тривоги відвідувачі можуть пройти до укриття на станції метро «Арсенальна».
Подія втілюється командою ГО «Смик» завдяки інвестиції Фундації ЗМІN.
Інформаційний партнер події — Суспільне Культура.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media