Для кожної нової родини весілля стає сторінкою початку нової історії. В Україні, де національні спільноти становлять майже п'яту частину населення, у деяких родинах обряд шлюбу перетворюється на унікальне театралізоване дійство, що поєднує давні звичаї з сучасністю.
Як у ромів викуп чи викрадення можуть стати першою сторінкою родинної історії? І чому болгарські матері годують молодят хлібом із сіллю та медом?
Кожна з національних спільнот зберігає свою мову й традиції, якими збагачує культурне розмаїття нашої країни.
До Дня всіх закоханих про весільні традиції національних спільнот України розповіла Ірина Миколайчук.
Спочатку домовитись, а потім святкувати: гагаузи Одещини починають весілля із передвесільних обрядів, під час яких домовляються про розміри витрат з обох сторін, призначають день святкування та визначають кількість гостей.
Зазвичай для цього накривають святковий стіл, за яким збирають батьків та найближчих родичів з обох сторін. Наречений дарує подарунки майбутнім тещі й тестю, а наприкінці застілля родичів молодого пов'язують рушниками і передають нареченому подарунок від майбутньої дружини.
З цього дня офіційно починається підготовка до святкування і на даху вивішують весільний прапор, щоб сповістити всіх про радісну новину.
Прапор (гагаузькою — байрак) — це витканий із шовку рушник, який пришивають до держака червоними нитками, на верхівку прикріплюють гілочки м'яти й одне яблучко. Перед весіллям запрошують жінок, які готуватимуть обрядовий хліб, солодощі та їжу.
На стіл подають близько 10–12 страв, серед яких обов'язково плов із подрібненої пшениці з м'ясом барана, смажених курей та капусняк.
В день весілля посаджена мати з родичками вбирають наречену в сукню, весільний вінок і заплітають косу, супроводжуючи все піснями.
Після цього весільна процесія вирушає до нареченого, щоб взяти участь в обряді гоління, під час якого наречений сідає посеред кімнати, перед ним ставлять дзеркало і миску з водою.
Поки юнак голиться, гості кидають у миску монети з побажанням щастя і достатку в родині.
Потім наречений з нареченою в супроводі весільної процесії вирушають у церкву і повертаються додому до батьків нареченого, які зустрічають їх із короваєм та вином.
Сучасні весілля майже не святкують удома, тому цей обряд сьогодні можна побачити вже в бенкетному залі. А раніше на порозі дому стелили шкуру барана, якого закололи спеціально на весілля, і з моменту, як подружжя переступило поріг батьківського дому, офіційно починали святкування і всіх гостей запрошували до столу.
Як і тоді, сьогодні святкування супроводжується музикою та щедрим частуванням, а наприкінці весільного застілля посаджені мати й батько обов'язково благословляють подружжя на щасливе життя.
Українські болгари, що мешкають у селах і містах Одеської області, зберегли автентичні традиції святкування весілля й додали власного колориту до обрядів регіону.
У день весілля наречений в супроводі батьків і кумів вирушає по наречену. Вхідні двері дому охороняє батько, а двері в кімнату стережуть дружки. Щоб дістатись до майбутньої дружини, потрібно заплатити викуп — набити її туфельку грошима.
Після зустрічі з майбутнім чоловіком наречена прикрашає своїх рідних і кумів квітами та підіймає святковий тост.
Першими з дому виходять наречений і куми, а вже після батько виводить доньку. Мати обов'язково виливає перед молодими воду — "на щастя", і всі вирушають на святкове застілля.
В ресторані молодих вже зустрічає свекруха з короваєм із медом та сіллю. Пара має пройтись по білій доріжці, усипаній живими квітами, що символізує світле й легке життя. Мати чоловіка годує молодих і кумів спочатку шматочком хліба із сіллю промовляючи: "Як стіл не обходиться без солі, так двоє молодих, щоб не могли один без одного".
За традицією перший шматок має з'їсти наречена, як новий член родини. Потім, з побажаннями щасливого життя, мати годує її хлібом із медом і вже потім пригощає кумів. Батько нареченого наливає молодятам вина власного приготування і вони підіймають тост одне за одного.
За традицію треба випити до дна, адже чим менше крапель залишиться в бокалі, тим менше буде сліз в сім'ї.
На початку застілля також обов'язково спробують визначити стать майбутнього первістка для цього проводять ритуал із мідною чашею — менчето.
Наречена штовхає ногою чашу, наповнену водою із двома квітками: білою та червоною. Вважається, якщо першою вийде біла квітка, то буде дівчинка, а якщо червона — хлопчик.
У середині весілля ламають коровай і роздають гостям.
Наречена з нареченим стають спинами одне до одного, підіймають руки над головою та ламають коровай. Хто відірве більшу частку, той і буде головою в сім'ї.
Вважається, що під час цього ритуалу молодята вперше і востаннє стоять одне до одного спиною. Наприкінці святкування свекруха знімає з молодої фату і зав'язує їй хустину, це означає, що молода тепер повноправна дружина.
Весільні традиції українських румунів та угорців, що мешкають на Закарпатті й Буковині, тісно переплелися з традиціями регіону та збагатили культурне різноманіття. Тут важливу роль відіграє благословення батьків, а весільні обряди символізують перехід молоді в статус дорослих людей та інтеграцію нової сім'ї в громаду.
На Закарпатті молоді спочатку просять згоди на одруження у батьків з обох сторін, після чого обирають суботу, в яку відсвяткують заручини. Ця традиція сьогодні має скоріше символічний характер, адже сучасна молодь вже самостійно обирає собі пару.
Наречений приходить у дім батьків нареченої, дарує каблучку й офіційно робить пропозицію. Після благословення батьків починається святкування з музикантами та застіллям. Запрошений священник тричі оголошує об'єднання молодят, щоб у пари не було перешкод на шляху до шлюбу. З цього дня офіційно розпочинаються приготування.
Хлопці збираються в домі молодого, де старший дружба виготовляє весільний стяг і прикрашає його стрічками, хустками, дзвіночками та колосками пшениці — він символізує життєву силу й мужність. Інколи декоративні елементи для стяга збирають від колишніх дівчат молодого, але після весілля залишають тільки колоски пшениці, які використовують на хрещенні первістка.
В українських румунів, що мешкають у Чернівцях, напередодні весілля молодь приходить у гості до нареченої й хтось із хлопців намагається вкрасти дівчину. За традицією, якщо вкрадуть — дівчина все життя буде слухатись свого чоловіка, якщо ні — то в сімейному житті всі справи будуть вирішувати на рівні.
Обов'язковою традицією є вибір "вінчальних батьків", вони стануть у майбутньому духовними батьками для молодих, прикладом та підтримкою на все життя.
Раніше сусідки, родички й подруги нареченої напередодні приходили до неї додому й робили традиційну весільну страву — голубці.
Процес супроводжувався веселими розмовами, жартами та піснями. В сучасних весіллях вже майже не збереглася ця традиція, але, як і раніше, ви обов'язково скуштуєте голубці на весільному столі.
В день весілля українських румунів на Закарпатті наречений і наречена, кожен у своєму домі, символічно прощаються з батьками, супроводжуючи це обрядовими піснями: просять пробачення за свої помилки, дякують за родинний затишок та обіцяють бути добрими чоловіком і дружиною.
Весільний костюм і сукню молоді зазвичай обирають сучасні, рідше — традиційні костюми. Молодята зустрічаються в церкві, де їх вінчають, після чого гостей запрошують на весільне застілля, яке за традицією розпочинається танцем нареченої й продовжується танцем нареченого, в якому беруть участь лише чоловіки.
В Чернівцях українські румуни зберігають традицію викупу нареченої. Молодий має викупити свою майбутню дружину в день весілля у дружок, які зустрічають його на порозі дому дівчини. Після викупу пара йде до батьків нареченого, де молоду приймають у дім чоловіка.
Далі обов'язкове вінчання в церкві, після завершення якого всіх запрошують за святковий стіл. Ввечері, наприкінці весілля, наречений разом зі свекрухою знімають із нареченої фату та вдягають хустку як символ переходу до статусу дружини. Святкування може тривати декілька днів.
До весілля ставляться як до справжнього ритуалу, що об'єднує не тільки дві родини, а й цілу громаду.
Традиції українських угорців, що також проживають на Закарпатті, можуть відрізнятись залежно від селища, але загалом весільні обряди мають багато спільного з українськими та румунськими звичаями святкування.
Тут обов'язковим залишається сватання нареченої та благословіння батьків, а в день весілля — викуп, який має особливий колорит і правила. За традицією наречений дякує батькам і просить дозволу забрати наречену.
На перше прохання замість нареченої виводять маленьку дівчинку, на друге прохання виходить чоловік у жіночому одязі й лише на третій раз виходить наречена. Під час викупу обов'язково пригощають всіх гостей, які прийшли подивитись на дійство, раніше роздавали хліб, або калачі, сьогодні — цукерки.
Після цього молоді сідають у весільний кортеж, убраний квітами й стрічками, та їдуть до церкви на вінчання. Дорогою гучно сигналять і кричать, сповіщаючи всіх про щасливий день.
Раніше весілля проводили старости села. Саме вони запрошували до тосту гостей, розважали присутніх народними віршами, розповідали пікантні анекдоти й оголошували початок танців. Зараз цю роль виконують сучасні весільні ведучі. Зате традиція викрадення нареченої збереглася й до сьогодні.
Раніше вважали, що якщо вдасться викрасти — це знак, що наречений не заслуговує такої дружини. Сьогодні ця традиція має скоріше жартівливий сенс і привід покепкувати з нареченого й придумати йому завдання, які він виконує, щоб повернути наречену.
Досі залишається традиція танцю з нареченою, під час якого збирають гроші на щасливе життя нової родини.
Для цього ведучий оголошує танець і вигукує: "Продається молода!". Молода танцює з гостями, які кидають у спеціально підготовлений кошик гроші. Вважається, що більше грошей зберуть, то щасливішим буде подружнє життя.
На наступний день влаштовують бесего — кумівську гостину, коли найближчі родичі та друзі знову приходять привітати молодих у тіснішому сімейному колі. Їх зустрічають у молодого вдома і вдягають повсякденне вбрання.
Однією зі спільнот, автентичні традиції якої впродовж декількох сторіч яскраво доповнюють культурне різноманіття України колоритними звичаями та обрядами, є спільнота українських ромів.
Нині в Україні живуть близько 15 ромських етногруп і весільні традиції кожної з них також тісно пов'язані з традиціями регіону проживання.
Досі важливою частиною передвесільних обрядів залишаються оглядини нареченої та нареченого, але сучасні ромські батьки вже дослуховуються до вибору молоді й одружують пари за згодою.
У ромів-сервів, що проживають переважно в Херсонській, Запорізькій, Дніпропетровській, Луганській, Донецькій та Львівській областях, про оглядини не попереджають прямо. Зазвичай родина нареченого пускає чутки, що хоче приїхати знайомитись із дівчиною, які доходять до батьків, і ті запрошують родину майбутніх свекрів у гості.
"«Хочемо побачити ваші ікони, а ви побачите наші»,— можна почути від родини сервів, коли вони натякають, що приїдуть на оглядини познайомитись із родиною та показати свою", — розповів Януш Панченко, український дослідник ромського походження, науковий працівник Інституту етнології Чеської академії наук.
До шлюбу майбутні наречені спілкуються переважно в телефонних розмовах, щоб пізнати одне одного краще, і лише після цього ухвалюють рішення про одруження. Потім родини зустрічаються ще раз на обряд сватання, під час якого узгоджують деталі майбутнього весілля. Якщо ж чиїсь батьки проти, а молоді хочуть одружитись, хлопець може викрасти дівчину за її згодою. Після того як вони проведуть ніч наодинці, вважається, що вони мають одружитись, навіть якщо батьки проти.
"У кримських ромів є традиція просити калим за наречену. Якщо дівчина дуже гарна та вправна хазяйка, то сума може сягати й близько 10 тисяч доларів. Тож причиною для викрадення інколи стає великий калим, який наречений не може заплатити. Викрадення завжди відбувається за згодою дівчини і за попередньою домовленістю обох. І це не означає, що пара втече назавжди, це скоріше спроба змусити батьків погодити шлюб. Адже після викрадення хлопець не зможе повернути дівчину в батьківський дім такою, якою вона з нього вийшла, з незаплямованою репутацією, і чутки про цей випадок поширяться швидко", — розповідає Януш.
На весільне застілля кличуть всіх рідних, друзів та знайомих і обов'язково беруть молодих хлопців та дівчат, адже такі масові події — це привід для знайомств і створення майбутніх сімей. Стіл для молодих ставлять у кінці зали, щоб вистачало місця для гостей, що перед тим, як сісти на свої місця, обов'язково будуть танцювати для молодих і дарувати подарунки.
Також на столі наречених ставлять "гильце" — пишну гілку дерева, яку прикрашають монетами й стрічками.
"У сервів гильце заведено робити із тіста, яким обмотують дерев'яні палиці, запікають, а потім зв'язують між собою, імітуючи дерево. Його прикрашають цукерками та різними смаколиками і наприкінці свята, опівночі, молодь розриває дерево. За традицією той, хто відірве шматок гільця, буде мати удачу в усіх справах весь рік", — розповів Януш Панченко.
Спеціальних весільних страв не готують, зазвичай це традиційне бенкетне меню залежно від регіону. Раніше весілля святкували три дні, сьогодні обмежуються одним. Багато танцюють і підіймають келихи за молоду сім'ю.
У ромів Закарпаття збереглася традиція редово — весільного танцю із нареченою. Опівночі молода перевдягається в класичний ромський одяг і танцює з гостями. Кожен, хто викликає наречену на танок, має щедро заплатити.
Весільні традиції українських німців трансформувались під потреби сучасної молоді та увібрали в себе обряди різних регіонів України залежно від того, де мешкає громада, також додавши розмаїття місцевим традиціям. Сьогодні громади етнічних німців можна зустріти в Одеській, Волинській, Донецькій, Чернівецькій, Львівській та Закарпатській областях.
Батьки вже не обирають пару для доньки чи сина, а довіряють цей вибір молоді. Також не обов'язковим є правило обирати майбутнього чоловіка чи дружину тільки зі своєї національної спільноти, і міжетнічні шлюби стали органічною частиною культурного життя українських німців.
Раніше на весілля запрошували дружби з дружками, які ходили по селу із палицею, прикрашеною вишитими хустками, букетом троянд і гілочками розмарину. Вони співали та запрошували всіх жителів на весілля.
До свята готувались за три-чотири дні: жінки збирались разом і пекли весільні смаколики, а чоловіки встановлювали шатра на подвір'ї.
Сьогодні запрошують більш камерно, повідомляючи про весілля близьким родичам та друзям, а святкують здебільшого в ресторанах, але в селах на Закарпатті ще можна зустріти весілля в шатрі й традиційні страви.
Наприклад, у селах Тересвянської громади й по сьогодні готують весільний суп із куркою, овочами й зеленню, до якого обов'язково додають галушки з тіста.
Зараз, як і раніше, молоді збираються напередодні із друзями, щоб відсвяткувати одруження, влаштовуючи парубоцьку та дівоцьку вечірки.
В день весілля дотримуються традиції вінчання в церкві. В Німеччині деякі родини зберігають традицію розрізання колоди. Після виходу із церкви ставлять колоду, яку нове подружжя має розпиляти пилкою власноруч.
Традиція символізує, що відтепер всі радості й виклики долі молоді ділять навпіл. В українських німців ця традиція не обов'язкова і її проводять за бажанням.
Перед святковим застіллям розігрують жартівливу сценку, де чоловіки перевдягаються у жіночий одяг і не пускають молодих до столу, вимагаючи викуп. Наречений відкупляється, наливаючи рядженим шліговіц — сливовий самогон.
Батьки зустрічають наречених хлібом, а під ноги сиплють зерна пшениці як символ достатку в родині. Раніше молодим обов'язково дарували вишиті подушки, які заносили в дім, де буде жити нова родина. Зараз дарують більш сучасні подарунки, серед яких речі для побуту й гроші.
Під час застілля розбивають келих із вином. За традицією, чим більше буде уламків, тим щасливіше буде життя в пари. На деяких весіллях за танець із молодими дружки збирають гроші, щоб поповнити бюджет майбутньої родини. Застілля й танці тривають до пізнього вечора.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media