Марія Тумаркін — австралійська письменниця українсько-єврейського походження, яка народилась та виросла у Харкові. Авторка книжок Traumascapes, Courage, Otherland та Axiomatic. Вона здобула ступінь доктора історії культури в Університеті Мельбурна (Австралія), де нині керує програмою креативного письма.
У квітні Марія Тумаркін приїхала до України, щоб провести Школу креативного нон-фікшн письма для журналістів, письменників і дослідників. Серію воркшопів організували INDEX: Інститут документування і взаємодії та Мистецька бібліотека. Марія Тумаркін розповіла про можливості і основи жанру.
Суспільне Культура публікує конспект воркшопу, який підготувала Діана Делюрман.
Що таке креативний нон-фікшн
Погляньмо на перший абзац книжки "Хіросіма" американського журналіста Джона Герсі:
"Рівно п’ятнадцять хвилин на дев’яту за японським часом, шостого серпня тисяча дев’ятсот п’ятого року, коли над Хіросімою спалахнула атомна бомба, міс Тосіко Сасакі, працівниця відділу кадрів Східноазійського олов’яного заводу, тільки-но сіла на робоче місце в офісі й саме повернула голову, щоб поговорити з дівчиною за сусіднім столом. Тієї ж миті лікар Масакадзу Фудзі вмощувався, схрещуючи ноги, щоб почитати газету Osaka Asahi на ґанку своєї приватної лікарні, яка повисла над однією з семи дельт річок, що розділяють Хіросіму (...) Сотні тисяч людей загинули від атомної бомби, а цих шість опинилися серед тих, хто вижив" (Переклад українською — Юлія Семенюк, видавництво "Човен").
У цьому динамічному вступі Герсі створює революційну експозицію, яка згодом стала поширеним прийомом. Автора визнають піонером літературного репортажу. Сьогодні очевидно: книжка "Хіросіма" увійшла до канону ширшого жанру — креативного нон-фікшну.
Цей жанр охоплює багато форм: літературний репортаж, есеї, мемуари, нариси, графічні історії. Часто це — гібридні тексти, що поєднують різні способи оповіді. Як зазначає Марія Тумаркін, цитуючи письменницю Леслі Джеймісон, гібридність — це не лише стилістичне рішення, а спосіб відображати складну реальність, у якій усе пов’язане.
Креативний нон-фікшн не має чіткої дефініції, але, за словами Марії Тумаркін, жанрові притаманна відкритість до експерименту з мовою, формою, структурою. Він дозволяє вільно рухатись між особистим і публічним, локальним і глобальним, не втрачаючи глибини й точності.
Авторський голос
У креативному нон-фікшні авторський голос не менш важливий, аніж в прозі чи поезії. Голос відображає ідентичність, життя, свідомість автора і є таким же унікальним, як відбиток пальців. Через нього читачі говорять: "Ніхто інший не міг би це написати". Але не слід плутати голос з авторським стилем. Марія Тумаркін пояснює різницю метафорою: голос — це голова, а стиль — капелюх.
Голос, яким ви пишете, має зв’язок з глибокою правдою про те, ким ви є насправді.
Тож пошук авторського голосу — це глибоко внутрішній процес. Ось як це описує англійська письменниця Зеді Сміт:
"Коли я пишу, я намагаюсь виразити мій спосіб існування у світі. Це — насамперед процес відсікання: ви прибираєте мертву мову, затерті догми, принципи, які належать не вам, а іншим людям, лозунги, слогани, міфи вашого історичного моменту. Щойно ви приберете все, що викривлює ваш досвід у форму, яку ви не визнаєте і в яку ви не вірите, у вас залишиться те, що наближається до істини вашої власної концепції".
Сильним і легітимним елементом тексту також є автобіографічний матеріал. Нон-фікшн автори часто воліють не включати себе у текст, але Марія Тумаркін запевняє: "я" — це про світ за межами "я". Писання від першої особи або автобіографічний матеріал можуть бути засобом, який занурює автора глибше у тему. "Я" допомагає відкривати досвід, що може бути небезпечним, невловним або важкодоступним. Слід лише підходити до письма від першої особи з метою, самосвідомістю і обачністю.
Тож запитуймо себе: як і з якою метою. Ці запитання часто ставлять собі нон-фікшн автори, аби зберігати етичність і коректність.
Етика у креативному нон-фікшні
Автори креативного нон-фікшну мають етичну відповідальність перед героями текстів — живими чи мертвими, перед читачами та темою, яку вони висвітлюють.
- Відповідальність перед героями
Як писати про інших — зокрема, тих, хто пережив травму або вже не може говорити за себе? Марія Тумаркін радить починати з простого, але ключового питання: "Чи справді я маю це розповідати, навіть якщо мене про це просять?" Можливо, краще підтримати людину в тому, щоб вона розповіла свою історію самостійно.
Якщо ж автор береться за цю розповідь — важливо передати досвід іншого чесно, гідно і без шкоди. Слід усвідомлювати ризики, які бере на себе герой. І проговорити все ще до початку інтерв’ю: чи зможе людина ознайомитись із текстом, запропонувати зміни або відмовитись від публікації.
Згода має бути не одноразовою, а постійною — її треба перевіряти на кожному важливому етапі, поважаючи право людини змінити свою думку.
Марія Тумаркін наголошує: особливої обережності потребує робота з людьми, які пережили травматичні події. Обачність треба зберігати і з історіями померлих. Вони не можуть себе захистити, але заслуговують на гідне ставлення.
- Відповідальність перед читачами
Читач довіряє авторові, що той дозволить зрозуміти, що у тексті є спогадами, фактами, інтерпретаціями, досвідом першої чи третьої особи. Автори не зобов’язані включати у текст весь матеріал, але мають бути чесними щодо того, що саме опущено і чому. Якщо в автора виникають сумніви, боротьба чи застереження під час роботи — слід бути чесним і розповісти про це. Від цього текст може бути лише сильнішим, адже у вразливості є сила.
- Відповідальність перед темою
Ретельне дослідження — не просто вимога якості, а етичний імператив. Фактчекінг, робота з прогалинами у знанні, контекстом і власними судженнями — все це є невіддільною частиною відповідального письма.
Пам’ять — суб’єктивна, вибіркова, мінлива, наголошує Марія Тумаркін. Це не означає, що спогади не слід використовувати. Але важливо розуміти, як працює пам’ять. Люди можуть кардинально по-різному пам’ятати ті самі події. Тому важливо не видавати власну версію за єдину правду — краще визнавати інші голоси та інтерпретації.
- Червоні лінії креативного нон-фікшн письма
Креативний нон-фікшн передбачає творчість, але не дозволяє вигадок. Неприйнятними є фабрикація фактів або навмисне введення читачів в оману — як через викривлення подій і мотивів, так і через замовчування важливих деталей. До грубих порушень належать вигадування героїв або створення узагальнених образів із кількох реальних людей, придумування діалогів і цитат, внесення автора в сцену, якщо він там не був, зміна хронології подій задля посилення драматизму чи створення зручного наративу.
Насамкінець Марія Тумаркін пропонує поміркувати: що для вас означає писати не про щось, а від, назустріч, поруч, навколо, крізь, під, навиворіт?
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media