Як авторам-початківцям подолати страх першого речення і синдром самозванця? Поради від письменників

. Колаж: Вікторія Желєзна/Суспільне Культура

Що є найбільшими перешкодами, які заважають почати писати вірш, оповідання, есей чи роман? Часто це не брак знань або навичок, а невпевненість у власних здібностях і силах. І ці страхи стосуються не тільки авторів-початківців. Чи можна щось вдіяти із синдромом самозванця та страхом почати писати?

Про це ми запитали у письменників, лекторів фестивалю-воркшопу для авторів-початківців "Прописи", що відбудеться 6–10 березня в Івано-Франківську.

Текст підготувала Орися Грудка у межах співпраці Суспільне Культура та "ПЕН Україна".

Рейчел ДеВоскін, американська письменниця, акторка, лекторка фестивалю-воркшопу "Прописи"

Рейчел ДеВоскін. Фото: надане Суспільне Культура

Як подолати страх першого речення?

Єдиний спосіб подолати страх першого речення — написати це речення. А тоді допрацювати його, поки воно не стане метричним і красивим, поки воно не буде ставити те питання, яке ви хочете поставити.

Вам не обов'язково писати те, про що ви знаєте. Ви можете писати про те, чого ви не знаєте, чим цікавитеся або про що вам іноді навіть не хочеться знати. Живе письмо — це про ставлення і ускладнення питань, а не стільки про відповіді, і точно не про спрощення. Що вас захоплює, хвилює, зацікавлює? Пишіть про всі складності та нюанси.

Як впоратися із синдромом самозванця?

Він є у кожного — отже, ви в хорошому товаристві! Сідайте за свій блокнот, стіл, комп'ютер чи друкарську машинку щодня і пишіть. Саме робота — більше, ніж валідація ззовні або тверде відчуття впевненості — робить нас письменниками.

Роман Малиновський, письменник, видавець, лектор фестивалю-воркшопу "Прописи"

Роман Малиновський. Фото: Олександра Сосніна/Facebook Романа Малиновського

Як подолати страх першого речення?

Немає іншого способу подолати "страх першого речення", окрім як написати його. За першим написати друге, а тоді третє. Кожне наступне даватиметься легше за попереднє — так виникає плинність писання. Пізніше це перше речення може виявитися зайвим і його треба буде позбутися. Але багато речень, які постануть за ним, будуть тими, що треба: саме вони мають значення. Треба пам'ятати, що коли написане речення не подобається, його можна стерти. Іноді це теж нелегко, але під силу, якщо бути чесним із собою. Головне — написати речення, щоб вибрати, які з них хороші, а які погані.

Як впоратися із синдромом самозванця?

Щоб комфортно почувати себе у писанні, необхідно добре опанувати інструмент. Головний інструмент письменника — мова. Що краще її знаєте, то краще вдаватиметься письмо. Словниковий запас і знання пунктуації допомагатимуть вибудовувати історію. Щоб не відчувати себе самозванцем, потрібно працювати з розширенням особистого словникового запасу (тут немає кращого способу як читання) та вивченням граматики.

Аскольд Мельничук, письменник, видавець, перекладач, лектор фестивалю-воркшопу "Прописи"

Аскольд Мельничук. Фото: надане Суспільне Культура

Як подолати страх першого речення?

Страх перед першим рядком вірша, першим реченням оповідання чи, можливо, найжахливіше з усіх початків — першим реченням роману — знайомий кожному письменнику. Маю сказати, що багато моїх історій починаються, коли захопливе речення само собою складається в моїй голові: зазвичай воно з'являється нізвідки, коли я його не шукаю. Якщо воно достатньо таємниче, я, звісно ж, хочу знати, що воно означає... Хто його сказав? Чому? Одна з моїх історій починається рядком "Я той чоловік, за якого моя мати мала б вийти заміж".

Хороша новина — будь-яке речення, з якого ви починаєте своє оповідання чи роман, може перестати бути першим реченням. Після того як ви переглянете вже написану історію, воно може навіть не бути в цій історії взагалі. Ваше перше речення може бути останнім, яке ви напишете, або може з'явитися десь посередині. Не хвилюйтеся про це. Головне — почати. І коли ви почнете, намагайтеся залишитися в історії якомога довше. Ідеально завершити чернетку всієї історії за один сеанс писання. Але у мене це стається рідко. Коли це таки відбувається, я в захваті. Занадто часто я перериваю себе: або занадто збуджений, щоб продовжити, або раптово самокритичний і сповнений сумнівів, переконаний — те, що я пишу, не має сенсу.

Краще починати з того, що у вас на думці. Якщо у вас на думці смуток за мамою чи спогад про літню відпустку — отже, у вас є тема. Тепер подумайте про фізичні деталі, пов'язані з цим спогадом: про запахи ("Моя мати завжди пахла шишками і корицею, хоча ми жили в місті" — дуже просте і звичайне речення, проте воно містить певну напругу і ставить питання, на яке читачі захочуть знати відповіді).

Як подолати синдром самозванця?

Кожен письменник, якого я коли-небудь знав, незалежно від кількості виданих книг, часом відчуває себе шахраєм. Деякі письменники, яких я знаю, почуваються так завжди, коли не сидять за своїми письмовими столами. Іноді вони відчувають це навіть під час писання.

Молоді письменники почуваються самозванцями, тому що ще нічого не опублікували. Старші письменники відчувають себе шахраями, бо переймаються тим, що вже зробили найкращу свою роботу або що вони вичерпали всі свої матеріали. Але вони не дають цим переживанням себе спинити. І, здається, це єдині ліки.

Визнайте, що письмо — це не природна діяльність, воно вимагає, щоб ми щоденно докладали зусиль. Прийміть це відчуття, але не піддавайтеся йому.

Не думайте про публікацію. Не думайте про аудиторію. Не зараз. Продовжуйте думати про ваш матеріал, про речення, яке має йти за тим, що ви вже написали. Робіть це щодня і, перш ніж встигнете зауважити, ви забудете про всі ці абстрактні турботи й напишете роман.

Ростислав Семків, літературознавець, літературний критик, перекладач, видавець, лектор та ментор фестивалю-воркшопу "Прописи"

Ростислав Семків. Фото: Настя Телікова/Facebook Ростислава Семківа

Як подолати страх першого речення?

Страх першого речення відступає, коли є справжнє бажання розповісти певну історію. Уявіть, що ми побували на якійсь яскравій події, скажімо, на симфонічному чи рок-концерті — й нам просто страх як хочеться поділитися враженнями з друзями. Чи будемо ми тоді особливо думати, з якого речення почати?

Знайдіть історію, яку конче хочете розказати й розкажіть її. Не спиняйтеся, доки не розкажете. А перше речення потім можна буде редагувати скільки завгодно разів.

Як впоратися із синдромом самозванця?

Так званий синдром самозванця найчастіше є зворотним боком надто пафосного ставлення до літератури як до справи обраних, позначених печаттю таланту, улюбленців муз і так далі. Натомість варто розуміти, що будь-яке мистецтво має різні рівні майстерності й узагалі будь-хто — навіть найобдарованіші — завжди починають із нижчих й рухаються до складніших. Отже, якщо ми лише починаємо, то не повинні одразу вимагати від своїх текстів досконалості.

Краще розглядати себе як учня, який рухається до статусу підмайстра, який потім стане майстром. Тому ми не самозванці, а поки що претенденти, а потім і повноправні учасники письменницької гільдії.

Світлана Тараторіна, письменниця, журналістка, лекторка фестивалю-воркшопу "Прописи"

Світлана Тараторіна. Фото: Facebook/Svitlana Taratorina

Як подолати страх першого речення?

Тримаю в голові відоме визначення про те, що автори поділяються на садівників та архітекторів. Перші здатні без особливого продумування (чи з мінімальним планом) почати писати великий роман. Другі потребують максимально деталізованого плану. Після численних експериментів я остаточно зрозуміла, що я з других. Половину усього часу, який я працюю над великим текстом, присвячую підготовці до власне писання тексту. Детальний план дозволяє не думати про те, яке має бути перше речення. Завдяки плану чи поепізоднику, я дуже добре знаю, про що має бути цілий розділ.

Як впоратися із синдромом самозванця?

Дуже часто студенти питають мене, коли можна називати себе "письменником" — після першої виданої книги, після другої? Чи взагалі це залежить від кількості опублікованих текстів? На такі питання я віджартовуюся: дозволяю вам себе називати письменником, коли вам заманеться. Але якщо серйозно, ми часто не дозволяємо собі просто бути тими, ким себе відчуваємо. Якщо ви хочете бути письменником, відчуваєте себе таким, не чекайте від когось дозволу чи визнання, просто будьте. Іноді тексти пів життя пишуться лише у голові, і це не робить вас меншим письменником, ніж людину, в якої за плечима десятки томів.

Марія Титаренко, письменниця, журналістка, дослідниця медіа, лекторка та менторка фестивалю-воркшопу "Прописи"

Марія Титаренко. Фото: Олександра Сосніна/Facebook Марії Титаренко

Як подолати страх першого речення?

Страх першого речення долається першим реченням. Не намагайтесь одразу писати чистовик — тоді ви і справді ніколи не почнете писати! Увімкніть у собі дитину: творіть і витворяйте в кайф і драйв, як це роблять діти (де ви бачили, щоб вони боялись креативити?)

Прихильники процесуального підходу до письма радять на етапі передписання і писання максимально вмикати у собі творця (або, як каже Ольга Брюховецька, "графомана"). А коли випишетеся досхочу, тоді вмикайте критиків та цензорів і беріться за дописування й переписування. Звісно, на цих етапах у вас можуть вигулькнути інші страхи, але вже точно не страх першого речення.

До речі, чимало письменників радять писати своїм страхам листи і навіть укладати із ними договори! Спробуйте, а раптом вам це підійде?

Як впоратися із синдромом самозванця?

Синдром самозванця долається комплексно. Перше: майте надійних бета-рідерів, які відверто вам скажуть про сильні та слабкі сторони ваших текстів (але не вашої особистості, це не в їхній компетенції). Друге: нарощуйте професіоналізм, аби ви самі могли критично оцінити свої тексти на різних рівнях: сюжет, арки характерів, композицію, художні тропи й усі ваші унікальні "фінти". Пам'ятаймо: знання — це сила. Третє, як сказала Слава Світова, порівнюйте себе тільки із собою, адже у кожного — своя точка відліку. І на десерт: не підпускайте до себе й близько тролів, булерів та іншу токсичну тусу, адже чим більше досягаєш, тим завзятіше моськи гавкають на слона.

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media