Навчальний рік в Україні починається по-різному. Частина території країни окупована, в деяких регіонах тривають бої. На Київщині ж, яка пережила вторгнення російських військ та окупацію у лютому-березні, багато шкіл та садочків зруйновані або частково пошкоджені. Будівлі постраждали від авіаударів і обстрілів. Техніку та обладнання вкрали російські солдати.
Частину дітей в області перевели на онлайн-навчання, інші чекають на ремонт приміщень, а дехто взагалі не повернеться у свої навчальні заклади, яких більше немає. За словами начальниці відділу освіти Макарівської громади, майже половина батьків не готові цього року віддавати дітей на очне навчання. Частина хоче навчатися дистанційно, частина — змішано.
Фотокореспондентка Суспільного Єлизавета Серватинська фіксувала руйнування навчальних закладів на Київщині ще у квітні, коли журналісти отримали можливість потрапити на звільнені території області. Нині ж ми поїхали в декілька сіл регіону, щоб дізнатися, чи готові місцеві школи та садочки приймати вихованців.
У Макарівській громаді навчальний процес запустили в усіх 24 школах, але у різних формах: 14 розпочали онлайн-навчання, в інших 10 — змішане. "По мірі того, як будуть дороблені ремонти у приміщеннях та підвалах, будемо переводити й інші школи на очну форму", — каже начальниця відділу освіти громади Ірина Волощенко.
Посадовиця розповідає, що є такі будівлі, де стіни та стелі полагодили, але не встигли завершити внутрішні роботи: "Повставляють вікна, пофарбують підлогу й можна буде десь за тиждень кликати дітей". Рішення про те, відкривати навчальний заклад чи ні, тепер лежить на громаді. Навіть якщо ремонти у будівлях закінчать лише у вересні чи жовтні, комісія може постановити відкрити школу.
У громаді також є 12 дитячих садочків. Два з них — зруйновані. Дітей цього року менше і у школах, і в садках. Хтось з сім’єю виїхав за кордон, хтось втратив житло і змушений жити в іншому селі чи місті, а відповідно, і для дітей обрали місцеву школу.
Читайте також: Нова партизанська школа. Як готуються до навчання на тимчасово окупованих територіях
***
Одне з найбільш зруйнованих сіл у громаді — Андріївка. У березні, під час окупації, росіяни знищили майже всю центральну вулицю села. Від дитячого садочку після удару бомбами залишився лише фундамент. Тут до війни знаходився харчоблок, який годував і вихованців садочку, і учнів місцевої гімназії №1.
У приміщенні гімназії був пункт розташування російських військових. Серйозних пошкоджень будівля не отримала, розповідає тимчасова директорка закладу Олена Дрига, але все одно потребує ремонту: "Тут порване опалення, вікна вибиті, дах і підвал треба лагодити. Перші два осінні місяці ми плануємо лише дистанційне навчання".
26 лютого у будівлю гімназії зайшли російські війська. Жили у підвалі. Місцеві розповідають, що в тому підвалі тримали людей, декого катували. Після звільнення села поліцейські та військові знайшли там купу російських сухпайків, одягу та ще більше сміття. "У нас доволі міцний підвал, їм було зручно тут ховатися", — розповідає директорка ліцею.
"З класів вони всю комп'ютерну техніку вкрали, інтерактивні дошки або постріляти як в тирі, або теж вкрали. Звичайних дощок для крейди також ми не знайшли".
До війни в кожному класі стояв комп'ютер і принтер, а також ламінатор. Крім того, у гімназії був сучасний комп’ютерний клас. Зараз учителям потрібно купити ноутбуки для дистанційного викладання.
До того, як Олена тимчасово прийняла на себе обов’язки директорки цю посаду займав її колега. "Олександр Миколайович два роки до мене був директором, — розповідає вона. — Він виїхав з села, його хата повністю згоріла, жити нема де". Дехто з працівників гімназії повернувся до роботи, інші — звільнилися. А хтось знайшов роботу у Бородянці, ближче до столиці. "Прибираємо, як можемо, підвал розбираємо, поки що своїми силами намагаємося облагородити територію, — каже директорка. — Вивозимо сміття за можливості, але не вистачає робочої сили і допомоги".
Щоб почати приймати дітей у закладі, потрібно полагодити опалення, електрику та зробити косметичний ремонт. "Класи у досить нормальному стані: десь техніку поставити, десь двері повернути на місце, але, чесно кажучи, важко тут перебувати емоційно, — каже Олена. — Не тільки у школі, а й у самому селі. Спочатку було взагалі складно, але звикаємо. Дітки до мене на вулиці тепер підходять питають: ви наш новий директор? Обіймають. Їм так до школи хочеться".
Дехто з батьків, каже керівниця гімназії, пропонує допомогу, і фінансову також. Але поки що заклад не починає зборів — там розуміють, що у багатьох немає зайвих коштів, бо пошкоджені або зруйновані власні хати. "Ми плануємо залучати волонтерів і шукати фінансування, — говорить директорка. — А батькам в першу чергу потрібно відновлювати свої домівки".
У будівлі гімназії планують виділити також клас для групи дитсадочка, поки не побудують новий для дошкільнят. На ремонт харчоблоку громада зараз теж шукає фінансування. Тимчасово вирішили встановити модульний, бо школу треба все ж відкривати. А от садочок поки що на повній дистанційці.
Читайте також: "У Донецьку — тиша". Як живуть люди, що опинилися в російській окупації до 24 лютого
***
Інший зруйнований дитсадок громади — у Макарові. "Теремок" збудували у 1980-му. У першому випуску садочка був колись і чинний місцевий голова Макарова, розповідає директорка Тетяна Шумак. У село вона повернулася 31 березня, після його звільнення. Уже знала від місцевого сторожа, що будівля садочку зруйнована, а у селі повно мін. "Я коли повернулася і побачила все це, той мій стан не можна описати словами, — каже Тетяна. — Навколо все було спустошено, зруйнований Макарів, а садочок — це крик… Що тут можна було бомбардувати? Тут не було ніяких військових об'єктів, навіть поруч нічого немає. Ще й всі сусіди постраждали".
Дітей з "Теремка" перевели у садочок "Пролісок". У липні туди працевлаштували і усіх вихователів. Але 460 дітей забагато на одне приміщення. До того ж там частково йде ремонт. Місцева влада обіцяє побудувати нове приміщення "теремківцям". "Діти сумують за садком, зруйнували їхній дім", — каже директорка.
"Діти кричали, коли почалася евакуація. Багато хто, певно, отримав психологічну травму, — каже Тетяна. — Всюди тоді вибухали снаряди, старенькі люди вили від плачу, тварини скулили, пищали, це навіть важко уявити. Дорослим важко у такому стані, а як дітям? Як пояснити дитині 5 років, що відбувається і що таке смерть?" Зараз усім, говорить Тетяна, потрібен час і адаптація до нових умов: "Інколи складно. Треба дітям правильно пояснити: чому під час повітряної тривоги маємо спускатися в бомбосховище. Це ж підвальне приміщення. Коли ти кличеш дитину на прогулянку, вона знає: там сонце, розваги, дощик. А тут — йдемо в закрите приміщення. Навіщо? Доводиться пояснювати складні процеси маленьким діткам".
Читайте також: Війна та інфраструктура: концепція екоміст для відбудови країни
***
Макарівський ліцей №1 також постраждав від обстрілів під час окупації. Це одна з будівель, де з початку російського вторгнення з дозволу керівництва розмістили українських військових. Вони зайшли на територію ліцею 24 лютого. Частина працівників разом з директоркою Надією Українець залишилися в будівлі, щоб допомагати військовим. "Мені зателефонували зранку 24-го і запитали, чи згодні ми, щоб наші військові зайняли будівлю і щоб ми допомагали їм готувати їжу, — згадує директорка. — Мої працівники вже були на роботі о 4 ранку і усі погодилися. Викладачів ми відправили додому з речами і ноутбуками. Зі мною залишилися два мої заступники, працівники кухні і декілька працівників обслуговуючого персоналу".
Два тижні вони не залишали ліцей, а 7 березня в будівлю прилетіли два снаряди. "Нас обстріляли о 5:20 ранку. Електрики вже на той час не було, газу теж. Тероборона нам підвозила газові балони і плитки, на яких ми по черзі готували їжу. Так само і в той ранок. Готували у підсобному приміщенні, щоб нас не було видно, і почули вибухи. Покидали усе і почали тікати. Нас було 12 людей. До обіду нас перевезли через міст на іншу сторону. По рації у військових почула, що мене син шукає".
У той же день пані Надія виїхала у Волинську область. "Коли ми їхали десь, я взагалі не могла говорити. Втікали — по-іншому себе відчувала, а коли сіла у машину і розслабилася, то сльози лилися, говорити не могла, — розповідає директорка. — Два тижні я звуку не видала, переживала за своїх працівників". Зрештою з’ясувалося, що усі її колеги і працівники залишилися живими, їх евакуювали. Натомість дізналася, що під час евакуації з села загинули двоє учнів ліцею — п’ятикласник і учень дев'ятого класу.
Обстріли зруйнували велику частину другого поверху гімназії — навчальні класи та їдальню. Надія Миколаївна повернулася у вже звільнений від росіян Макарів рівно за місяць, 7 квітня. "Коли я зайшла в ліцей, то це був жах, — каже вона. — В евакуації я плакала, а тут просто кричала, коли все побачила. Руйнування жахливі. Особливо шкода шкільну їдальню".
Будівля ліцею визнана аварійною, по стінах пішли тріщини. Над відновленням працюють будівельники. Але вже напівготове підвальне приміщення. Там зробили місця для сидіння, лежаки, занесли каремати, воду та аптечки з ліками. Саме там провела останні дні на посаді пані Надія. Допомогла налагодити процеси перед початком навчального року, а 29 серпня пішла на пенсію.
Читайте також
"Падаю біля "швидкої", на колінах повзу у підвал" — історія лікарки з Києва
"Допомога комусь найперше допоможе вам" — науковці-волонтери, що працюють з дітьми-переселенцями
Бомбосховищ немає. Якими мають бути шкільні укриття і наскільки вони безпечні