Нова партизанська школа. Як готуються до навчання на тимчасово окупованих територіях

Прибиральниці біля будівлі школи в окупованій Горлівці, Донецька область, лютий 2022 року. Фото: AP Photo

Російська влада на тимчасово окупованих територіях готується до нового навчального року. Прибирання приміщень, завезення російських підручників, поширення погроз про позбавлення батьківських прав тих, хто не захоче вести дітей до школи — це частина підготовки до русифікації дітей в окупованих школах.

Однак підготовка насправді має купу дірок. Так, погрози батькам працюють і вони можуть виявитися реальними. Наполовину заповнених класів вистачить, щоб першого вересня показати картинку з окупованих шкіл для пропагандистського телебачення. Але, наприклад, російські підручники не встигають друкуватися, українські вчителі звільняються, відмовляючись співпрацювати, а батьки готуються навчати дітей в українських школах підпільно.

— Востаннє моя донька була в школі 24 лютого. Потім на окупованих територіях не було ні дистанційного, ні очного навчання. Ми просто займалися самостійно онлайн. Атестат отримали з тими оцінками, які мали станом на 24 лютого, — розповідає Анастасія, яка живе в тимчасово окупованому Енергодарі. Її донька цього року переходить у сьомий клас.

— У нашому місті загалом сім шкіл, частину з яких окупаційна влада відкриє першого вересня для очного навчання, — пояснює Анастасія. — Оскільки не всі вчителі і директори погодилися на співпрацю з росіянами, в одній з них директором буде електрик, в іншій — вчителька праці, ще в одній — молодий фізрук, який колись відсидів в тюрмі і має власний бійцівський клуб. Школа, де раніше вчилася моя донька, не відкриється. Навіть до тих закладів, які запрацюють, є велике питання, скільки дітей там вчитиметься і хто буде викладати.

За словами міністра освіти Сергія Шкарлета, зараз на окупованих територіях перебуває близько 200 тисяч учнів. Цього недостатньо, аби наповнити всі класи кожної школи в захоплених росіянами містах.

— Чим ближче до першого вересня, тим активніше в місті йде боротьба за кожного учня, — каже Анастасія. — Школи величезні і як вони функціонуватимуть — питання. Постійно поширюються чутки про жорсткі санкції щодо батьків, які залишатимуть дітей вдома. Ми забрали особову справу дитини зі школи у травні. Відповідно вони не можуть знати, виїхала дитина чи ні. Я вважаю, чим менше в росіян буде доступу до дітей і їхніх документів, тим краще.

Крім того, в школах йде боротьба також і за вчителів. Багато викладачів або виїхали, або не погоджуються на роботу за російськими програмами. Тому, наприклад, з окупованого Енергодара останнім часом на російських блокпостах часто не пропускають вчителів шкіл, які покидають місто.

— Я сподіваюся, що ці вчителі зможуть працювати дистанційно принаймні, — каже Анастасія. — У моєї знайомої викладачки молодших класів уже запитували батьки, чи буде вона навчати дітей онлайн в українській школі. Така можливість в неї, але так само в її класі є кілька одіозних батьків, які вже зараз співпрацюють з окупантами. Як їй проводити онлайн-заняття без цих дітей? А якщо проводити з ними, то як не боятися, що хтось її не здасть і вона не опиниться на підвалі? Так, поки що до вчителів фізичного примусу не було. Оскільки все робиться для красивої картинки, окупанти просто заманюють людей хорошими зарплатами, кажуть, що ви ж гарна вчителька, приходьте, діти ж хороші.

Анастасія не планує віддавати доньку до школи на очне навчання. Вона навчатиметься у приватній українській школі, що має дистанційну платформу.

— Нам також писала класна керівниця з нашої школи з пропозицією вчитися в дистанційній школі. Це непоганий варіант, але її робили нашвидкоруч, а в тій приватній вже все налагоджено і нас вже туди зарахували. Аби лиш інтернет нормальний був. Серед моїх знайомих таких, хто поведе дитину в російську школу, також немає. Усі або виїхали, або займатимуться онлайн. Хтось обрав екстернатну форму навчання, аби не залежати від часу уроків. Але знаю, що є батьки, які готові водити дітей в російську школу. Вони вважають, що там дітей нічого поганого не навчать і що головне — бути в колективі. Я не дуже хочу, щоб моя дитина спілкувалася в колективі російської школи. Та й окупанти сюди прийшли не для того, аби вчити наших дітей хорошому.

Читайте також: Журналіст Костянтин Риженко про виїзд з Херсона, референдум, колаборантів та партизанський рух

***

Загалом в українських дітей на окупованій території є три варіанти, як можна навчатися в українській школі. По-перше, дистанційно, якщо адміністрація школи за бажання батьків сформує такі класи. У МОН також прокоментували Суспільному, що діти з окупованих територій можуть віддалено перейти до будь-якої школи, де організоване дистанційне навчання.

— З першого вересня в Україні буде функціонувати приблизно 12900 шкіл, — каже Юрій Кононенко, начальник головного управління загальної середньої та дошкільної освіти Міністерства освіти і науки України. — З яких 3539 будуть працювати очно, 3867 — у змішаному і 5497 — у дистанційному режимі. Органи управління освіти самі визначають, як працюватимуть школи.

По-друге, діти можуть навчатися індивідуально — за екстернатною (оцінювання знань відбувається раз на рік) або сімейною (оцінювання проходить раз на півроку) формою. У обох випадках учні опановують матеріал самостійно. По-третє, є варіант навчання у приватних закладах, які можуть зарахувати дитину онлайн і надати доступ до власних навчальних платформ.

Батьки на окупованих територіях обирають дистанційне навчання передусім для того, щоб дитина могла перебувати в середовищі однолітків. Однак важливо, аби заняття проводилися в другу зміну. Адже не всі можуть відмовитися від російської школи.

— До мене вже приходили співробітники ФСБ і запитували, чи ходить дитина в школу, — розповідає Валентина з Мелітополя. — Я відповіла, що ні, бо зараз канікули. Запитували, де я працюю. Я відповіла, що не працюю, бо ще отримую українську зарплату. Вони порадили мені змінити коло спілкування. Запитували, як я ставлюся до нової влади. А як я ставлюся? Вони прийшли з претензіями до мене, провокували запитаннями. А ми з дитиною більше не можемо ходити ані в улюблені магазини, ані кафе, навіть нормально медогляд пройти не можемо, бо раніше всі специфічні аналізи здавали в Запоріжжі. От вони просто прийшли, взяли людей за плечі і кинули в крижану воду, а тепер запитують, як я до них ставлюся. Вони відповіли, що я маю розуміти, що тепер у них на гачку і мені треба постаратися, аби вони до мене більше не приходили, бо буде геть інша розмова.

Син Валентини переходить до шостого класу. Наприкінці літа окупаційна влада зібрала батьків, аби проінформувати, які школи працюватимуть очно. Водночас ніхто так і не сказав, коли саме розпочнеться навчання, адже в школі ще триває ремонт, а підручники ще не завезли.

— У класі сказали лиш, що якщо в нас є зошити з минулого року, то треба вирізати квадратики і заклеїти напис "зошит" зверху і підписати російською мовою, — розповідає Валентина. — Пообіцяли, що ніяких поборів не буде, що все оплатить Росія. У дитини буде пʼять годин на тиждень російська мова, три години — англійська, дві години — українська. Сказали, що в школі буде охорона — четверо озброєних немісцевих військових. На запитання батьків, чи зможе ця охорона гарантувати безпеку, якщо щось трапиться, бо все ж досі йде війна, казали тільки "все буде добре" і "не нагнітайте". Укриття в школі немає. Загалом, на більшість питань у них відповіді не було і ця нова влада виглядала розгублено.

Валентина каже, що в школі, де навчатиметься її син, не лишилося жодного вчителя, який працював там до окупації. Усі або виїхали, або відмовилися від співпраці. Окупаційній владі довелося брати на роботу будь-яких людей, які мають педагогічний диплом. Секретар — колишній поштар, учителька хімії раніше працювала психологинею, учитель фізкультури — юнак, який два роки тому школу закінчив і не зміг довчитися в коледжі.

Попередня вчителька сина Валентини виїхала з Мелітополя і повідомила батьків, що викладатиме дистанційно в другу зміну. Таким чином Валентина планує вранці відводити дитину до російської школи, а вдень — допомагати малому вчитися дистанційно.

— У новинах уже попереджали, що якщо дитина не ходить до школи перший раз — попередження, другий раз — штраф, а третій — позбавлення батьківських прав, — говорить Валентина. — Напряму про це не казали, але раніше вже були випадки, що людей, до яких в окупаційної влади були претензії, забирала "народна міліція" або військові. У нас з дитиною вже була розмова, що він ходитиме у дві школи, але якщо він щось не встигатиме в російській школі чи пропускатиме заняття, то нічого страшного. Я буду допомагати з українською школою, аби лиш інтернет нормально працював, бо зв'язок у нас жахливий. Син усе розуміє. Наприклад, ще раніше він ходив на різні спортивні гуртки, але тепер ні. Спортивні та художні школи теж працюють під окупацією. Він сам проти відвідувати їх, а я не змушую. Каже, не хоче брати участь в змаганнях за Росію і співати російські пісні.

Читайте також: "Допомога комусь найперше допоможе вам" — науковці-волонтери, що працюють з дітьми-переселенцями

***

Навіть якщо дітям доведеться відвідувати виключно російські школи, це не буде розцінюватися на підконтрольних Україні територіях як співпраця з окупантами, наголошують у МОН. Українські школярі, виїжджаючи на підконтрольну територію або після деокупації, у будь-якому випадку зможуть продовжити навчання в українській школі та отримати українські документи про освіту.

— Як конкретно це буде відбуватиметься, вирішуватиметься в індивідуальному порядку з кожною дитиною, — наголошує Юрій Кононенко. — На жаль, ми вже маємо сумний досвід після окупації Криму, Севастополя та частини Донецької і Луганської області у 2014 році. Звичайно, знання потребуватимуть корекції і деякі предмети, наприклад, українську мову чи історію, доведеться з дітьми додатково опрацьовувати. Але такий досвід роботи у нас вже також є.

Аліса зі Сватового на Луганщині планувала віддати дитину на дистанційне навчання в школу з українською програмою. Однак, по-перше, її син переходить лиш в третій клас, а для дитини молодшого віку тягнути дві школи одразу — це важко. По-друге, попри те, що можливості до зарахування в школу на підконтрольній території є, технічно оформитися важко.

— Я написала в три школи в Сумах, що ми знаходимося на окупованій території і хочемо в них навчатися. Відповіді я так і не отримала. Потім побачила в місцевому чаті, що вчителька з Одеси пропонувала вчитися в третьому класі з нею по українській програмі. Вона мені скинула список потрібних документів, але нам, наприклад, не видали свідоцтво про освіту українського зразка. Без нього зарахувати дитину не вийшло.

У МОН кажуть — самі заклади мають сприяти тому, аби зарахувати дитину на навчання.

— Відсутність якихось документів не може слугувати підставою для відмови від зарахування, — говорить Юрій Кононенко. — Наприклад, у нас багато дітей зараз втратили свідоцтва про народження або не мають табеля за попередній рік. Але це не означає, що вони не повинні вчитися.

Однак син Аліси буде відвідувати школу, що знаходиться під окупацією. Її попередили ще з травня, що заклад працюватиме за "програмою ЛНР". Водночас ще 30 серпня не було нічого відомо ані про саму програму, ані про підручники, ані про те, коли взагалі приходити на навчання. З 23 дітей в класі її сина лишилося дванадцять, але більша частина з них — переселенці з інших зруйнованих та окупованих міст.

— Наша вчителька залишилася тут, бо каже, що не має куди їхати, — розповідає Аліса. — Та й не хоче дітей лишати. Бо якщо вона піде, на її місце викладати приїде хтось інший. Про навчальну програму вона казали тільки те, що вона слабша, ніж українська, але оцінити я не можу, бо книжки на руки не давали. Ще попросила підучити російську мову. Оце і все. Ми думали не ходити в російську школу, але пару днів тому були районні збори. Наша місцева голова розказувала, що діти влітку їздили на екскурсії до Москви і все було нормально, не треба переживати через війну. А в нас за пару днів до того був прильот о четвертій ранку. Батьки питають, як вони уявляють безпеку в школі? На що була відповідь, що в школі буде воєнізована охорона і вона буде закритого типу. Тобто батьки приводитимуть дітей, лишатимуть і йтимуть. А якщо буде прильот в школу? Деякі школи не мають навіть підвалів. Вона відповіла, щоб ми не переживали.

Законодавство України передбачає кримінальну відповідальність за колабораціонізм, у тому числі викладання за російськими освітніми програмами. Однак раніше міністр освіти Сергій Шкарлет закликав обережно висловлюватися щодо співпраці вчителів з росіянами на окупованих територіях і не давати передчасно оцінку їхнім діям.

Як пояснює співзасновниця ГО "Батьки SOS" Олена Парфьонова, з одного боку вчителі на окупованих територіях бояться викладати за українськими програмами навіть дистанційно. З іншого боку, є ті, хто таку роботу проводить, але не афішує.

— Звісно, ми знаємо про випадки, коли викладачі свідомо погоджуються на роботу в окупації. Однак є вчителі, для яких це питання виживання. Маленьке містечко, безгрошів'я, людину з відверто проукраїнською позицією можуть більше не взяти на роботу, якщо вона звільниться. Так, Україна виконує зобов'язання перед викладачами і платить зарплати. Але чи зможе людина розрахуватися карткою? Чи може зняти готівку? У кожному випадку доведеться розбиратися, чи дійсно був примус, чи людина правда свідомо чекала Росію.

Аліса каже, що налаштована, що її син багато уроків в школі пропускатиме і вчитиметься вдома за онлайн-уроками, які є у вільному доступі. Вона також додає, що батькам через такі наміри відкрито не погрожують позбавленням батьківських прав, але непрямо рекомендують школу все ж відвідувати.

— Вони бачили, що в соцмережах поширюється інформація про те, що українські школи пропонують дистанційне навчання. На зборах міська голова сказала, що це все маніпуляції, що там викладатимуть вчителі, що виїхали з окупації і тепер хочуть в людей виманювати гроші. Але в кого є мозок, той все розуміє і не сприймає це серйозно.

— Поширення інформації на окупованій території про те, як працюватимуть українські школи дистанційно, — це головна проблема, — говорить Олена Парфьонова. — По-перше, технічно не завжди є зв'язок, щоб відправити лист. По-друге, люди бояться поширювати інформацію. Листівки на вулиці не розвісиш. Якщо вчителька на окупованій території у вайбер-чаті напише, що вона веде уроки за українською програмою, — це може бути питанням життя і смерті. Вчителька не знає, чи в класі всі поділяють її думку, чи є ті, хто здасть її завтра. Це справжня партизанська робота в освіті.

Читайте також: Дерусифікація, марафон, закон про медіа і фінансування культури під час війни — інтерв’ю з Ткаченком

***

Першого вересня син Аліси зі Сватового о восьмій ранку пішов на лінійку. Потім в нього був "урок миру" і класна година. Алісу пустили тільки на лінійку.

— Нас попередили, що буде охорона, діятиме пропускний режим і батьків можуть попросити показати речі, — каже Аліса. — Як лишати дитину саму в класі, я не знаю. Насправді я готова буквально весь день під дверима сидіти.

Валентина з Мелітополя каже, що розглядає варіант виїзду з міста, якщо інтернет буде поганий і її син не зможе вчитися онлайн в українській школі. Однак як це зробити, вона не знає.

— Їхати через блокпост у Василівці страшно і дорого. А через Крим ще дорожче і дуже довго, — говорить Валентина. — До 11 вересня місто готується до референдуму, де насправді вже все вирішене за нас. З 26 дітей в нашому класі загалом в українській школі онлайн лише 15. Є такі, що зупинилися виключно на російській школі. Кажуть, що це наша реальність і до неї треба звикати. Я таку реальність не хочу.

Анастасія з Енергодара розповідає, що з однокласників її дочки в місті лишилося тільки пʼятеро сімей. Решта виїхали. Вона сама виїхати не може. Анастасія тримається за свій дім, поки він є і цілий. Окрім старшої дочки, в неї є молодша дитина. Починати з нуля в іншому місці без дому буде важко. Однак так само важко буде працювати з двома дітьми, які перебувають постійно вдома.

— З шістнадцяти садочків в місті працює лише один. Там дуже мало дітей і ходять охоронці зі зброєю. Раніше вони ще й у формі були і діти лякалися. Ви уявляєте, як це — лишити дитину в садку, де коридорами лазить якесь чучело з гранатою? Є батьки, яких це влаштовує, які кажуть, що їм потрібен вільний час. Мені вільний час не потрібен, я туди свою дитину не віддам, — говорить Анастасія. — Я розумію, що постійно знаходжу відмовки собі, щоб не кидати квартиру. Ми з чоловіком вирішили, що точно поїдемо, якщо буде комунальний колапс. Коли чуємо обстріли, йдемо в коридор. Коли обстріли, а ми на вулиці, — біжимо додому. Чи чекаємо ми щось погане? Чекаємо. Чи страшно мені? Постійно.

Читайте також

"Паспорт і акцент — єдине, що пов’язує мене з РФ". Історії росіян, які не можуть легалізуватися в Україні

Чому іноземці залишаються в країні, де триває війна, та як долучаються до боротьби з Росією. Чотири історії

Виплати для ВПО, пенсії та субсидії на окупованих територіях — інтерв’ю з міністеркою соцполітики Жолнович

Бомбосховищ немає. Якими мають бути шкільні укриття і наскільки вони безпечні