У середині травня Швеція та Фінляндія подали заявки на вступ до НАТО. Для обох країн це рішення було продиктоване зокрема бажанням посилити безпекові позиції на тлі повномасштабної агресії Росії проти України. У самому Альянсі позицію скандинавських країн радо привітали, а генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг навіть висловив упевненість, що їх до Альянсу приймуть досить швидко — імовірно, навіть на саміті НАТО в Мадриді наприкінці червня.
Однак невдовзі з’ясувалося, що для майбутнього цих держав в Альянсі є перепона — перелік вимог до них з боку Туреччини. 18 травня вона вже заблокувала початкове рішення про розгляд заявок Гельсінкі й Стокгольму, а в разі невиконання її умов теоретично може взагалі накласти вето на їхній вступ до Альянсу. Причому Столтенберг нещодавно наголосив, що підписується під претензіями Туреччини як важливого партнера західних держав по НАТО.
Чого саме хоче добитися від Швеції й Фінляндії Туреччина і чи справді вона зацікавлена у тому, щоби заблокувати вступ цих держав в Альянс, пояснює Суспільне.
Позиція Туреччини: торг, шантаж чи блокування
16 травня президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган заявив, що "не довіряє" Фінляндії та Швеції, адже, мовляв, ці держави не мають "чіткої, відкритої позиції щодо терористичних організацій". Це не єдина, але головна проблема, яку нині озвучила Туреччина потенційним кандидатам на вступ до НАТО. Серед цих організацій Ердоган мав на увазі насамперед представників Робітничої партії Курдистану (РПК) — курдської лівої політичної організації, що діє у підпіллі та прагне досягнути політичної автономії для населених курдами регіонів Туреччини і сусіднього Іраку.
"Ми вважаємо, що країни, які підтримують терор і дотримуються такої політики з нами, не повинні бути союзниками в НАТО".
Туреччина, США, Євросоюз, а також Австралія й Канада оголосили РПК терористичною організацією. Відповідного визнання — насамперед діями — Туреччина тепер вимагає і від Швеції й Фінляндії. В Анкарі наголошують, що Швеція підтримує членів РПК та гарантує їм безпеку, ба навіть відмовляється видавати Туреччині людей, екстрадиції яких та вимагає уже п’ять років. Це не лише представники РПК, а й учасники "Сил народної самооборони" (YPG), які воювали на півночі Сирії з бойовиками ІДІЛ і теж підтримують незалежницькі ідеї курдів. А ще — прихильники Фетулли Ґюлена, якого влада Туреччини вважає організатором невдалого військового перевороту 2016 року.
Для Анкари усі ці люди — переважно ймовірні терористи, а в скандинавських країнах вони часто мають статус політичних біженців. У Швеції та Фінляндії, які вже давно приймають курдів у себе, встигла сформуватися курдська діаспора, а представники цієї народності є і в шведському парламенті.
У курдів, проблема яких бентежить Туреччину, взагалі довга і складна історія. Курдський народ часто називають найбільшою у світі етнічною групою, в якої немає батьківщини — а це не менше 30 млн людей, переважно мусульмани-суніти, з власною культурою та мовою. Географічно курди живуть на території Туреччини (це приблизно 20% усього населення країни), Сирії, Іраку й Ірану і в різний час неодноразово зазнавали переслідувань та дискримінації. РПК — один із рухів, який доволі агресивними методами намагався цьому протидіяти.
Читайте також: Саміт ЄС в Брюсселі: що говорили про Україну та як погоджували шостий пакет санкцій
Тут окремо варто звернути увагу на загони самооборони, пов’язані з РПК, які зіграли важливу роль у боротьбі з ІДІЛ на території Сирії. Вони отримували велику підтримку, зокрема й збройну, від західних держав. У 2019-му після військового наступу Туреччини на загони курдів на півночі Сирії західні союзники, серед яких і Швеція та Фінляндія, запровадили ембарго на постачання зброї Туреччині, про що, певна річ, Анкара нагадує і зараз. У 2021 році уряд Швеції оголосив про збільшення фінансування курдських угруповань в Сирії до 376 млн доларів — тоді у Стокгольмі наголосили, що це потрібно для "зміцнення стійкості, захисту людей та їхніх свобод від насильства".
Попри те, що усе це — справді принципові для Туреччини розбіжності в позиціях із ймовірними майбутніми "колегами" по НАТО, варто зауважити, що позиції блокування розширення НАТО в принципі у Туреччини взагалі немає. Туреччина, яка є членом НАТО з 1952 року, традиційно не проти політики відкритих дверей — принаймні у 1999 та 2004 роках хвилі розширення альянсу країна підтримала. "Ми відкрито заявляємо про це не тому, що ми проти розширення НАТО, а тому, що ми вважаємо що країни, які підтримують терор і дотримуються такої політики з нами, не повинні бути союзниками в НАТО", — заявляв турецький міністр закордонних справ Мевлют Чавушоглу.
Отже, головними вимогами, які нині озвучує Туреччина до кандидатів на членство в НАТО, є припинення підтримки РПК та інших угруповань, заборона їм проводити будь-які заходи на своїй території, екстрадиція тих, кого Анкара звинувачує у тероризмі і вимагає їй видати, підтримка її військових і контртерористичних операцій, зняття обмежень на експорт зброї для Туреччини.
Як історія зі Швецією та Фінляндією грає на руку Ердогану
"Туреччина не захоче псувати аж так кардинально відносини з НАТО ще й тому, що війна в Україні створила для країни вдалий момент навпаки покращити свій міжнародний імідж, відновити зіпсовані стосунки з багатьма європейськими натівськими країнами. І підтримка України у цій війні — хоча й дуже обережна (Анкара намагається триматися рівновіддалено) дала шанс Туреччині заявити про себе як про конструктивного гравця в НАТО і важливого регіонального гравця", — пояснює у розмові з Суспільним старша аналітикиня Центру досліджень сучасної Туреччини Євгенія Габер.
"Турбуючись за Швецію і Фінляндію, Туреччина одночасно заявила про те, що буде починати операцію в Сирії для боротьби з курдським тероризмом".
Для чинної влади Туреччини нинішня ситуація має значення і через вибори — парламентські й президентські, що наближаються і мають відбутися вже наступного року. В умовах, коли опозиція зміцнює позиції, а економіці країни суттєво бракує стійкості, демонстрація Туреччини як держави, до вимог якої дослухаються, є важливою зокрема і для місцевого виборця. За словами Євгенії Габер, Ердогану наразі важливо мати щось, що можна продемонструвати як перемогу в протистоянні із Заходом. І якраз поступки з боку Швеції й Фінляндії могли б бути тим, що допоможе набрати зайві бали напередодні виборів.
Водночас найбільш пріоритетними питаннями для турецьких виборців є насамперед не зовнішньополітичні питання, а внутрішні, зокрема економічні. "Експерти кажуть, що частиною переговорного процесу зі Швецією є також фінансові питання, можливі інвестиції в Туреччину — бо Туреччині об'єктивно потрібні гроші. Другий момент — це тероризм. Тому для турків важливо знати, що усе більше країн визнають РПК терористами. І турбуючись зараз за Швецію і Фінляндію, Туреччина одночасно заявила про те, що вона буде, очевидно, починати транскордонну операцію в Сирії для боротьби з курдським тероризмом. І така невелика, але очевидно переможна війна точно спрацює в плюс Ердогану, тому що населення Туреччини націоналістично налаштоване", — пояснює Євгенія Габер.
І третій момент — це біженці, які теж сильно турбують внутрішнього виборця в Туреччині. У плани Ердогана нині входить отримання допомоги від європейських країн на утримання тих біженців, які уже є в Туреччині, — це теж частина переговорного процесу зі Швецією та Фінляндією. Крім того, у чинної влади Туреччини нині є плани по відселенню щонайменше мільйона сирійських біженців на сирійську територію, яка за планами буде зачищена від курдських бойовиків.
Читайте також: Навіщо Росії референдум у Південній Осетії і чи означає це, що Кремль відкриває "грузинський" фронт
Безпекове питання та уможливлення нових поставок озброєння від Заходу надзвичайно турбує Анкару нині. Туреччина хоче придбати у США 40 нових винищувачів F-16 та 80 комплектів для модернізації бойових літаків в обмін на інвестиції в сучасний американський винищувач F-35. Після придбання Туреччиною російських протиракетних систем С-400 для неї почалась смуга загострення відносин із західними партнерами по НАТО, а з програми F-35 її вилучили. У контексті поставки озброєнь на Туреччину впливає й давній конфлікт з Грецією через Кіпр. Наприклад, нещодавно виступаючи у Конгресі США, прем’єр-міністр Греції Кіріякос Міцотакіс закликав не надавати американські винищувачі F-16 Туреччині, оскільки це може загрожувати суверенітету Греції.
У цьому переліку пріоритетних передвиборчих питань експертка не згадує повномасштабну агресію Росії проти України, хоча Туреччина намагається активно сприяти налагодженню переговорного процесу між Україною та Росією і бути майданчиком для двосторонніх переговорів.
Читайте також: Давос-2022. Що говорили на форумі про Україну
"Україна, при тому, що турецька громадська думка нас дуже сильно підтримує, аж ніяк не є визначальною напередодні виборів і майже не згадується ні в ході передвиборчих кампаній, ні в риториці лідерів в контексті виборів. Єдине, як це може впливати: деякі соціологічні компанії говорять про те, що турецькі громадяни воліли би бачити у такий період лідером своєї держави людину досвідчену, прогнозовану — бюрократа, дипломата, з досвідом — який може, по-перше, утримати ситуацію всередині країни, по-друге, вміє вести переговори. Тут Ердоган у кращій позиції порівняно лідером опозиції", — додає Євгенія Габер.
Готовність до переговорів та компромісів
Чи може Туреччина все ж таки заблокувати вступ Швеції й Фінляндії до НАТО? Це цілком реально і в процедурному плані (для прийняття нових членів до Альянсу потрібна одностайна єдність усіх чинних його учасників), і в політичному. Сам генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг, який спершу говорив про те, що НАТО радо прийме Швецію та Фінляндію, тепер зауважує, що цього зробити не вдасться, доки умови Туреччини не будуть задоволені.
"НАТО визнає важливість Туреччини на своїх південно-східних флангах — і в плані біженців, і в плані боротьби з тероризмом".
Нині сторони намагаються шукати компроміс: той факт, що делегації скандинавських країн приїхали на переговори до Туреччини 25 травня, уже свідчить про те, що вони серйозно приймають погрози з боку Анкари й готові до діалогу. Утім, як пише Reuters, за підсумками зустрічі поки що особливо просунутися в погодженні позицій сторонам не вдалося. Дата наступного раунду переговорів ще не призначена.
Сам же Ердоган тим часом почав звинувати партнерів Туреччини по НАТО у невдячності та неготовності сприймати загрози тероризму, з яким, мовляв, серйозно бореться лише Анкара. У своїй нещодавній статті для The Economist президент Туреччини коротко згадує про те, як війна в Україні вплинула на долю Альянсу, зайвий раз перелічує вимоги до Швеції й Фінляндії, а також обурюється ембарго на поставки зброї для Туреччини, які "несумісні з духом військового партнерства під егідою НАТО".
Євгенія Габер зазначає: з огляду на нещодавні заяви Столтенберга помітно, що НАТО вважає Туреччину значущим союзником і готовий шукати порозуміння. "НАТО визнає важливість Туреччини на своїх південно-східних флангах — і в плані біженців, і в плані боротьби з тероризмом", — каже експертка. Є готовність говорити і з боку Швеції та Фінляндії, і поступки можливі.
Читайте також: Що таке геноцид і чи вчиняє його Росія в сучасній Україні? Говоримо з істориком Ярославом Грицаком
"Що може дати Швеція й Фінляндія, щоби не порушити внутрішнє законодавство? Наприклад, задовольняючи запит на екстрадицію якихось конкретних осіб, Швеція й Фінляндія порушували б законодавство, тому це є неприйнятним. Але можна зробити якийсь крок на кшталт визнання РПК терористичною організацією, який ні до чого не зобов'язує, але з іншого боку є таким собі кроком назустріч Туреччині. Я гадаю, що десь у цьому руслі будуть йти переговори", — додає Габер.
У статті Ердогана помітно, що претензії довкола вступу Швеції й Фінлядії в НАТО стосуються не лише цих двох країн, а усього колективного Заходу. "Це насправді претензії до усього НАТО, уособлені в Швеції та Фінляндії. Часто лунає: "наші західні партнери", "наші партнери по НАТО". І тут починається: США, Німеччина, Нідерланди — вже забувають про Швецію й Фінляндію, йде просто список вимог: "Ми мусимо скасувати ембарго, ми хочемо, щоби ви зняли із нас санкції, ми хочемо, щоби ви припинили працювати з YPG". У цьому випадку Швеція й Фінляндія — це не джерело проблеми. Це привід озвучити невирішені проблеми у відносинах Туреччини з країнами НАТО", — каже Євгенія Габер.
Читайте також
ЄС призупинив мита для українських товарів. Хто з підприємців від цього виграє
Бомбардування "хлібного кошика": як війна Росії проти України поглиблює світову продовольчу кризу
"Необхідно наробити дірок в російських кораблях" — екскомандувач армії США у Європі
"У Кремля завжди проблеми з мотивацією" — дослідник пропаганди Пітер Померанцев