Новий всеукраїнський книжковий фестиваль BestsellerFest 2025 відбувся з 15 до 17 серпня у Львові. У програмі заходу — 70 літературних подій за участі найвідоміших українських письменників, презентації новинок від провідних видавництв, а також книжковий ярмарок на 50 стендів, ексклюзивні автограф-сесії, вечірні концерти просто неба, дитячий простір, фудкорти й зони відпочинку.
Один з авторів — український письменник Юрій Андрухович. У розмові з ведучою Оленою Гусейновою він поділився думками щодо природи бестселерів та лонгселерів, відмінності між авторами — "продавцями товару" та авторами — "творцями ідей", а також розповів про власну творчість, роль радіо й письменницьке щастя.
Суспільне Культура публікує текстову версію розмови.
Довгі письменницькі розмови на радіо додають тим, хто любить радіо, любові?
Тут немає якоїсь універсальної відповіді. Є письменники, наділені радіоголосом, яких просто хочеться слухати, що б вони там не мололи, не верзли.
Слухачі під ці голоси роблять якісь свої справи, чимось займаються, це може тривати довго, це приємно фізіологічно і фізично. Є такі, які свого власного голосу не люблять, які абияк до нього ставляться. Їм важко говорити, їх важко слухати. Це проблема завжди індивідуальна. Це або велика можливість, або якась велика невдача. Радіо я люблю значно більше за телебачення.
Радіо виживає краще, достойніше. Радіо не стає на коліна. І сила його в тому, що воно значно інтимніше. Автономний простір з'являється при слуханні радіо.
Усе прекрасне в радіо полягає в тому, що картинки не можна побачити. Це можна тільки почути. А те, що ти не можеш побачити, ти можеш собі нафантазувати, науявляти. Творча уява є базовою цінністю для письменника.
Що таке бестселер?
Мої книжки належать до книжок, які продаються найгірше. Але водночас я популярний письменник, якого майже не читають. В Україні є значно більше людей, в яких є зі мною спільна фотографія, аніж тих, які прочитали хоч одну мою книжку.
Лонгселер — книжка, яка, може, продається і не у значних кількостях, але впродовж тривалих років. Якісь диваки щороку протягом років все-таки цю книжку купують. Якось кудись вона не зникає, не забувається.
Десь днями з'явилася статистика, хто з українських письменників найбільшу кількість книжок продав. З'ясувалося, що з моїх усіх романів саме "Дванадцять обручів" чомусь найуспішніші за кількістю проданих примірників. 2003 року цей роман побачив світ. Його продано, згідно зі статистикою, 18 000. Ми маємо 22 роки і 18 000. Виходить менше ніж 1000 примірників на рік. У 2003 році, коли "Дванадцять обручів" побачили світ, то це ще була 40-мільйонна країна. Цілком слушно казати про лонгселер.
Авторові залишається якось себе від цього дистанціювати. Ми маємо дуже вперту річ, яка називається двоїста природа книги. Вона полягає в тому, що книга — це товар. Але ще книга несе певний духовний, ідейний зміст, який товаром стати не може. І от насправді відмінності між бестселером і не-бестселером розігруються десь у цій двоїстості.
Автори бестселера — люди, які успішно продають товар. Автори не-бестселера, але якогось такого лонгселера — це ті, які діляться ідеями, образами. Ще можна подивитися в категоріях типів письменників. Одні працюють із жанрами — ці мають шанси написати бестселер. Тому що це жанрова книга. Це детектив, романи. Вони виготовляють продукцію, яка має відповідати цим наймасовішим запитам. Друга група працює з мовою, шукає самовираження, самопізнання і пізнає при цьому мову. Розповідаючи історію, я насправді ставлю перед собою певне мовне завдання передусім. І от тут виникає ця проблема, тому що з українською мовою в Україні до сьогодні справи погані.
Читацька українська спільнота в 1990-ті роки була острівцем. Завжди були ті, хто стежили за новими українськими текстами, формували ядро майбутнього читацтва. Були часи, коли десь за кордоном випадково зустрічаєш у публічному просторі хлопця і дівчину, які між собою розмовляють українською. І я був стовідсотково впевнений, що вони мої читачі. І це справджувалося.
У другій половині 1990-х у нашому літературно-критичному обігу було два запити: коли буде український Нобель і український бестселер. Найкраще, щоб це був і бестселер, і Нобель. Тоді знайшли рятівну соломинку, що ніби бестселерів в європейському сенсі немає і ще нескоро будуть, як у Франції, коли якийсь роман виходить і одразу пів мільйона проданих книг.
Цього ми ще скоро не дочекаємось. Але в нас з'явилося таке явище, яке ми будемо називати "інтелектуальний бестселер", коли про цю книжку говорять у різних середовищах, з'являються рецензії, навколо неї можуть якісь скандали виникати. І разом з тим вона не примітивна, не проста. Це якась дійсно книжка з інтелектуальною певною претензією, з певними амбіціями. Я думаю, що це до сьогодні залишається доволі актуальною штукою.
Якщо в нашій країні бестселером вважати книжку, якої продано за всю історію її існування 23 чи 25 000 примірників, а книжка вийшла десь ще в 1990-х, то це був би нормальний показник радше для маленької Словаччини чи Угорщини. Але не для такого гіганта, як Україна.
Бестселер народжується там, де працюють літературні критики, премії, списки авторитетні або менш авторитетні, в книжковому TikTok чи BookTube.
Премії — це своєрідна матеріальна компенсація для тих авторів, які бестселери не напишуть. Ті, які пишуть бестселер, і без премії чудово матеріально існують, бо багато продають своїх "холодильників".
Натомість премії покликані якось вирівняти отой дисбаланс, що ці, які пишуть нудно для масового читача, задовгі в них речення, занадто незрозумілі слова, отримують свою моральну компенсацію. Вони отримують дуже серйозні премії і це також утримує їх фінансово. Працює жанр. Список допомагає в Америці. В Польщі 10 років тому виник до писку болючий запит на сучасні кримінальні романи, детективи. І це викликало величезний бум. Знайшлося моментально десятки авторів. Це працює як конвеєр.
Жанр визначає майже все. Плюс талант у відповідному жанрі працювати. Також не забуваємо про таке поняття, як мода.
Штучний інтелект дуже серйозно вплине на цю ситуацію, тому що саме створення бестселера — це його завдання. ШІ вдосконалюється і самовдосконалюється, він уже запущений і зробить, що захоче. Чотири кримінальні романи на рік — це завдання дуже посильне для штучного інтелекту.
У 1990-му я писав щось не українське, але українською мовою, чого в нашій літературі не було і що б шокувало традиційних читачів цієї літератури. Українська читацька спільнота страшенно консервативна. З попередніми своїми уявленнями прощається вельми неохоче. А тут треба розпрощатися з якимись своїми попередніми уявленнями, щоб це прийняти.
Спостерігаючи за багатьма читачами, письменниками і письмом, чи ми з вами можемо розгледіти або нафантазувати сьогоднішнє бажання?
Ми ще нікуди не пішли з того часу, ми далі ще історично в тому самому відтинку 1990-х — нульових. У нас далі залишається найголовнішим завданням попрощатися з Росією, перемогти її в такий спосіб, щоб стати незалежними. Оця боротьба за незалежність, як почалася наприкінці 1980-х, так вона триває. Вона не мала ще розв'язки. Тому в нас і не може бути іншого запиту. Він той самий.
Єдиний роман український усього цього періоду, який є реально бестселером — це 300 000 проданих книжок "Чорного ворона" Василя Шкляра. Запит на визвольно-історичний роман. Проблема визволення України від Російської імперії. Нам нічого не треба фантазувати. Просто на сьогодні такий твір буде безумовним бестселером. Але як бестселер спрацював саме цей.
Я підозрюю, що "Московіади" продано значно більше примірників, ніж "Дванадцять обручів". "Солодка Даруся" Марії Матіос теж має всі підстави вважатися реальним бестселером. Мотив національної боротьби визначає можливість стати бестселером.
Що стається тоді, коли ти не можеш зупинитися писати й тобі байдуже, бестселер це чи ні?
Є рівень уже безпосереднього виконання, писання. Найцінніше — догодити цьому найпершому читачеві, яким є ти сам. До того моменту, поки воно якесь для мене спочатку сире, рідке, мало цікаве, але я повертаюся до кожного речення, насичую це все якимись нюансами, в мене щоразу з'являється черговий обрій, черговий горизонт. І поки я цей абзац не доведу до такого стану, то я цим не задоволений. Але коли доводиш це до такого стану, то це високе щастя, яке з професійністю мало спільного має, багато має спільного з багатьма іншими речами.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
