Повстанські колядки, листівки і Святвечір в криївці. У спогадах деяких командирів УПА є навіть згадка про 12 пісних страв, – стверджує директор Здолбунівського краєзнавчого музею Олег Тищенко. Суспільне дізнавалося, як святкували Різдво у підпіллі.
"Святкувати Різдво в умовах підпільної боротьби – це така надзвичайна мужність і сміливість, і колосальне бажання зберегти оту традицію Різдва. Народження Ісуса, як народження символу перемоги, символу оновлення", – каже директор Здолбунівського краєзнавчого музею Олег Тищенко.
Яким було Різдво в часи українського підпілля директор розповідає у підземеллях Здолбунівського краєзнавчого музею.
До 1955 року тут були в'язничні камери, де тримали місцевих патріотів.
"Зазвичай, повстанці мали до столу те, що їм постачало, допомагало місцеве населення. Вишні, гриби сушені, розварені, квасолі, сливки.
І зараз ми робимо кутю, у старенькій ступці мну горіхи, висипаю до куті, висипаю мак, вишні", – додає Олег Тищенко.
А це – копії різдвяних листівок з повстанськими сюжетами.
"Христос Рождається" – листівка ніби Хмельницький з Данилом Королем в королівському уборі і повстанцем УПА", – каже директор музею.
"Така от теж сакральна тематика, де два повстанці. І один – у мазепинці, символі західної України, а другий – у смушевій шапці, який символізує східняка, представника дніпровської України".
"Чи, наприклад, повстанці сидять в лісі біля вогнища, а верхівка ялинки прикрашена золотим тризубом", – додає Олег Тищенко.
Ще одна особливість Різдва в роки українського підпілля – колядки з характерним змістом:
"Радуйтеся, людські діти, бо вродивсь Христос-Бог, він з неволі, з тривог спасати буде..."
Таку колядку у родині рівнянки Олени Парницької співали з 1971 року.
"А передала її моя рідня тітка, мамина сестра, а їй передав брат, який їздив до однієї зі своїх сестер, яка була вивезена в 46-му році на Далекий Схід", – пригадує Олена Парницька і додає, тоді, за сім тисяч кілометрів від Рівного, за цю колядку розстрілювали.
"Автоматом... і перші жінки, які стояли всі лягли. І на тому снігу червоні плями. То моя тітка Надія Антонівна казала, що ніколи того не забуде. Іноді – те їй снилося", – каже рівнянка.
Колядку із заслання привезли в усній формі.
А торік волонтерка Здолбунівського краєзнавчого музею Ольга Парницька її занотувала.
"Виконання цієї пісні символізувало волю, опір ворогам і мрію про краще майбутнє для України. Тут в останніх словах іде заклик", – каже Олена Парницька.
