Якщо в майбутньому українського театру хтось напише його Lockdown-History, то першими героями, ймовірно, стануть адміністратори. Саме вони щодня мусили брати слухавку та відповідати на численні запитання щодо того, коли "все це скінчиться", і ми зможемо ходити на вистави.
Першою в списку новин кожного театру на початку карантину була така: "Шановні глядачі, на жаль, виставу перенесено". Потім: “Оновлено інформацію про перенесення вистав у період із 14 березня до 24 квітня. Квитки дійсні”.
А далі ми телефонували до адміністраторів та уточнювали, чи буде сьогодні тричі перенесена вистава, чи ні. Життя в режимі очікування стало звичкою. Чим же відзначився 2020-й в українському театрі та які тенденції можна помітити?
Lockdown-History драма
Українські театри переходили до дистанційної роботи, показували в онлайн свої архівні вистави, пропонували глядачам онлайн-читання, кавування, чаювання, казки для дорослих і дітей. І всім було незрозуміло, скільки ще ми будемо споживати такі культурні продукти. Між тим, замість прибутків зростали борги. Особливо це вдарило по альтернативних сценах, які не мають підтримки від держави.
Разом із фінансовими проблемами прийшли й інші: театральні колективи почали засвоювати онлайн-формат проведення репетицій, адаптуватися до цифрових технологій, шукати можливостей комунікації з глядачами. І якщо раніше світоглядні питання щодо ролі театру в суспільстві виникали ситуативно, то у 2020-му вони настільки загострилися, що іноді ситуація нагадувала фінал "Меланхолії" Ларса Фон Трієра: хиткий каркас без зовнішнього захисту, у якому ще живі люди намагаються підготуватися до зустрічі з неминучою катастрофою.
Низка театральних проєктів опинилася під загрозою, партнерські ініціативи за участю міжнародних митців було покладено в шухляду, прем’єри перенесено. Водночас кількість повідомлень і сюжетів про театральні події в соціальних мережах значно збільшилася, і щоби розібратися, як і навіщо дивитися анонсовані вистави чи робочі фрагменти, глядачам доводилося або довіряти привабливо оформленим оголошенням або іменам відомих митців, кураторів, продюсерів.
Поки що складно визначити, як змінився український театр за минулий рік: у ЗМІ ми бачимо одну картинку, у соціальних мережах — іншу. Наразі зрозуміло одне: 2020-й змусив театри обирати. Адаптуватися та намагатися зберегти те, що є, – чи змінюватися і приймати нові правила гри. Обидва шляхи вимагають витримки та мужності. Для проривних вчинків в умовах невизначеності потрібно більше божевілля.
Тому, попри негативні фінансові показники, зміни в розкладі роботи, відчай і розгубленість усього сектору культури, згадаймо про сміливих, амбітних, божевільних, що створили нові вистави, ідеї, емоції, поставили суспільству складні запитання і провокували думати.
Події, які вплинули на культурне життя країни або регіону
Вистава Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка "Украдене щастя" в постановці Дмитра Богомазова. Саме вона відкрила 1 жовтня 101-й театральний сезон.
Для франківців "Украдене щастя" – частина легендарної історії театру. Нова версія принципово відрізняється від багатьох знаних інтерпретацій. Режисер відходить від соціально-побутових та етнографічних подробиць і запрошує глядача замислитися про філософські виміри кохання в житті людини.
"Чорнобильдорф" ("Chornobyldorf") — багаторівневий культурологічний проєкт, що поєднав живу оперу (archaeological opera), віртуальну реальність (real virtuality opera), антропологічний музей та Інститут дослідження Чорнобильдорфської культури. Автори концепції та композитори Роман Григорів та Ілля Разумейко знайшли паралелі між досвідом двох країн — Австрії та України. Кожен елемент цього дійства виходить далеко за межі традиційної уяви про оперне мистецтво, сприйняття музики, театру, поезії, простору й часу. Прем’єра опери "Чорнобильдорф" відбулася в стінах Мистецького Арсеналу в Києві, а потім транслювалася онлайн.
Читайте також: "Чорнобильдорф": довга мандрівка у пошуках нового мистецтва
Цифрова адаптація вистави "Камінний господар" (за п'єсою Лесі Українки, режисер Іван Уривський, режисер відеоверсії Валентин Кондратюк, продюсерки Даша Малахова та Наталія Чижова) у "Театрі на Подолі". Ця вистава – концептуальне переосмислення офлайн-роботи з використанням елементів 3D анімації.
Читайте також: Вистава “Камінний господар-3D”: перший крок до українського театрального Netflix
Колективне сновидіння — вистава "Дім", створена за п’єсою британської авторки Ніколи МакКартні, що була перекладена з англійської під час перекладацької резиденції TRANSLATORIUM у квітні 2019 року – результат партнерства літературно-перекладацького фестивалю Translatorium з Київським академічним театром драми й комедії на лівому березі Дніпра. Режисерка Тамара Трунова занурюється у внутрішній світ таких цінностей, як дім, рідні, підтримка, обов’язок, самотність, і випробовує їх на міцність. Музичну атмосферу вистави створює Ірина Лазер, гурт Mavka.
#ArtResistentia — великий проєкт Інституту стратегії культури та Мистецької ради "Діалог". Його мета — підтримати внутрішню резистентність мистецького середовища Львова — людей, що формують артпростір у часи нестабільності. Серед учасників — незалежні мисткині та митці, індивідуальні й об’єднані в групи, що представляють чотири блоки: перфомативно-театральний, літературний, візуальний та музичний. Театр – одна з опцій проєкту, але в його структурі всі мистецькі напрями перетинаються та підживлюють один одного, що додає спільним зусиллям більшої потужності.
Фестиваль-Форум Art-Access, що об’єднав митців, експертів, громадських активістів на одному майданчику і відкрив шоу-кейс із міжнародними та українськими театральними роботами. Серед них "Невимовлене сказане" (Candoco Dance Company), "Доторкнися до мене" (tanzbar_bremen), "Дупа шиншили, є-є…" (Rimini Protokol), "Писанка-Мотанка", "Диво для мами", "Погляд".
"Трамвай «Бажання»" (за п’єсою культового драматурга Теннессі Вільямса) – вистава Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, що відбиває новий рівень художнього мислення режисера Івана Уривського і всієї команди франківців, залучених до її створення. Ця робота має складну драматургію, візуально-пластичну мову та саунд-дизайн. Від тотального політичного театру та життя в онлайні вона повертає глядача до живої людини, бажань її серця, кохання та пристрастей.
Читайте також: Куди прямують пасажири «Трамваю „Бажання“». Рецензія на нову виставу театру імені Франка
У 2020-му році Театр на Лівому березі представляв Україну за кордоном на кількох фестивалях.
На Міжнародному фестивалі Українського Театру "Схід-Захід" (серпень 2020 року, Краків, Польща) у форматі "театр у кіно" та онлайн було показано виставу "Погані дороги" (за п'єсою Наталії Ворожбит, у режисурі Тамари Трунової), а в червні її транслювали на онлайн-платформі Фестивалю східноєвропейського театру "Radar Ost – Deutsches Theater Berlin" від ETC European theatre convention (Берлін, Німеччина).
На International Online Theatre Festival 2020 вистава "Сімейний альбом / Album di Famiglia" (режисер та автор постановки Маттео Спіацці) була презентована на порталі The Theatre Times за підтримки Royal Central School of Speech and Drama та Лондонського університету (Велика Британія).
"H-Effect" – постдокументальна вистава про пошук сучасного Гамлета в Україні режисерки Рози Саркісян став приводом для рефлексій про девальвацію цінностей в українському суспільстві. Гамлет-жінка (акторка Оксана Черкашина) провокує до відвертої розмови про те, які примари нав’язують нам певний образ дій, чи треба ставати вбивцею, щоби виправити вбивство й чи можна в сьогоденні віднайти моральну ясність. А головне: чи може Гамлет щось змінити?
Вистава створена в межах міжнародного проєкту, до якого також входять однойменний документальний фільм "Синдром Гамлета" в режисурі Ельвіри Нєвієри та Пьотра Россоловського.
Тенденції: Network or Netflix? ZoomTime!
Ця складна "формула" звучить майже як питання Гамлета: "To be or not to be?" і насправді могла б слугувати певним кодом сучасності. Експерти й дослідники назвали 2020-й роком "цифрового повороту" в театрі й мали на увазі не тільки те, що театр переходить в онлайн, а перш за все те, що змінюється життя та емоційна поведінка глядача. Не дивно, що маркетологи вважають віртуальну емпатію новим трендом.
Чи варто театрам прислуховуватися до таких прогнозів? Гадаю, що так. Коли йдеться про довготривалі стосунки з глядачем. Багато українських театрів організували на карантині онлайн-покази архівних вистав і сучасних проєктів, але технічний рівень трансляцій не завжди був достатньо якісним для сприйняття.
Зрозуміло, що на опанування цифрових технологій потрібен час і ресурси. А якщо в регіональних театрах стан обладнання такий, що й запчастин на радіоринках не знайдеться, оскільки все застаріло, а звукорежисери та освітлювачі примудряються витискати з апаратури все можливе, аби зробити виставу, то про яку цифру йдеться? До того ж, показ в онлайн форматі – питання залучення добре підготованих телережисерів, а де їх узяти в достатній кількості для всієї країни?
Чи буде відповідь на такі питання з боку держави та умови для залучення інвестицій – покаже час. Відсутність необхідних рішень може призвести до негативних наслідків для театрального середовища.
Ще одна тенденція, що пов’язана з цифровим поворотом — нове конструювання образів. Йдеться не лише про VR та AR-технології, але і про розуміння того, чим є цифровий продукт театру.
Якщо кіно синтезує різні способи показу образів і наш глядацький досвід дає змогу сприймати їх як на великому екрані, так і на екрані ноутбука, то з театром усе інакше. Перегляд вистави онлайн вимагає більшої уваги, розвинутої уяви й не тільки: для театру дуже важливі ритуал, гра й час. Без концептуальних рішень все це – мертва онлайн-механіка. Тому для зростання в цифрі українському театру важливі дослідницькі лабораторії чи резиденції – у майбутньому такий формат спрацює на його оновлення.
Наприклад, Лабораторія з пошуку цифрових рішень (Гогольфест) продукує перформативні ідеї та створює вистави, які супроводжуються лекціями, дискусіями, експериментальними роботами.
"Шоу онлайн? Поєднуючи кіно та сценічне мистецтво, ми переформатовуємо відеоконференції, щоби перетворити основні обмеження ізоляції та віртуалізації світу на виклик: бути більш зануреними у свої тіла, свої почуття, дихання, уяву – і перш за все для себе та інших!", – так звертається для глядачів команда Лабораторії, пропонуючи подивитися 10-хвилинні епізоди.
Театральний серіал "Смута" — спільний проєкт режисера Влада Троїцького, драматурга KLIMа та ЦСМ "ДАХ" — також поєднує кіно й театр.
З листопада у Києві більше не існує знакового майданчика PostPlayТеатру. "Театральна" частина працює лише як платформа для міжнародних та кроскультурних проєктів. Але залишилася працювати лабораторія міждисциплінарних проєктів PostPlayLab.
"До середини 2020 року вона займалася альтернативною освітою, пошуками того, як "одружити театр та перформанс, театр і сучасний танець в умовах України та обмеженого бюджету в нетеатральних просторах", – розповів голова правління PostPlay театру, куратор і перфомер Ден Гуменний. – "Наразі Lab більше працює над тим, у який спосіб репрезентувати перформанси та вистави в мережі. Розробляємо так званий формат "театральних фільмів"... Основне питання, як театру адаптуватися до нової реальності? (І чи треба?)) У квітні-травні наступного року разом із європейськими театрами-партнерами плануємо запустити вебмайданчик "театральних фільмів"".
Ще одна тенденція 2020 року — пошуки форматів залучення глядачів до співтворення перформансу онлайн. Вистава "Іграшки Люшера" театру "Мізантроп" стала спробою такої взаємодії. Цей проєкт народжувався і проводився в мережі як утопія про життя в самоізоляції. По структурі вистава є онлайн-сесією психологічної допомоги у світі, який захопила пандемія, за характером дії "Іграшки Люшера" – відповідь на питання самотності людини.
Читайте також: Спектакль "Іграшки Люшера". Як сучасний театр переміщується у персональний комп’ютер
Можна згадати й інші приклади онлайн-проєктів, але вони лише підтверджують те, що невеличкі театри, лабораторії та проєктні театри більш гнучкі та наближені до мейнстриму, що надає їм перевагу в роботі з цифровими форматами та можливість обрати нішу для реалізації амбітних планів.
Поки ми не маємо відповідей на запитання, яку цінність мають вистави, зроблені в онлайн, якщо вони не пропонують осмислити сам віртуальний простір. Проте у наступному році так чи так перед українським театром постануть питання, що визначатимуть його розвиток:
- Чи є театр дзеркалом для пізнання нової реальності?
- Чи є він джерелом емоційного та психологічного досвіду?
- Чи є засобом соціального конструювання?
- Чи є театр шляхом для подолання самотності?
- Чи є виразником масових вподобань?
- Чи є він розвагою?
- Він рефлексує чи адаптується?
- Чи є він простором експерименту?
- Чи треба театру переосмислювати свої функції?
Непотрібне викреслить час.
Читайте нас у Facebook або Telegram
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
