Мріють про свій дім: як минув рік звільнених з полону українців, які живуть у Харкові

Мріють про свій дім: як минув рік звільнених з полону українців, які живуть у Харкові

Ексклюзивно
Мріють про свій дім: як минув рік звільнених з полону українців, які живуть у Харкові Суспільне Харків

Рік тому, 29 грудня 2019 року, з полону бойовиків, яких підтримує Росія, звільнили 76 українців. Серед них були двоє військових з Харківщини Кім Дуванов і Роман Фурсов та жителька Донеччини Марина Чуйкова, яка оселилася у Харкові з синами.

Здійснити мрії родини. Роман Фурсов

Роман Фурсов, звільнений 29 грудня, родом з Чугуївського району, боєць 58-ї бригади. Пораненого бійця захопили бойовики у листопаді 2017 році під час бою під Кримським Луганської області. У полоні Роман Фурсов провів два роки, один місяць і шість днів.

"Я провів дев'ять місяців в "одиначці", у підвалі у Луганську. Десь місяць мене тримали у лікарні за ґратами і під охороною. Листування… Першого листа я отримав, коли мене перевели в СІЗО. Хоча казали, що листа писала постійно родина. А отримав я два листи за увесь період від родини", — згадує Роман.

Рік після полону — як він минув для в'язнів з ХарковаСуспільне Харків

Роман Фурсов

Очікувалося, що Романа Фурсова звільнять під час обміну у 2017 році. Тоді його родичі приїхали до аеропорту в Харкові, куди доставили звільнених, але у списках його не було.

"Я йшла і кланялася Московському патріархату, щоб можна було передати листа. Я й дияволу вклонюся, аби якось витягнути свого чоловіка з полону", — згадує дружина Романа Надія.

Рік після полону — як він минув для в'язнів з ХарковаСуспільне Харків

Жінка каже, чоловіку дозволили зателефонувати лише раз: "Йому нічого не можна було розповідати. Він вже коли вийшов, тоді вже розповів, що йому там робили, як поводилися. А тоді так – два слова і все. Більше нічого передати. Він, він тільки сказав: "Я жив. Зі мною все гаразд".

Зараз Роман служить за контрактом в Харківському університеті Повітряних сил імені Кожедуба. Уклав контракт на п’ять років — доглядає техніку на кафедрі. Посаду запропонували у Генштабі, до цього служив у Чугуєві на аеродромі.

Рік після полону — як він минув для в'язнів з ХарковаСуспільне Харків

"Спогади нікуди не пішли. Вони сняться постійно. Я працюю над цим, над собою, за порадою психологів і лікарів. Але вони нікуди не йдуть... Було важко, коли з тобою лежать рядом твої товариші – ти з ними розмовляєш, а вони не відповідають", — каже Роман.

Військовий живе разом з дружиною, сином, донькою, батьками дружини та племінницею дружини у чотирикімнатній квартирі. Сину 19 років, доньці – 13.

"Хочеться, і мрія родини – мати якийсь свій куточок, де можна було б реалізуватися. Донька дуже гарно малює. Мріє про свою маленьку студію. Хотілося б їй допомогти", — каже військовий.

Рік після полону — як він минув для в'язнів з ХарковаФото: Роман Фурсов

Роман і Надія у шлюбі 20 років. З родиною об’їздили Україну

Надія розповідає, цей рік провели в органах соціального захисту. Не можуть стати на квартирний облік, через пандемію не можуть влаштувати на лікування. З реабілітацією допомогли волонтери. 14 грудня Надія, Роман і їхня донька повернулися з реабілітації у Яремчі.

Рік після полону — як він минув для в'язнів з ХарковаСуспільне Харків

"Це храм душі. Це моє кохання. Він дуже мужня людина. Те, що переніс він, не кожен може перенести. Коли він є, і мені вже не страшно", — говорить про чоловіка Надія.

Помер під час реабілітації. Кім Дуванов

48-річний старший солдат Кім Дуванов потрапив до полону на Донеччині 22 травня 2019 року. Вісім українських військових на вантажівці збилися з маршруту неподалік Новотроїцького та заїхали на тимчасово окуповану територію, де бійців затримали учасники незаконних збройних формувань.

Мріють мати свій дім — як минув рік після російського полону колишніх в'язнів, які живуть у ХарковіФонд «Повернись живим»

Кім Дуванов у день звільнення 29 грудня 2019 року

Дуванов служив в Збройних силах України з 2017 року за контрактом.

Після звільнення проходив реабілітацію в Одесі, де помер 18 жовтня 2020 року.

"Розповів, що напередодні вночі піднявся тиск, таблетки випив, але було недобре. В санаторії присіли на лавці, він втратив свідомість і все... Швидка приїхала за 10 хв, але вже нічого не змогли зробити", — йдеться у дописі на сторінці фонду "Повернись живим".

Військовий похований в Ізюмі.

Хоче миру і на могилу до матері. Марина Чуйкова

48-річна Марина Чуйкова не була військовою. Її сини переїхали до Харкова з окупованої Горлівки у 2014. Вона лишилася, щоб доглядати за хворою матір'ю. У полон бойовики захопили її у березні 2018 й звинуватили у шпигунстві. У жовтні 2019 року "суд" самоназваної республіки призначив Марині Чуйковій 11 років в'язниці.

Дивіться також: "Вони мені писали у кросвордах". Історія звільненої з полону Марини Чуйкової

Відтоді як жінку захопили у полон, її сини виходили на акції, зверталися до органів влади, міжнародних правозахисних організацій, писали так званому омбудсмену "ДНР".

У полоні Марина провела майже два роки. 29 грудня її обміняли та звільнили. Тепер Марина живе з синами у Харкові.

"Я була щаслива побачити своїх дітей, яких не бачила понад два роки. Але спочатку у мене був якийсь депресивний стан. У мене ще було відчуття страху. Я ходила та озиралася. Мені чомусь вважалося, що за мною стежать", — згадує жінка.

Рік після полону — як він минув для в'язнів з ХарковаСуспільне Харків

Марина Чуйкова

"У мене є собака. Я гуляла з собакою вранці, поки ще не ходять люди, і увечері, коли вже темно, чомусь такий момент у мене був. Зараз з часом у мене це минуло. Мої діти зустрічаються з друзями і запрошують мене. Усі діти освічені, усі грамотні, усі цікаві. Серед них я теж навчаюся. Тобто накопичую щось добре, позитивне та нове", – згадує жінка.

Марина шукала роботу за фахом.

"Я думала, що я швидко знайду роботу медсестрою, але чомусь не пощастило. Я стикалася, знаєте, не із зачиненими дверима, із зачиненою стіною. Я зверталася у декілька лікарень, і, розмовляючи з головним лікарем, мені казали: або "Ти — переселенка" або "Ти маєш певні проблеми з документами – нам не потрібні такі люди". Але я не зневірилася. Я розумію цих людей, я рада за них, що їх не торкнулася війна. Вони просто мене не розуміють. Або я не достатньо донесла свою проблему. І я подумала — можливо моя допомога зараз не потрібна, я почекаю", — говорить Марина.

Рік після полону — як він минув для в'язнів з ХарковаМарина Чуйкова

Робота Марини Чуйкової

Марина почала в'язати і продавати свої роботи на замовлення.

"Річ у тім, що коронавірус, карантин мені трохи допоміг. Зараз в інтернеті, в онлайні, я пройшла кілька занять-тренінгів з освіти. Тобто я трохи підучилася. Я пройшла тренінги з ведення бізнесу: що робити, коли бувають, прикладом, карантин або криза в країні. Я пройшла "Безпека в інтернеті", щоб знати, що робити, коли багато людей намагаються тебе ввести в оману, шахраї. Усе це мені стало у пригоді", — розповіла Чуйкова.

Марина продовжує працювати з психологом, каже, після пережитого, варто виливати свої емоції комусь, хто вислухає, але кому вони не зашкодять.

"Близьким людям мені не хочеться передавати почуття та емоції перенесеного, дітям також не хочеться. І я зрозуміла, що психолог він як професійний лікар — він може вислухати і щось порадити або допомогти мені вийти з цієї ситуації — і я звернулася, таки погодилася. Зараз займаюся з психологом раз на тиждень. Вважаю, що це потрібно і корисно. Все-таки допомагає мені психолог", — каже Марина.

Рік після полону — як він минув для в'язнів з ХарковаСуспільне Харків

Жінка мріє про власне житло, адже зараз вони з синами живуть в орендованій квартирі:

"Мені б хотілося мати своє помешкання або щось таке постійне, щоби я завжди могла казати, що я повернулася додому або йду додому. Оскільки все це матеріально і дорого, тим більше у Харкові, тому хотілось би розраховувати на матеріальну компенсацію у придбанні житла".

У окупованій Горлівці у жінки залишився дім, усі речі та могила матері.

"Я хочу миру. Я знаю, що там відбувається. Я це все бачила. І я дуже мрію, щоби війна скінчилася. І мені дуже хочеться повернутися, зайти до своєї квартири. Повернутися додому, обійняти свої рідні стіни, тому що там у мене залишилося все. Мої фотографії. Мої спогади. Все моє життя. Тобто все моє життя, що я прожила, воно ось там, у моїх речах, у моєму домашньому вогнищі, в моєму домашньому запаху. І там похована моя мама… Я не змогла її поховати. Тому мені хочеться сходити на могилу і подивитися — чи правильно її поклали, чи добре вона там лежить",

Сьогодні, 29 грудня 2020 року, Марина зробила декілька дописів на своїй сторінці у Facebook із фото зі звільненнями й словами вдячності.

Що відомо

Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди