"Вони мені писали у кросвордах". Історія звільненої з полону Марини Чуйкової

"Вони мені писали у кросвордах". Історія звільненої з полону Марини Чуйкової

"Вони мені писали у кросвордах". Історія звільненої з полону Марини Чуйкової

Майже два роки полону. Звинувачення у шпигунстві, підвал, СІЗО й колонія на окупованій Донеччині, а потім — обмін і повернення до синів. Марина Чуйкова починає нове життя у Харкові.

Колишня медсестра з Горлівки щодня вигулює півторарічного американського стафа Кольта. Поки вивчають маршрути з дому до парку. Дорогою собака тягне повідець, Марина встигає слідом.

"Спочатку він не дозволяв одягати мені повідець, а зараз він розуміє що ми йдемо гуляти, він дає спокійно мити лапи", – каже Марина.

Історія Марини Чуйкової

Інтерв'ю із Мариною Чуйковою Суспільне записало на початку березня. На фото Марина із сином Артуром

"Єдина твоя надія, що Україна тебе не забула"

Марина — одна з 76 полонених, яких наприкінці грудня 2019-го повернули з окупованих територій. Медсестра за фахом, вона жила в Горлівці, коли місто захопили терористи. Двоє синів переїхали до Харкова. Жінка лишилася доглядати хвору матір. В березні 2018-го її затримали бойовики у пункті пропуску "Майорське". З пункту пропуску Марина потрапила у полон:

"Мене відправили в підвал, я перебувала 30 днів у підвалі. Без вікон, без відчуття який сьогодні день та час. Ніяких умов для утримання не було, води не було, туалету не було. Виводили двічі на день, годували також погано. Кожні 2-3 дні мене виводили на суворі допити. Одного дня на допиті мені сказали, що мене розстріляють".

"За дружбу з тими, хто в Україні, ти можеш потрапити під такий особливий контроль. Це просто створюється база, обмінний фонд. Шантаж людьми, я б навіть сказала, торгівля людьми. За найменший стосунок до України, значок України, твої вислови в соцмережах, політичні погляди — все це може спровокувати таке їх ставлення. До кожної людини можна прискіпуватися, знайти причину, за будь-яке фото, зроблене у Донецьку чи Луганську, тебе можуть кинути у підвал і допитувати, приписувати тобі, те, що ти не робив. Це робиться під тиском, і ти на все погоджується. І єдина твоя надія на те, що Україна тебе не забула, Україна за тебе бореться, що тебе внесуть списки й тебе внесуть на обмін", — розповідає Марина.

Після підвалу — рік у СІЗО Донецька, а потім суд і "вирок" — 11 років за шпигунство на користь України:

"Мені розповідали, що я зрадила свою Батьківщину, що співпрацювала з СБУ на користь України. Достатнім доказом були контакті моїх друзів у телефоні й фото в телефоні. Це був привід. Щоб сфабрикувати на мене справу".

Звільнення Марини її сини Сава та Артур добивалися два роки. Вони зверталися до правозахисників, щоб ім'я Марини внесли до списків на обмін, виходили на пікети.

Історія Марини Чуйкової

Пікет на підтримку Марини Чуйкової, 19 червня 2019. Facebook/Сава Чуйков

Зустрічали маму хлопці вже в Борисполі.

"На зубній пасті, на кремі вони малювали серденька, квіточки".

"У СІЗО діти передавали мені книги. На деяких сторінках я знаходила записки для мами. У кросвордах вони мені писали по горизонталі та вертикалі: “Мамо, люба, ми з тобою”, “Ми багато чого робимо для твого звільнення, для звільнення інших людей”, "Мамо, тримайся Це було моєю надією". На зубній пасті, на кремі вони малювали серденька, квіточки. Я відчувала підтримку, мені це було потрібно, не давали впасти у відчай. Я знала, що буде обмін, і мене звільнять", — каже Марина.

Вона згадує колонію бойовиків:

"Коли нас засудили, й ми потрапили до Сніжного, це було страшне пекло. Там немає води, немає опалення. Води жінкам дається 2 літри на день — це щоб купатися, помити голову, випрати речі. Питної води в достатку також немає. 16 годин на ногах, немає можливості присісти. В кухні чотири стільці, а жінок — 55. Я б хотіла, щоб Україна повернулася (на окуповані території, – ред.) і знайшла керівницю колонії та посадила її в ті умови, які вона нам створила".

Історія Марини Чуйкової

Марина Чуйкова

"Раз на тиждень можна було дзвонити, але лише на зв'язок, який зараз там є, це "Фенікс". Діти та мама в мене були на "МТС". Щоб зв'язатися з Україною, треба, щоб на рахунку були гроші, а де їх у колонії взяти. В колонії я пішла працювати на швацьке виробництво. Я заробила 98 рублів і цієї суми вистачило, щоб зателефонувати дітям. У листопаді я їм дзвонила телефоном, який прослуховується, в присутності двох військових. Я змогла з ними поговорити на незаборонені теми. А в цій колонії майже все заборонено: там не можна ні жалітися, ні радіти, говорити про політику не можна".

"Ми чули, що готується обмін, ми чекали"

"Зі Сніжного пішли не всі. Жінка, яка нас проводжала, залишилася там. Її діти за неї борються у Києві, але чомусь її не було в списках. Ввечері, коли ми вже знали, що йдемо на обмін, я не знайшла для неї слів. Зранку ж я їй сказала, що зв'яжуся з її доньками. Коли ми прилетіли в Київ, я одразу подзвонила її донці, вона плакала".

Історія Марини Чуйкової

Марина одразу по звільненню

Поки Марина була у полоні, її сини й самі зайнялися правозахисною діяльністю. Стали опікуватися поверненням полонених. Продовжать цю роботу й тепер, коли мама в безпеці.

"Це частина хобі, яка перейшла в роботу. Вона, правозахисна діяльність, не зупиниться ніколи, поки там люди, поки порушуються права людини", — розповідає Артур Чуйков.

"В СІЗО перебуває ще багато жінок. Це на 15 людей і не 50, це набагато більше"

Сама Марина каже: співпрацює з правоохоронцями:

"Мене перевіряли, зі мною спілкувалися щодо мого незаконного затримання та мого утримання незаконного в підвалах та тюрмах Донецька. Я розповіла про тих людей, які там перебувають, з якими я там була. Я все розповіла. Я сподіваюся, це допоможе процесу обміну, я хочу також допомогти організувати наступний обмін, щоб списки були складені правдиво".

У полоні Марині вдалося зберегти лише ідентифікаційний код і паспорт, зараз вона відновлює інші втрачені документи:

"Це займає багато часу й у мене виходить обійти лише одну інстанцію в день. У мене залишився паспорт і ідентифікаційний код — і, слава Богу, це мене врятувало".

Історія Марини Чуйкової

Історія Марини Чуйкової

Родина тепер звертатиметься до Європейського суду з прав людини. Хоче позиватися до Росії, суму зараз визначають разом з адвокатами.

"Я повернулася до дітей, хочу почати своє життя, вже нове життя. Тут, у Харкові, поряд із дітьми", — каже Марина Чуйкова.

Автор: Олександра Новосел

Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди