Українські волонтери користуються чи не найбільшою підтримкою та довірою серед українців. Вони фактично врятували Україну на початку війни в умовах тотальної нестачі устаткування та життєво необхідних продуктів забезпечення армії. Відтоді пройшло 6 років, державна система забезпечення військових покращилася в рази, однак волонтери і досі є бажаними гостями на передовій.
Вони не лише допомагають переселенцям та військовим, але і збирають кошти для малозабезпечених сімей, роздають кисень для хворих на COVID-19, шиють маски для пенсіонерів, піклуються про дітей та допомагають у лікарнях для онкохворих. Усі вони – гордість України, і сьогодні ми розповімо вам про кількох з них.
Возить допомогу бійцям на передову. Олександр Татарінов, Черкаси
52-річний черкащанин Олександр Татарінов впродовж кількох років на своєму бусі возить допомогу українським бійцям, проводячи по 30 годин в дорозі. У чоловіка немає лівої ноги, утім він каже, що на передову їздитиме стільки, скільки матиме здоров’я.
Вперше Олександр поїхав на схід у 2018 році на прохання іншого волонтера Павла Собка. Тоді він віз гостинці українським військовим під Маріуполь. А потім, за словами чоловіка, це стало його моральним обов’язком. Волонтер згадує, що в перші рази було і страшно, тому що вони вдвох з Павлом заїжджали на поле до ворожих окопів за 700-800 метрів, і тяжко морально.
За кермо чоловік нікого не пускає, і сам долає по півтори тисячі кілометрів без сну. Вдома на Олександра чекає дружина, яка досі не змирилася з відрядженнями чоловіка на схід, утім кожного разу після його повернення намагається створили вдома атмосферу затишку та спокою.
За словами Олександра, 2020 рік для нього був важким. Чоловік втратив близьких людей, але сподівається, що наступний рік принесе країні мир та здійснить його мрію про протез для ноги.
"Цей рік був для мене важким: я поховав батька та сестру. А від наступного, 2021 року, чекаю миру в нашій країні, щоб не було сепаратистів на Сході, та мрію про протез для ноги. Нині він для мене недоступний, дуже дорогий: якщо на нього відкладатиму гроші з пенсії, то мінімум шість років збиратиму. Протез для мене коштує понад 200 тисяч гривень", - розповів Суспільному Олександр.
Підтримує самотніх людей розмовами. Артур Хорунжий, Суми.
19-річний студент із Сум Артур Хорунжий долучився до проєкту "Мій телефонний друг". Завдання хлопця – підтримувати людей розмовою. Артур не є кваліфікованим психологом або соціальним працівником, нещодавно хлопець отримав диплом молодшого спеціаліста з галузевого машинобудівництва.
Він розповідає, що волонтерство саме в цьому проєкті виявилось для нього дуже важливою справою, особливо під час карантинної ізоляції. Говорить, що підтримує розмовою тих, хто її потребує. Найчастіше це люди літнього віку та люди з інвалідністю. На такі телефонні розмови Артур витрачає годину на день. Юнак говорить, що головне у цій справі вміти слухати.
Артур розповідає, що його шлях до волонтерства розпочався з зустрічі з волонтером, що приїхав за програмою обміну Європейської комісії.
"Мене надихнув його приклад - те, як він поєднує можливість подорожувати світом та робити добрі справи безкорисливо", - згадує хлопець і додає, що перший досвід волонтерства отримав у громадській організації "Center for Euroinitiatives", що підштовхнуло його займатися цією справою і надалі.
Юнак розповідає, що найбільше йому запам'яталася розмова з пані Оксаною зі Львівської області, яка попри те, що має інвалідність 2 групи з епілепсією та пенсію, якої не вистачає на необхідні ліки та знеболювальні, знаходить сили аби займатися улюбленою справою — вишиванням та бере участь у конкурсах з творчого письма.
"Ніколи не буде ідеального часу чи можливості для волонтерства, і тому важливо робити те, що хочеться та можливо, саме зараз", - говорить Артур. Юнак розповідає, що для волонтерства 2020 рік "був одночасно кроком назад і двома кроками вперед". За його словами фестивальне волонтерство зійшло нанівець через локдаун та пандемію, утім почало розвиватися телефонне та інтелектуальне волонтерство, як, наприклад, переклад статей та транскрибація ( розшифровка - ред.) відео для людей з вадами слуху.
"Волонтерство перейшло з офлайну в онлайн, і успішно. Змінився формат, але волонтерство лишилося, і це добре. І коли карантин та локдаун завершаться, нові напрямки волонтерства залишаться. Виходить, що цей рік і розвивав волонтерство. Але це було онлайн, дистанційне волонтерство. Загалом 2020 рік можу назвати успішним, бо він мене здивував", - наголосив хлопець.
За словами Артура, наступного року він має на меті сам створювати волонтерські проєкти та залучати до них інших людей.
Рятує диких тварин. Анна Єфименко. Дніпропетровщина.
Анна Єфименко, разом з іншими волонтерами з притулку для тварин "Пегас" на Дніпропетровщині, викупили двадцятирічного верблюда Яшу із зоопарку біля кордону з Молдовою. Власники хотіли віддати тварину або на м’ясо, або людям.
"Хотіли віддати на м’ясо тиграм, бо вони ж дорожче коштують, ніж верблюди, і їх треба годувати. А ось таку хвору тварину, яка вже втратила вагу та вигляд, - таких різали, віддавали", - каже Анна.
Волонтери викупили Яшу разом з віслючкою Машею. За тварин та їхнє транспортування треба було віддати близько сотні тисяч гривень. Волонтери просили про допомогу, і необхідну суму вдалося зібрати за пів місяця. Верблюд потрапив до притулку у поганому стані, був виснажений. Нині ж Яша відновлюється і набирає вагу. Тварину оглянув ветеринар, констатувавши, що у "Пегасі" його стан покращився.
У притулку це перший верблюд, про їх поведінку волонтери знають небагато. Щодо раціону консультувалися з тими, хто доглядає тварин у цирку. На день Яші та Маші треба 40 кілограмів корму. Зазвичай це зерно, морква, яблука та сіно.
Притулок для коней та диких тварин "Пегас" заснований волонтерами 10 років тому. Діє в селі Малозахариному Солонянського району Дніпропетровщини. Спочатку там опікувалися котами та собаками, а зараз дбають про диких і свійських тварин. Загалом тут проживають вже понад 500 мешканців.
Окрім того, в "Пегасі" живе майже 300 собак. Є коти, єноти, борсуки, лисиці, косулі, кабани. Живуть тут і птиці: лебеді, фазани, лелеки, чайки, качки та сови.
Також у притулку мешкає вовчиця Кая. Її маму вбили мисливці, а її, маленьку, продали. Каю хотіли відправити на спеціальну станцію для мисливців, де собак навчали полювати на диких звірів. Аби тварина не стала забавою для мисливців, волонтери з притулку викупили її завдяки пожертвам небайдужих людей.