Фельдшер швидкої допомоги Геннадій Пангелов майже місяць провів у Харківській обласній інфекційній лікарні, шість днів дихав через кисневий концентратор. Що допомагало йому не впадати у відчай у чотирьох стінах медзакладу та як COVID вплинув на його ставлення до пацієнтів — дивіться у відео Суспільного з циклу "Хроніки боротьби з COVID".
Геннадій Пангелов працює фельдшером швидкої допомоги у Харкові 25 років.
Які етапи ви подолали перш ніж одужати?
Я пройшов, можна сказати, усі кола пекла. Хвороба почалася раптово. Після зміни приїхав додому і відчув, що у мене погіршився стан. Зникло відчуття запаху, смаку, з'явилася температура, наростаюча слабкість. Я одразу звернувся до лікаря, мені призначили терапію, яку я ретельно виконував. Після деякого часу відчув погіршення стану ще більше. Мені стало надто важко дихати, після чого вже звернувся напряму до приймального відділення лікарні на консультацію, мене одразу поклали до відділення.
Тут у мене прогресувала болячка, мене перевели на концентратор, мені бракувало повітря для дихання. Дякую усім лікарям, які поставили мене на ноги.
Як довго тривало ваше лікування?
Я був тут з 23 жовтня. 25 днів. Те, що мені казали, в мене у лікарні сатурація була 86. А потім я краєм вуха чув, що була значно нижча. Мене просто не хотіли інформувати, щоб я не почав панікувати й не погіршився психо-емоційний стан.
Як медик ви були готові зіткнутися з такою хворобою?
Ми готувалися. Але ж сподівалися, що це пройде повз нас. Хоча використовували у своїй праці і респіратори, і захисні костюми, рукавички, щитки. Все, як потрібно у виконуванні режимних наказів. Але, на жаль, це така хвороба: не знаєш, де її піймати. Можливо, десь на роботі. Тому що дуже велика кількість людей, викликаючи допомогу, не вказує, що в них є температура, зростаюча задуха. Тобто приїжджає не COVID-бригада, яка йде, грубо кажучи, у скафандрі, а приїздить звичайна лінійна, яка одягається у стандартному одязі: маска-респіратор, рукавички. Десь хтось когось не зрозумів...
Ви побачили картину з двох боків: як фельдшер і як пацієнт. З’явилася різниця у сприйнятті ситуації?
Скажімо так, на сьогодні я більше розумію людей, які цим хворіють. Я побував в їхній шкурі. І я цілком розумію, що коли людина каже "я задихаюсь, мені не вистачає повітря", то це не примхи, а, дійсно, нестача. Коли я з цим з'явився у лікарні, в мене було вкрай погане відчуття. Повітря я хапав, як риба. Мені його не вистачало. В результаті я був переведений на допоміжне зовнішнє дихання. І я шість довгих діб був на ньому. Але, слава Богу, все минуло.
Болячка ця дуже сильно на психіку тисне. Емоційний стан погіршується. І важко її без допоміжних ліків перебороти.
Під час лікування чим себе розраджували?
Намагався зосередити свою увагу на сторонніх речах, подіях. Наприклад, спостерігав, як встановлювали нову кисневу ємність. Кросворди розгадував, хоч трішки мізки працювали. Розумієте, сидиш у боксованому приміщенні, вихід у коридор заборонений у зв'язку з карантинними обмеженнями. Доводилося, перебуваючи у чотирьох стінах, чимось займатися: кросворди, зі своїми сусідами, то анекдоти, розповіді, випадки з життя. Якось треба було сторонніми розвагами підтримувати емоційний стан.
Вашої родини, окрім вас, хвороба не торкнулась?
В мене дружина перехворіла в легкій формі. Практично без температури, тільки не було відчуття запахів та смаку. Вона одужала значно швидше, ніж я. Після проведення лікування тести були негативні, і вона долучилися до роботи.
Що зробите першим, коли вийдете з лікарні?
Чесно? Прийняти душ. Тут неможливо провести деякі маніпуляції. Просто хочу в душ.
На роботу плануєте повертатися?
Мені ще треба відновитись. Виписують на амбулаторне лікування. В мене двостороння пневмонія була. Остаткові явища залишились.
Потім повернусь працювати на швидку, а, можливо, піду на ту бригаду COVID-ну, яка перевозить людей, і буду їх сюди привозити, якщо будуть вільні ліжка і розпорядження чергової лікарні.
Коли я нормально себе відчував, допомагав медсестрам. В палаті хлопці лежать, також їм надають допомогу, внутрішньовенні ін'єкції проводять. Я міняв флакони, коли відключали від крапельниць. Я вже хотів на роботу. Відчуваю себе краще, і вже намагався, хотів ну хоч якось допомогти.
Що думаєте про людей, які не вірять у коронавірус і ходять без масок?
Мало того, що ходять без масок, вони носять їх не так, як потрібно. Вони вважають, якщо вони закрили рот, значить, вони захищені. Основна інфекція потрапляє в організм через слизові шляхи. Переважно, це дихальні, через ніс. Вони це ігнорують. Вони вважають, що рот закрили — і все. І цим вони наражають себе на небезпеку. У мене 25-річний імунітет на таких людей.
Дивіться також
- Хроніки боротьби з COVID: будні медпрацівників; розповіді пацієнтів; кисень
