Війна за Нагірний Карабах між Азербайджаном та Вірменією триває вже майже місяць. Вона забрала життя біля сотні цивільних з обох боків, десятки тисяч вірмен стали біженцями. Знімальна група Суспільного побувала у Вірменії, зокрема, в прифронтовому місті Горіс, і побачила, як живе країна.
“Йому було неповних 19 років. Лише 19, коли мій молодший син загинув ”, - розповідає Микола Айрапетян про першу війну в Нагірному Карабаху на початку 90-х. 74-річний вірменин зі Степанакерта в цей час витирає рукавом піджака вологі очі.
“Не міг тоді й подумати, що доведеться покинути землю, де він похований” – додає він і прямує до великої двоповерхової будівлі. Раніше там був дитячий садок. Тепер – тимчасовий притулок для біженців, де Микола замість ліжка має лише спальне місце на підлозі та харчування від волонтерів.
Вірменське місто Горіс розташоване серед мальовничих гір і до війни було популярним серед туристів. До столиці невизнаного Нагірного Карабаху звідси – менш як сто кілометрів автошляхом і менш як 50 кілометрів до лінії фронту. З початком конфлікту до Горіса, рятуючись від обстрілів, прибули тисячі вірмен-біженців з Карабаху. Переважно ті, хто не має родичів подалі від кордону з самопроголошеним Карабахом.
Дорога війни та життя
Дорогою з Єревана до Горіса прямують автобуси з військовими, вантажівки, карети швидкої, які мають вивозити поранених, а також артилерійські системи й танки на тягачах. З Нагірним Карабахом Вірменію з’єднують два автошляхи: через озеро Севах на півночі та через Горіс – південніше. Через наступ азербайджанських військ “північна” дорога почала прострілюватися і стала небезпечною. Основним став “горіський” напрямок, який самі військові часто називають “дорогою життя”.
У Горісі десятки готелів. Майже всі вони зайняті біженцями, з якими по сусідству живуть іноземні журналісти. Частими гостями є військові, які зупиняються на ночівлю перед відрядженням на фронт.
“Хіба по-іншому можна? Ми нікому з біженців не відмовили, ні з кого не взяли грошей. Це наш обов’язок перед предками”, – розповідає Ліліт, менеджерка одного з готелів. Він працює винятково коштом пожертв. Ліліт виглядає втомленою. Від початку війни жінка майже цілодобово перебуває в готелі — слідкує за розселенням біженців.
“Зрозумійте, нас там вбивають з неба! Літають в небі азербайджанські дрони та скидають бомби”, — каже 32-річна Діана з міста Шуші невизнаної республіки, сидячи в лобі готелю.
У цей час з вулиці долинає звук авіаційного двигуна. Військові поруч кажуть, що це азербайджанський безпілотник проводить розвідку. Офіційний Баку вже підтвердив, що не тільки здійснює польоти. Азербайджанські військові офіційно доповіли про знищення оперативно-тактичного ракетного комплексу безпосередньо на території Вірменії на кордоні з Карабахом. За кілька хвилин чути шиплячий звук — на небі залишається білий шлейф. Говіркі вірменські солдати сперечаються, чи могла їхня ракета влучити в дрон.
"Це все Ердоган робить"
Діана з малолітньою дочкою і матір’ю виїхали з Шуші в кінці вересня. Вона каже, що чоловіки або залишились в Карабаху охороняти домівки, або записались у добровольці. Бути біженцем-чоловіком в розквіті сил означає отримати тавро боягуза серед знайомих і родичів.
Військових у готелях помітно більшає ввечері. Кремезні й у новій формі, вони гуртуються в компанії. П’ють вино за столами в коридорах і багато курять. Від запальної розмови їх майже не відволікає потужний вибух, від якого після 9-тої вечора задвигтіли шибки готелю.
“Не хвилюйся, брате! Це наша ППОПротиповітряна оборона — сукупність організаційних заходів та бойових дій, задля відбиття ворожого удару з повітря, прикриття угрупувань власних наземних військ або важливих об'єктів у тилу. працює”, — димлячи цигаркою, каже військовий, представившись Самвелом.
“Я завтра в Арцах, там наші пацани б’ються, як леви. Не уявляєш скільки молодих пацанів 18-19 років загинули. Сотні уже. Це все Ердоган робить. Якби не безпілотники, ми б перемогли”, — говорить Самвел.
Назву “Нагірний Карабах” тут майже ніхто не вживає, надаючи перевагу слову Арцах — так у давнину називалась провінція.
Посадовці Азербайджану теж усе рідше вживають словосполучення “Нагірний Карабах” і все частіше заявляють про “окуповані райони” країни.
Президент Азербайджану Ільхам Алієв заявив, що Баку розсекретить інформацію про загиблих азербайджанських військових тільки після завершення “гарячої” фази конфлікту.
“Передайте в Україну”
Після настання сутінків в місті майже не видно цивільних. Горісом ходять озброєні військові, на деяких вулицях стоять бронетранспортери. Знімати місто як вдень, так і вночі, заборонено. Мерія та військові обґрунтовують, що Горіс може бути атакований азербайджанськими безпілотниками через дві розташовані на околицях вірменські військові частини ППО.
До журналістів вірмени ставляться приязно, хоча майже всі до українських репортерів мають запитання через останню зустріч Володимира Зеленського і Реджепа Ердогана в Стамбулі.
“Навіщо ваш президент Зеленський їздив обніматися з цим шайтаном? І скажіть, за кого ваша країна?”, — ці запитання лунають як від військових, так і від простих вірмен. Чимало з них мають родичів або були в Україні.
“Передавайте в Україну тільки правду. Що ми тут не будемо здаватися”, — каже таксист Сероп, їдучи на автівці з Горіса до Єревана.
Жалобний Єреван
Біля головного моргу Єревана — десятки військових із жалобними пов'язками. Дехто тримає в руках фотографії загиблих військових. Кілька чоловіків виносять труну, загорнуту у національний прапор.
“Знову молодого хлопця привезли”, — пояснює таксист Арсен. — “Тут щодня одне й те саме”.
Арсену 54 роки, строкову службу він проходив в Україні, у Білій Церкві. За кілька днів знову збирається на фронт: “Через кілька днів ми разом сином їдемо туди. А в Україні я разом з азербайджанцями служив в одній частині. Все було спокійно”.
Повсюди на рекламних білбордах Єревана — кадри війни в Карабаху і списки загиблих військових.
Студент Тигран, один з відвідувачів кафе в Єревані, каже, що знає дві сім’ї, чиї сини пішли добровольцями на фронт. Обіцяє домовитись з ними про інтерв’ю. Через деякий час повертається засмучений.
“Вибачте, ці дві сім’ї не зможуть з вами зустрітися. Їхні сини загинули”.
Читайте також
Бої за Нагірний Карабах: сотні загиблих, тисячі поранених. Що стоїть за конфліктом