Полтавки Олеся Клочко та Інна Керусова виїхали з України на початку повномасштабної війни. Суспільному розповіли, що рішення ухвалили, аби вберегти дітей. Про умови життя, працевлаштування, освіту та інше у Польщі та Німеччині читайте у матеріалі Суспільного до другої річниці повномасштабної війни РФ проти України.
Історія Олесі Клочко, яка живе у Польщі
Як евакуювалися
Полтавка Олеся Клочко евакуювалася з України із двома дітьми. На той час синам було 6 та 10 років. Із Полтави родина виїхала 8 березня 2022-го.
"Вже в Охтирці стояли російські нападники, незрозуміло було, чого чекати. Бачили ці новини у Харкові, як люди виїжджають. І я розуміла, що можу виїхати тільки потягом. Не було в мене інших варіантів".
На евакуацію спочатку чекали на одному вокзалі, а згодом людям повідомили, що потяг прибуде на інший. У ньому не було вільних місць, тому родина погодилася їхати стоячи.
Згодом їх запросили зайти у купе інші пасажири. У ньому перебувало одночасно 12 людей. Після прибуття до Львова родина переночувала у знайомої, а зранку її чоловік відвіз полтавку з дітьми на вокзал, аби вирушити до Польщі.
"Ми не розуміли, о котрій буде потяг. Відстань 86 кілометрів між Львовом і Пшемишлем долали 18 годин. Десь 9 годин ми стояли в черзі на вокзалі. А потім у потязі люди сиділи і в проходах, і в тамбурі. Були на візках, з дітьми, з немовлятами. Але найгірше ― нас було в потязі 1,5 тисячі людей, і був лише один туалет".
Як облаштувалися у Польщі
Через знайомих у Польщі знайшли родину, яка була готова прийняти Олесю з дітьми. У Пшемишлі купили квитки на потяг до міста Єленя-Гура, де й зупинилися.
"Я взагалі не знала, куди їду, хто ці люди, що це. Кажу: я щось зробила дуже хороше, що мені зустрілася така родина".
Перший час у Польщі користувалися місцевою програмою "40+". За нею родині, яка приймає евакуйованих із України, виплачували по 40 злотих на день. Ці гроші ― за проживання та харчування українців, їх нараховували безпосередньо полякам, які згодилися допомагати. У серпні 2022-го року Олеся з дітьми переїхала в орендовану квартиру, яку винаймають і досі.
"Тяжко було знайти, бо не хотіли здавати помешкання українцям. Суми великі. Я плачу у середньому за квартиру 30 тисяч гривень на місяць. І поляки не хотіли здавати помешкання, бо звідки у нас такі гроші? Вероніка, дівчина з Польщі, у якої ми мешкали, сказала, що вона орендує для українців, але на себе все оформлює, відповідальна за все. А потім минуло пів року і ми переоформили оренду на себе".
Фінансова допомога й працевлаштування у Польщі
За словами Олесі Клочко, за два роки повномасштабної війни фінансову допомогу у Польщі не скасували, вона є й нині.
"Спочатку нам виплатили по 300 злотих на кожного як якийсь старт фінансовий. Пізніше польська знайома допомогла оформити допомогу на дітей ― по 500 злотих на кожну дитину. У вересні перед школою є виплата одноразова "Добрий старт", щоб зібрати дитину до школи ― 300 злотих на дитину".
У Полтаві Олеся займалася фотографією, продовжує і нині у Польщі. Після евакуації, за її словами, перший час працювала продавчинею. Цю роботу допомогли знайти поляки, які прихистили родину. Польську мову довелося вчити з нуля. Це робила через спілкування та за допомогою відеоуроків в інтернеті.
"Коли я пішла перший день у продажі, взагалі не могла цифри називати, показувала на калькуляторі, скільки люди мені винні. Але я все вивчила, не було ніяких проблем. Спілкування кожного дня по вісім годин дає свої плюси".
Освіта дітей у Польщі
Діти Олесі поєднують навчання в українській та польській школі. Зокрема, у полтавському закладі у форматі екстернату ― раз на рік мають складати іспити.
"Спочатку ходили з березня до червня в український клас адаптаційний, де читали лекції польською, але дівчина з України перекладала це все українською. А вже у червні на нараді шкільній ухвалювали рішення, чи готова дитина йти до польського класу. Для мого старшого сина одразу сказали так. А молодший син був у садочку, коли ми приїхали. Там теж ухвалили рішення, що він не мусить йти у підготовчий клас із садочка, а може зразу йти до першого класу".
За словами Олесі, молодший син знає польську мову найкраще у родині, навіть має відповідний акцент.
Ставлення до українців та плани на майбутнє
Про стосунки поляків та українців за два роки повномасштабної війни Олеся розповіла так:
"Мені дуже пощастило або я просто себе оточую такими хорошими людьми, то ставлення ніяк не змінилось. За два роки у Польщі я, може, трьох людей зустріла, які негативно ставилися, а так все супер".
За цей час Олеся кілька разів приїжджала в Україну, один раз із дітьми, аби вони побачилися із батьком.
"Складно з планами на майбутнє, правда. Я хоча б навчилася за ці два роки планувати щось на два місяці, а не на завтра тільки. Процес адаптації психологічної був дуже тяжкий. Я тільки через рік зрозуміла, що живу. Все те життя, що у тебе було, ― його немає. Ти й не живеш, а чекаєш тільки новини".
Історія Інни Керусової, яка живе у Німеччині
Як евакуювалися
Інна Керусова із Полтави виїхала через повномасштабну війну наприкінці березня 2022-го. Живе у Німеччині із 14-річним сином.
"Ми з чоловіком ухвалили таке рішення, тому що є побоювання за життя, здоров’я і майбутнє нашої дитини. Перетинали кордон там, де пішохідна зона. Черг шалених не було, ми простояли хвилин 40, не більше".
У Польщі Інна з сином спочатку зупинилися у Пшемишлі, а згодом волонтери допомогли їм знайти транспорт до Німеччини.
Як облаштувалися у Німеччині
Полтавка мешкає у місті Вайтерштадт. У ньому мешкає волонтерка, яка близько 20 років тому переїхала з Полтави, а 2022-го року почала допомагати українським біженцям. Її знайшли через знайомих.
За словами Інни Керусової, всіх українців, які приїжджали до Німеччини, реєстрували. Кілька місяців з сином жили у німецькій сім’ї. Згодом їм допомогли знайти інше житло. Помешкання родина орендує.
"У Німеччині ти не можеш просто орендувати квартиру, як в Україні, і просто платити господареві кошти. Ти робиш договір оренди, і тебе прописують по цій адресі. Відповідно, на цю адресу ти отримуєш усі листи, рахунки, штрафи, усе, що може бути. Без реєстрації тут неможливо нічого зробити, нікуди звернутися".
Фінансова допомога й працевлаштування у Німеччині
За словами Інни, фінансову допомогу у Німеччині надавати не припиняли.
"До червня ми отримували допомогу від місцевої влади, потім вони вирішили: якщо ти особа працездатного віку, тебе реєструють у центрі зайнятості. Вони виплачують соціальні гроші, але при цьому ти зобов’язаний відвідувати мовні курси".
Серед допомоги, яку надають українцям, ― оплата оренди помешкання. Житло у Німеччині обходиться дорого, розповіла Інна. Аби знайти окрему квартиру, полтавка витратила 10 місяців.
"Тут люди орендують інколи квартири усе своє життя. Тому орендодавець шукає родину, яка має хорошу високооплачувану роботу, стабільний дохід. А ми приїхали, іноземці, хтозна, хто ми, які ми. Інша сторона цієї монети: якщо я живу з дитиною, то мене не можуть просто так виселити за контрактом між мною й орендодавцем".
Інна винаймає двокімнатну квартиру площею 40 квадратних метрів. Вартість оренди складає 600 євро на місяць, іще 200 євро йде на оплату комунальних послуг. Крім допомоги на житло, українці мають виплати на проживання ― суму розраховують від прожиткового мінімуму, що залежить від кількості членів родини, їхнього віку тощо.
Також у Німеччині надавали й інші виплати: на переїзд, на закупівлю меблів, на одяг для дитини. Раз на пів року платять 60 євро на канцелярію і книжки школярам, а також проїзний квиток на громадський транспорт, якщо навчальний заклад далі, ніж за 3 кілометри до домівки.
"Кожна сім’я отримує допомогу, а це гроші платників податків. Я це чудово розумію. Коли ми тільки приїхали, це все давали практично всім. Зараз, я знаю, що відмовляють. Нас усіх послали на мовні курси, а це теж оплачує держава. У масштабах, якщо порахувати, це теж великі гроші".
Через місяць після переїзду Інна влаштувалася на неповний робочий день на склад, де клеїли етикетки. Працювала приблизно пів року, потім відвідувала лише мовні курси.
"У лютому 2023-го я пішла на роботу у місцевий театр. Побачила об’яву, що там збираються ставити українсько-німецький проєкт. У мене був театральний досвід як актриси. Я пройшла у них кастинг і потрапила у робочу групу. Ми сім місяців працювали над проєктом, він мав успіх у Німеччині. Це була офіційна робота на неповний робочий день".
Мовні курси для Інни тривали близько року, вона успішно склала екзамен, а нині продовжує самостійне вивчення німецької.
"Мене відправили на інтеграційний курс у центрі зайнятості. Зараз вони допомагають резюме складати, розповідають, де шукати роботу, як проходити співбесіди. Курс мій зараз пів року продовжується".
В Україні Інна Керусова працювала у соцслужбі, а згодом бухгалтером у державних і приватних структурах. У Німеччині підтвердження і визнання українських дипломів займає пів року і є платною послугою, розповіла полтавка.
"Шукаю собі роботу бухгалтером. За останній місяць я була на трьох чи чотирьох співбесідах. І я була у двох фірмах ― у них це називається "пробний день". Ти приходиш, тобі показують, в чому полягає робота, трішки питають, що ти вмієш. Робота є, є труднощі, але я вважаю, хто стукає, тому відкривають".
Крім того, Інна ходить до аматорського театру у їхньому місті, вчить ролі німецькою. Також займається волонтерством, зокрема, долучається до ярмарків, де збирають гроші для українських воїнів.
Освіта дітей у Німеччині
Син Інни Керусової здобуває освіту паралельно в німецькій та українській школі. В останній має самостійне навчання, а в кінці року складає іспити. Він дев’ятикласник, тому батьки хочуть, аби отримав атестат у рідній школі. У Німеччині ― навчається на повний день, як інші діти. Німецьку мову син вивчав у полтавській школі упродовж двох років, розповіла Інна.
"Для українських дітей у школах організували інтеграційні класи. У них двічі в тиждень була математики і раз фізкультура. Решту днів це були тільки уроки німецької мови, щоб їх інтегрувати, і вони швидше пішли у німецькі класи. Мій син уже з вересня чи жовтня перейшов у звичайний клас, бо в інтеграційному було вже нудно".
Ставлення до українців та плани на майбутнє
Ставлення жителів Німеччини до українців за два роки змінилося, розповіла Інна Керусова. Зокрема, менше людей стало приходити і на благодійні ярмарки на підтримку України.
"Я не хочу ображати людей, я дуже вдячна Німеччині за допомогу, яку вони надають. Але серед них стрічаються люди, які, видно, що не люблять іноземців. Розумію, що, як всі кажуть, ми "сидимо у них на шиї", за їхні податки. Тому у ставленні трішки це відчувається. Люди кажуть, що вони втомили вже від цієї ситуації, від нашої війни. За ці два роки у них ціни підскочили і підскочили нормально".
Інна розповіла, що хотіла би повернутися в Україну, хоч у Німеччині її життя уже теж стало звичним.
"Дуже сумую за своїм чоловіком, за сім’єю, за друзями. Я вдячна цій країні за можливості, за те, що вони для нас роблять. Не лише країні як державі, а країні як людям. Але, як би там не було, вдома ж краще".
Читайте і дивіться Суспільне Полтава на платформах:
