Запах мандаринів. Олів'є і мімоза, нарізки з ковбасою на тарілці зі сколотим обідком (варена лікарська, святковий сервелат), холодець, великогабаритна смажена курка, оселедець під шубою. Шампанське, яке швидко вдаряє у голову. Розвішані по квартирі гірлянди, на яких постійно перегорають лампочки.
Тонни різнобарвного серпантину, відомого в народі під ласкавою назвою "дощик". Сніжинки з паперу, які нас змушували вирізати в дитсадку або школі. Висунутий на середину вітальні розкладний стіл, до якого підсувається диван та всі наявні в оселі скрипучі віденські стільці (один от-от зламається, тому на нього після чергових жартів сідає хтось "невеликий" і обережно). Жінки у святкових сукнях і з зачісками, чоловіки в сорочках (на яких згодом утворяться зрадницькі плями від жирної їжі та пролитого алкоголю).
Телевізор із традиційною "Іронією долі...", естрадними "вогниками" і обов’язковим Кевіном Маккалістером, від якого мало би нудити, але чомусь це досі смішно. Опціонально — сусіди по під’їзду з тортиком чи цукерками. І, звісно, головна окраса — ялинка, що пахне лісом.
Батько сімейства спочатку довго відкладає похід за ялинкою, вигадуючи різного ступеня фантастичності виправдання про якогось "друга Толіка з роботи", який продає ялинки тільки знайомим і за якісь смішні гроші. Так, тоді екологічна свідомість ще не була в моді, тому суперечок на тему "ставити справжню або пластикову" практично не виникало. Настає день Х, жодний "Толік" чомусь не матеріалізується в природі, і тато, лаючись, біжить на ринок, щоб узяти найкращу серед найгірших ялинку, лається з продавцем стосовно ціни, а потім невдоволено пихкає, встановлюючи деревце десь у кутку квартири.
Під ялинкою лежать скромні подарунки переважно небагатих сімей. Дітям — китайські іграшки або Lego, дамам — парфум, чоловікам — що-небудь "практичне" (набір для гоління дарували трохи пізніше, тому доводилося постійно викручуватись; чи просто презентувати светр — той самий ugly Christmas sweater).
"Новый год к нам мчится, скоро всё случится", — звідусіль лунає махровий хіт російського гурту Дискотека Аварія. У кращому випадку — "Last Christmas" гурту Wham! або "Let It Snow" Діна Мартіна. По телевізору крутиться реклама Coca-Cola — геніальності маркетологів, які привчили нас споживати прохолодний, перенасичений цукром і зневоджувальний напій взимку, можна тільки позаздрити.
Жоден Новий рік не обходився без курантів, промови президента (під лагідні — або не дуже — кепкування співвітчизників) і класичних телевізійних мюзиклів російсько-українського виробництва. "Вечори на хуторі біля Диканьки": Олег Скрипка залицяється до Ані Лорак, Вєрка Сердючка співає про горілочку, Філіп Кіркоров у ролі Чорта. "Сорочинський ярмарок" із Софією Ротару та тією ж Сердючкою в ролі підступної Хиврі (Чорта тут грає вже Валерій Меладзе, а його брат Костянтин написав всю музику). "За двома зайцями", де головні ролі виконала тодішня найобговорюваніша парочка шоу-бізнесу — Алла Пугачова і Максим Галкін.
Так ми жили і святкували. Мінявся хіба що список страв: у когось грошей меншало, у когось більшало. Телевізійний плейлист "новорічних" фільмів лишався однаковим. Було звичною справою провалятися вдома кілька днів, доїдаючи каструлі з олів’є та передивляючись радянську кінокласику: "Джентльмени удачі", "Діамантова рука", "Карнавальна ніч"... Навіть якщо їх дивились тільки наші батьки, а ми просто чемно сиділи поряд і ніколи "не бачили кінця/початку", цитати та сюжети з цього культурного прошарку міцно вкорінилися в нашому українському підсвідомому — з цим важко посперечатись.
Проте країна змінилась за останні роки. Змінилась так, що її майже не впізнати. Раптово та незворотно. І гіркий "жартівлий" відеоролик, у якому під святковий джингл Coca-Cola "Свято наближається" біжить загін сумнозвісного "Беркуту" — це тепер наша реальність. Нові травми на тілі молодої країни та у колективній підсвідомості, які ще довго загоюватимуться. Країна змінилась — а дехто продовжує жити "як раніше". Від цього, власне, і виникає все "тертя", напруга — від дисонансу суспільних змін та повільної інерції маленьких приватних життів, які зміни загалом підтримують, але впроваджувати не поспішають.
Коротше кажучи, треба припинити дивитись усі ці фільми. Ні, навіть не тому, що в "цивілізованому світі" заведено піддавати остракізму творчість митця, який виявився "з гнильцею". (У цьому випадку ми також розуміємо, про якого метафоричного "митця" або навіть "митців" ідеться.) І навіть не через якісь художні особливості радянського кіно, яке нібито застаріло. Справа в нашій культурній пам’яті.
До подій останніх років вона, ця культурна пам’ять, була дуже гнучкою. Нею можна було маніпулювати, її можна було розтягувати в будь-який бік "дружби та братання" з сусідньою країною, лоскотати приємною ностальгією.
Однак нам тепер з ними просто не по дорозі, в нас інший шлях. Навіть на опанування такої простої думки потрібен час і треба його собі дати. Але коли твоя культурна пам’ять постійно чинить опір змінам та легко, охоче йде на компроміси, весь процес зводиться нанівець.
Читайте також: "Декомунізація чи дегероїзація? Костянтин Дорошенко про спадок тоталітарного минулого"
Є дуже тонка грань між тим, коли людина просто ставить тавро на все, що не вписується у її новий світогляд, і коли вона вже стає іншою, спокійнішою та впевненішою у своїх діях особистістю. "Не купую російські товари". "Не підтримую російський культурний продукт". Таке агресивне маніфестування власних щоденних вчинків і виборів, по-перше, не дорівнює волевиявленню. По-друге, це дуже виснажує нервову систему, яка перебуває в постійному запереченні "невидимому ворогові". Треба змінювати не зовнішні чинники (скажімо, написати публічний пост, заявивши, який ви молодець — усе життя спілкувались російською, а тепер перейшли на українську). А внутрішні. Змінити своє ставлення.
Російська поп-музика. Російські конвеєрні серіали про махрових ментів із собаками. Радянські фільми та зітхання про "порядок тих часів". Знову ж таки, знайоме до деталей святкування Нового року "як раніше". До цього всього в нас колись випрацювалась звичка, у когось — справжня залежність. Але її, як і будь-якої шкідливої звички, можна позбутись.
Якщо є прагнення до нового життя, нової країни та здорової національної свідомості, із зазначеним вище не треба показово боротися (мова, звісно, не про політиків, а про споживачів, нас із вами). Треба просто викреслювати це зі свого життя, замінювати на власний продукт і загалом дотримуватися концепції "lead by example". Якщо хочеш щось змінити, спочатку покажи це на власному прикладі. А як?
Має бути мета. Ок, не підтримуєте російський культурний продукт. Тоді ЩО САМЕ підтримуєте натомість? Чим заповнюєте свій ефір?
Розуміння мотивів. Не треба собі брехати. Не можна (і не треба) змушувати себе зненавидіти пісню або фільм, які не вписуються у вашу парадигму з ідеологічних причин, просто тому що вони існують. А що саме вам подобається? Чому ви обираєте той чи інший культурний продукт для себе?
Корегування кола спілкування. Якщо ваші друзі постійно дивляться російських відеоблогерів, це знов-таки не привід розривати з ними стосунки. Річ не в YouTube. Річ у цінностях, які ви поділяєте або ні. Якщо ви сходитесь у головних речах, то нащо сперечатись через російську попсу? Але є і такий варіант, що до сьогодні ви навіть не знаєте поглядів своїх друзів, ніколи не говорили з ними відверто. Час це виправити.
Загалом треба зрозуміти, що "відмова" або "зміна" — це на 100% індивідуальна історія, тільки про вас. Люди не будуть дослухатись, якщо наводити їм аргументи у Facebook (особливо з приводу гострих заполітизованих тем). Навіть колонки, схожі на ту, яку ви зараз читаєте, ніколи не змінять чиєїсь думки. Спонукати до роздумів — ось що можливо.
Щоб вам було простіше змінюватися та звертатись до якісного продукту, почитайте нашу статтю про український музичний етнокод — сучасних артистів, які екстраполюють наші надбання на світовий досвід жанру world music. Ознайомтеся з добіркою українських фільмів, якими, власне, можна замінити "Іронію долі..." та інші болючі привиди минулого — і влаштувати новорічний марафон українського кіно. Повірте, це не така вже й погана ідея, як здається на перший погляд.
Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
