Олег Михайлев під час окупації села Артемівка на Харківщині вів свою доньку на перший дзвоник у вишиванці, дітей підпільно вчили у будинку викладачки. Чоловік сам виховує чотирьох дітей, його дружина Анастасія померла два роки тому від COVID. Коли село окупували, найменшому синові не було й року.
Як пережили окупацію та зустрічали захисників — історія для Суспільне Харків.
Втратив дружину перед війною, залишився з чотирма дітьми в окупації: історія Олега Михайлева з Харківщини
Перші російські танки заїхали у село 24 лютого приблизно о 4-й годині, згадує житель Артемівки Олег Михайлев.
"Зупинялися вони посеред села на дозаправлення, десь години дві з половиною гуркіт страшний стояв на все село. Перші дні були тяжкі, не знали, що робити. Чи тікати, чи не тікати. Ось 24-го вони приїхали й все, більше нікого тут не було. До 12-го березня в Артемівці не було жодного російського військового", — розповідає Олег.
12 березня окупанти зайшли у село вдруге.
"Мій сусід каже: "Ходімо подивимося". Я сказав, що страшно. Ми пішли. Стояло, мабуть, чоловік 150, великих чотири автобуси. Один був росіянин, половини зубів немає, розповідав, як буде добре, коли Росія прийде. Я їх спитав, звідки вони. Сказали, що "ДНР" і "ЛНР". Я спитав: "Ви нічого не переплутали? Це Харківська область", — згадує Олег.
Олег Михайлев самостійно виховує чотирьох дітей. Коли село окупували росіяни, його молодшому сину Давиду було дев'ять місяців.
"Найтяжче, мабуть, було те, що не знайдеш взагалі нічого, що потрібно дитині. В основному, кашу варив малому, суміш він не їв, хоча вона в мене була після того, як дружини не стало", — говорить багатодітний батько.
Разом із дружиною виховували двох власних дітей, ще двох взяли під опіку. За три місяці до початку повномасштабної війни Анастасія померла від коронавірусу.
"Старші діти — це племінники дружини. Її сестра, яка жила в Печенігах, померла. Ми найближчі, хоча родичів багато. Ми були молоді, нам з дружиною було 24-25 років, ще своїх дітей не мали. Ми часто до них в гості приїжджали Коли їх забрали в інтернет у Вільхуватку, було їх дуже шкода, ми поїхали й забрали у листопаді 2013 року", — розповідає Олег.
Втрату дружини пережив болісно, жінка любила життя та дітей, говорить вдівець.
"Вона постійно була усміхнена, весела, життєрадісна. Якщо вона забрала дітей з інтернату — ми забрали, але вона була ініціатором — то, я думаю, ви прекрасно розумієте, що була дуже гарною людиною за характером. Для мене вона була, звичайно, моєю другою половинкою, мені було комфортно, нічого не було потрібно, тільки аби вона була поряд", — каже Олег.
Перший клас — вишиванка під кофтою та підпільне святкування. Навчання під час окупації Артемівки на Харківщині
В окупації чоловік доглядав дітей сам. Коли росіяни зайшли в село, електрики не стало — рятувала піч, яка обігрівала та на якій Олег готував їжу.
У вересні 2022 року його донька Каріна пішла у перший клас. Село все ще було під контролем росіян, тому святкували підпільно на подвір'ї вчительки школи. Свою першокласницю Олег вбрав у вишиванку — позичив її у знайомих для свята.
"Ми не могли в окупації нічого взагалі українського ні купити, ні придбати й навіть говорити про це не могли, тому наше перше вересня було, як справжнє підпілля, наче партизанська акція. Ми були у вчительки за двором, бо поряд часто їздили росіяни", — згадує чоловік.
У той день на дітей одягали кофти, щоб росіяни не побачили вишиванки, каже багатодітний батько.
"Коли діти прийшли у вишиванках, наші вчительки плакали, директорка плакала. Всі переймалися, що так ми починаємо перше вересня, і я навіть не міг уявити, що моя дитина буде йти так в школу. Я думав, що в моєї доньки буде найкраще перше вересня, що вона буде з дзвіночком і так далі. Завершилось все, нам навіть орки, коли проїжджали, сказали: «С праздником»", — розповідає Олег.
"Червона калина" для військових та шеврони від бійців. Звільнення Артемівки
У вересні 2022 року Збройні сили звільнили Артемівку, родина Михайлевих зустрічала захисників. Олег показує шеврони — це подарунок бійців для його доньки Каріни.
"Це Каріні подарували різні військові, коли заїжджали до нас, коли була деокупація. І вона співала їм "Червону калину". Коли вона їм співала, ви знаєте, хлопці деякі плакали. Вони казали: «Через таких, як ти, ми й захищаємо»", — згадує Олег.
Олег працює вчителем історії в місцевій школі. Коли тільки в неї прийшов, створив разом із вчителями Артемівський козацький кіш. Нині викладає предмет дітям онлайн.
Нещодавно купив у своє господарство кролів і вперше показує їх дітям. До початку повномасштабного вторгнення Олег з Анастасією завели господарство.
Майже пів року тому його 18-річний син почав жити самостійно і переїхав на захід країни. Сам Олег планує завершити ремонт у кімнатах та на кухні, але у майбутньому хотів би переїхати разом із дітьми до міста.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Facebook, Viber, Instagram, Telegram, Youtube
