29 вересня в апеляційному суді присяжних Мілана розпочнуться слухання справи Віталія Марківа. Адвокати нацгвардійця, який має українське та італійське громадянство, оскаржують вирок першої інстанції – 24 роки ув'язнення для Марківа за причетність до вбивства фотографа Андреа Роккеллі на Донбасі у 2014 році. Журналістка та співавторка документального фільму “Не в тому місці, не в той час” про справу Марківа Ольга Токарюк, пригадує обставини справи та розповідає, чого чекати в апеляції.
У чому звинуватили Марківа
Віталія Марківа заарештували в аеропорту Болоньї 30 червня 2017 року, коли він вперше за понад три роки повернувся до Італії, щоби провідати маму, яка там мешкає. Сам Марків з підліткового віку жив на Апеннінах. У грудні 2013 року він приїхав до України, щоби взяти участь у протестах на Майдані, був там у п’ятій сотні самооборони. Після анексії Криму пішов добровольцем у Національну гвардію.
На початку травня 2014 року Перший батальйон Нацгвардії, в якому служив солдат Марків, зайняв позиції на горі Карачун над Слов'янськом. Його завданням було охороняти телевізійну антену і не дозволити бойовикам Гіркіна, які тоді контролювали місто, захопити її та транслювати в регіоні російську пропаганду.
Раніше Марків завдяки знанню мови познайомився з кількома італійськими журналістами, для яких він був джерелом інформації – спочатку на Майдані, а потім на Карачуні. Згодом ці журналісти свідчили у суді.
24 травня під Слов'янськом, в районі залізничного переїзду у селі Андріївка, на контрольованій бойовиками території біля фабрики “Зеус кераміка”, загинули італійський фотограф Андреа Роккеллі та російський дисидент Андрій Міронов, який був його перекладачем. Вони померли внаслідок мінометного обстрілу, якому передували постріли з “калашникова”. Роккеллі та Міронов, а також французький фотограф Вільям Рогелон і двоє громадян України – таксист Євген Кошман і цивільний, якого вони зустріли біля переїзду, – сховалися у рові вздовж дороги після того, як почули перші постріли неподалік.
Наступного дня після загибелі Роккеллі та Міронова на сайті італійської газети Corriere della Sera вийшла стаття, в якій журналістка Іларія Морані цитувала розмову з неназваним “капітаном українського війська”.
Він нібито сказав їй: “Зазвичай ми не стріляємо у напрямку міста і по цивільних, але коли бачимо рух, заряджаємо важку артилерію. Так сталося з автомобілем двох журналістів та перекладача. Звідси ми стріляємо на відстань півтора кілометра”.
Італійський прокурор міста Павія – рідного міста Андреа Роккеллі, де мешкає його родина – на основі цієї статті і контактів у фейсбуку журналістки ідентифікував цього українського військового як Віталія Марківа. Цю цитату слідчі, а згодом суд трактували як “спонтанне зізнання” українця у вбивстві. Хоча її запис журналістка не змогла надати, а Марків у суді заявив, що дізнався про смерть Роккеллі та Міронова під час тієї розмови. Ця стаття – єдина ниточка, яка пов'язує Марківа із загибеллю журналістів, однак її стало достатньо для арешту і згодом вироку.
Одразу після затримання Марківу висунули звинувачення, що він сам обстрілював Роккеллі та Міронова з автомата калашникова, а потім – із міномета. Однак згодом, коли з'ясувалося, що у розпорядженні Нацгвардії мінометів не було (вони були у 95-ї бригади Збройних сил України, яка розташовувалася поряд на Карачуні), а Марків був простим содатом, а не “капітаном”, звинувачення йому змінили. Зрештою нацгвардійця судили за те, що він нібито побачив, упізнав журналістів і передав їхні координати на мінометний розрахунок ЗСУ.
Як відбувався суд першої інстанції
Процес над Віталієм Марківим у суді присяжних міста Павія почався влітку 2018 року. Загалом відбулося 17 судових засідань, відкритих для преси та публіки. На слуханнях була присутня мама Віталія Оксана Максимчук, а також багато представників української діаспори, які за власні кошти приїздили з усієї Італії. В італійській пресі виходили статті, автори яких закидали, що за участь українців нібито платить посольство, та що вишиванки і гасло “Слава Україні” – ознака їхніх праворадикальних поглядів.
У залі суду були присутні і родичі Андреа Роккеллі, його колеги з колективу фотографів CesuraLab, а також росіянка Оксана Челишева, котра товаришувала з Андрієм Міроновим і неодноразово публічно звинувачувала українських військових у “злочинах проти цивільного населення на Донбасі” та атаках на журналістів.
Аргументи обвинувачення
Сторона обвинувачення стверджувала, що Марків, перебуваючи на своїй позиції на відстані понад півтора кілометри від місця перебування журналістів, розгледів та упізнав їх. І це попри те, що вони не були знайомі, а журналісти в той день мали на собі лише фотоапарати і не мали бронежилетів з написом “преса”.
На думку прокурорів та адвокатів обвинувачення, українські військові хотіли “прибрати” незручних журналістів, адже ті розповідали про обстріли цивільних у Слов'янську. Тож Марків, нібито, почав стріляти по них зі свого автомата, а згодом передав їхні координати на мінометний розрахунок – і ЗСУ обстріляли їх з мінометів. Суд вирішив, що саме Марків був спостерігачем, який визначив координати журналістів, на основі того, що на фото він має на собі рації. На думку сторони обвинувачення, вбивство журналістів було умисним, а вогонь по них вели лише з боку українських позицій.
Ці висновки грунтувалися на непрямих доказах – адже, крім статті Морані, жодного іншого зв'язку Марківа зі смертю журналістів не знайшли. Італійці побудували своє розслідування на фото та відео з гаджетів Марківа, даних гугл-мап та інформації з відкритих джерел. Вони жодного разу не побували на місці подій у Слов'янську і відхилили клопотання адвоката Марківа про це, а також пропозиції України створити спільну слідчу групу.
До слова, що в якості “доказу” у суді прокурор використав фейковий документ із пропагандистського сайту “Русская весна”, який дискредитував українських свідків. Про використання фейків та російської пропаганди у справі проти Марківа у грудні 2019 року писала навіть The New York Times.
Як аргумент проти Марківа обвинувачення використало знайдені в його телефоні світлини, на яких українські військові фотографуються з прапором зі свастикою (Марків у суді заявив, що це військовий трофей, вилучений у сепаратистів), а також фото людини у багажнику з мішком на голові. Ці світлини трактували як доказ неонацистських поглядів Марківа (хоча на фото зі свастикою його немає) і злочинів українських військових.
Ключовим свідком обвинувачення у суді був французький фотограф Вільям Рогелон. Він особисто не бачив Марківа чи інших українських солдатів, але засвідчив: впевнений, що стріляли українці, адже сепаратисти після завершення атаки дозволили йому втекти, хоч і обстріляли його авто. Рогелон не приховував симпатій до бойовиків, і загалом у суду склалося враження, що саме українська армія, а не вони були вороже налаштовані проти журналістів та цивільних. У суді не прозвучали свідчення інших журналістів, яких сепаратисти затримували у Слов'янську (наприклад, американця Саймона Островського, який у квітні 2014 провів три дні у підвалі “гіркінців”). Також в суді Павії не звучали історії про те, як сепаратисти розташовували свої позиції у житлових кварталах Слов'янська, катували та вбивали проукраїнських активістів і представників релігійних меншин.
Авторка статті, яка пов'язала Марківа зі смертю Роккеллі та Міронова і стала приводом для його арешту, журналістка Іларія Морані у суді заявила, що вона особисто не спілкувалася з нацгвардійцем, а нібито чула його розмову по голосному зв'язку з італійським колегою Марчелло Фаучі. Морані підтвердила версію подій, викладену у статті, однак не змогла надати ні запису, ні нотаток тієї розмови. Вона не була особисто знайома з Марківим.
Натомість покази Фаучі, який знав Марківа з часів Майдану, були значно більш розмитими. Він засвідчив, що пам'ятає з тієї розмови лише те, що Марків попереджав журналістів не наближатися до Карачуна, адже там у ті дні йшли інтенсивні перестрілки. Водночас Фаучі не зміг пригадати, щоби Марків казав щось про загибель Роккеллі та Міронова, або брав на себе чи українських військових відповідальність за те, що з ними сталося. Фаучі у своїх показах заявив, що Марків не був його другом, а лише джерелом інформації. Загалом навіть ті журналісти, які знали Марківа і спілкувалися з ним, щоби довідатися про події на фронті, не надали показів на його захист в суді.
Аргументи захисту
Адвокат Віталія Марківа Раффаеле делла Валле у суді трактував загибель журналістів як трагічну випадковість, яка сталася внаслідок стрілянини між українськими військовими та бойовиками у найбільш небезпечному на той момент місці під Слов'янськом. Як ключовий доказ він навів останнє відео, зняте Рогелоном у рові, де переховувалися журналісти, за кілька хвилин до загибелі Роккеллі та Міронова. На ньому чутно діалог російського правозахисника та таксиста.
Таксист: – А це що було?
Міронов: – Це перестрілка. З "калашникова" одиночними стріляють.
Таксист: – А де це?
Міронов: – Де? З двох боків. Ми потрапили всередину. Хтось тут сидить і стріляє з того, що в нього є. З вишки [нерозбірливо] з кулеметів важких, мінометів. Тут також десь міномет є поряд.
Зі слів Міронова випливає, що журналісти потрапили під перехресний вогонь. Крім того, на ньому чутно постріли, які долинають із близької відстані – а отже, з позицій бойовиків. Міронов також каже, що сепаратисти неподалік мають міномет - але версію про те, що стріляти з мінометів могли бойовики, а не українські військові, суд взагалі не розглядав.
Захист також вважає, що покази Рогелона підтверджують те, що відбувалася перестрілка. Адже він заявив, що постріли з калашникова, коли журналісти сиділи в рові, влучали у стіну фабрики “Зеус кераміка”, а отже, долинали з близької відстані, позицій бойовиків. Адвокати роблять акцент на тому, що кулі з Карачуна фізично не могли долітати на відстань понад півтора кілометри.
Адвокати Марківа також звернули увагу на невідповідність у свідченнях журналістів. Морані та Фаучі подали різну інформацію про місце, час та мову телефонної розмови з Марківим, яка лягла в основу статті. Захист висловив сумнів у правдивості поданої цитати з огляду на інші помилки у статті, зокрема, те, що Марківа назвали “капітаном”. Раффаеле делла Валле також наголосив, що Фаучі продовжував спілкуватися з Марківим ще кілька місяців після тих подій, відвідував його у шпиталі і навіть отримав від нього у подарунок бронежилет. За словами адвоката, якби Марків справді у тій розмові зізнався у вбивстві Роккеллі, навряд чи Фаучі підтримував би з ним контакт надалі і не повідомив цю новину колегам та поліції.
Крім того, адвокат звертає увагу, що немає жодного підтвердження, що Марків перебував на бойовій позиції у день загибелі Роккеллі та Міронова, чи що він був спостерігачем та фізично міг побачити журналістів з такої відстані. Марків не був єдиним солдатом на Карачуні, хто носив рацію, це видно на фото та відео – тож висновок, що саме він передавав координати журналістів, вважає захист, не має під собою підстав.
Адвокати у суді також заявляли, що з огляду на попередні події Марків не мав жодного мотиву вбивати журналістів чи ставитися до них вороже. Він, навпаки, товаришував з ними і ділився інформацією, а в тій телефонній розмові – це підтвердили в суді і Морані, і Фаучі – попереджав, що зона біля Карачуна надто “гаряча” і закликав їх не наближатися, тобто дбав про їх безпеку.
Делла Валле наголошував, що місцевість, де загинули Роккеллі та Міронов, була надзвичайно небезпечною, у попередні дні там постійно відбувалися перестрілки. Про це свідчать покази інших журналістів. Так, фотограф Андреа Каррубба у суді заявив, що за тиждень до загибелі Роккеллі та Міронова він потрапив під мінометний обстріл біля залізничного переїзду під Карачуном. За його словами, після того він та колеги вирішили туди більше не їздити. Про те, що репортери усвідомлювали, що зона біля “Зеус кераміки” була дуже небезпечною, заявила в суді і журналістка Мікела Яккаріно, яка мешкала в одному готелі з загиблими. За її словами, того дня, 24 травня 2014, колеги під час спільного обіду відмовляли Роккеллі, Міронова та Рогелона їхати туди.
Реакція на вирок Марківу
Суд присяжних Павії пристав на аргументи сторони обвинувачення. 12 липня 2019 року він визнав Віталія Марківа винним у причетності до вбивства Андреа Роккеллі та Андрія Міронова та засудив його до 24 років тюремного ув'язнення. Це на 7 років більше, ніж просив прокурор, адже суд відмовився застосувати пом’якшувальні обставини.
Вирок Марківу став вироком і державі Україна. Цивільний позов проти України подали журналістські організації Італії – Федерація італійської преси, Асоціація журналістів регіону Ломбардія та заснований Роккеллі колектив фотографів Cesura Lab. Вони вважають загибель Роккеллі та Міронова цілеспрямованою атакою українських військових, а отже – держави – на журналістів і свободу преси. Задоволення вироком Марківу спершу висловила й італійська філія правозахисної організації “Міжнародна амністія”, однак потім ця заява зникла з її сайту.
Адвокат Віталія Марківа Раффаеле делла Валле після вироку заявив, що розчарований рішенням суду Павії, і що подаватиме апеляцію. Україна назвала вирок Марківу несправедливим і політично вмотивованим, а президент Володимир Зеленський пообіцяв домогтися звільнення нацгвардійця. Питання про справедливий суд над Марківим регулярно порушують під час розмов очільників України та Італії, про українського нацгвардійця Зеленський говорив, навіть, із Папою Римським. Італія на це відповідає, що її судова система незалежна від інших гілок влади і політики не мають на неї впливу.
Кампанію за звільнення Марківа веде міністерство внутрішніх справ України – на Софіївській площі у Києві висить великий банер із закликом FreeMarkiv. З осені 2019 року нацполіція перебрала в СБУ розслідування справи про загибель Роккеллі та Міронова. Нові зібрані українськими слідчими докази озвучили на брифінгу МВС і передали італійській стороні за місяць до початку апеляційного суду.
З серпня 2019 року група італійських та українських журналістів працює над власним розслідуванням обставин загибелі Роккеллі та Міронова і знімає документальний фільм “Не в тому місці, не в той час” (The Wrong Place). Журналісти Ольга Токарюк, Крістіано Тінацці, Даніло Еліа та Рубен Лагаттолла тричі побували на місці подій у Слов'янську, записали інтерв'ю з їх безпосередніми учасниками, місцевими мешканцями, військовими, іноземними журналістами та італійськими незалежними експертами. Ми провели тести видимості та зброї, щоби з’ясувати, чи міг фізично Марків бути причетним до загибелі журналістів. Коротку версію фільму вже продемонстрували в Італії та Україні, а адвокат нацгвардійця просить залучити її як доказ в апеляційному суді.
Як проходитиме апеляційний суд
Розгляд справи в апеляційній інстанції має бути доволі швидким. Суд перенесли з березня на вересень 2020 року через пандемію коронавірусу. 29 вересня скаргу захисників Марківа почне розглядати апеляційний суд присяжних Мілана. Перше засідання розпочнеться о 10:15 за Києвом, на ньому вирішать, чи будуть слухання відкритими для публіки та журналістів. На першому засіданні виступлять прокурор і сторона цивільного позову.
Поки що відомі дати двох засідань апеляційного суду у справі Марківа. Друге має відбутися 1 жовтня. Тоді заслухають адвокатів Марківа та держави Україна. Після того суд піде у нарадчу кімнату, щоб або ухвалити рішення по суті, або долучити нові докази і відправити справу на дорозслідування.
