Львів’янка Ольга Решітник дочекалася свого чоловіка з полону. Остапа Решітника обміняли 3 січня. Він служив у маріупольському госпіталі та був санепідінструктором. Навесні 2022 року чоловік потрапив у полон. З того часу про нього у родини не було жодної інформації, допоки дружина випадково не побачила його фото у російських Telegram-каналах.
Суспільне поспілкувалися з Ольгою Решітник, яка вчора нарешті отримала дзвінок від чоловіка вперше за понад 20 місяців.
Розкажіть, де і ким служив ваш чоловік?
Остап був військовослужбовцем ще з 2009 року. Тоді він підписав свій перший контракт і з 2014 року перебував на ротаціях у складі пересувних санітарних груп. Був інструктором санепідгруп. І згодом поїхав на ротацію у складі маріупольського госпіталю №555. Це медики, вони не є комбатантами. Вони взагалі не мали б бути у полоні згідно зі всіма міжнародними конвенціями.
Коли він потрапив до Маріуполя?
Якщо не помиляюся, він у Маріуполь прибув 20 чи 21 лютого 2022 року. Це була його планова ротація для допомоги військовим. І з того моменту все почалося…
Чи був у вас телефонний зв’язок з чоловіком, коли він вже перебував на Донеччині?
Наша донечка останній раз його чула у березні. Після того, були короткі повідомлення. Останнє повідомлення – 3 квітня. Він майже нічого не розказував, бо з ним був практично втрачений зв’язок з середини березня, коли скинули авіабомбу на маріупольський госпіталь. І з того моменту були повідомлення від колег, з якими він був, про те, що він живий. А від квітня і до вчора (3 січня – ред.) ми, на жаль, крім його фотографій у російських телеграм-каналах нічого не бачили майже 21 місяць.
А коли ви дізналися, що Остап у полоні?
30 квітня 2022 року. Я об 11 годині ночі, переглядаючи російський Telegram-канал, побачила його фотографію. І з того моменту почався увесь шлях: волонтери, дзвінки на гарячі лінії. Насамперед звернулися в Інформаційне бюро з питань військовополонених. Потім була заява у поліцію з оголошенням у розшук. І після цього два тижні безперервних дзвінків на гарячу лінію СБУ.
Чи вам відомо, де утримували вашого чоловіка: на території Російської Федерації чи на тимчасово окупованих територіях України?
Він утримувався в Росії, біля Уралу. За весь період з ним не було жодного зв’язку: ні повідомлення, ні листа, жодної звісточки. Він був поранений і повернувся з перебинтованою ногою.
А коли вам стало відомо, що він у списках на обмін полоненими?
Ми отримали дзвінок лише вчора (3 січня – ред.) від наших спецслужб близько сьомої години вечора. Нам зателефонували й сказали, що Остап вже на території України і щоб ми чекали від нього дзвінка.
Чи одразу повірили в те, що нарешті дочекалися?
Чесно скажу: я була шокована. І цей шок триває і досі. У дітей були змішані емоції. Син плакав цілий вечір, доки не почув голос тата. Донечка ходила, жартувала, підтримувала. І десь після 23:00 ми нарешті отримали дзвінок від нашого тата. Досить довго спілкувалися, ділилися емоціями, переживаннями, враженнями.
А що найперше сказав вам ваш чоловік?
Попросив вибачення. Я була здивована. Але що сказав – те сказав. Сказав, що дуже радий нас чути. І зробить усе, щоб було добре. Але тішить, що він вже тут. Тому це чекання – ніщо, порівняно з тим, що ми пройшли.
Що ви могли б сказати родинам інших військовополонених, які все ще чекають своїх близьких?
Важко щось радити. Насамперед треба взяти себе в руки. Я розумію, що це важко. Але потрібно надіятися, молитися і чекати. Єдина моя порада – не діяти самотужки, а збиратися групами людей. І писати, стукати, говорити всюди, щоб влада чула і знала. Щоб імена хлопців завжди були на слуху. Не потрібно зневірюватися в державних органах, бо вони працюють. І потрібно до них дослухатися. Тому скажу єдине: спецслужби працюють, держава також працює, хоч і не так швидко, як би нам того хотілося.
Що відомо про обмін 3 січня 2024 року
Україна 3 січня за посередництва Об'єднаних Арабських Еміратів повернула з російського полону 230 військових та цивільних. Це найбільший за час повномасштабного вторгнення обмін.
У Координаційному штабі з питань поводження із військовополоненими розповіли, що додому повернулися 230 українських військових:
- ЗСУ — 130 людей (серед них ТрО — 14, ВМС — 14);
- Нацгвардії – 55;
- Державної прикордонної служби — 38;
- Національної поліції — 1.
Україна також звільнила 6 цивільних, які були незаконно позбавлені волі.
Серед повернутих були як ті, хто мав офіційний статус військовополоненого, підтверджений через Міжнародний комітет Червоного Хреста (182 людини), так і ті українські військовослужбовці, які вважалися зниклими безвісти та мали статус "пошук особи" (48).
Більшість звільнених — чоловіки (225), п'ятеро жінок. До рядового та сержантського складу належать 213 воїнів, 11 — офіцери.
