Як живуть люди в селі, куди 10 років не ходить автобус? Що робити, коли закрили вузькоколійку, яка поєднувала 18 населених пунктів? Чи можна збудувати дорогу власним коштом і що для цього потрібно? До місцевих виборів Суспільне розпочало марафон “Місцеві”. Ми упродовж 7 тижнів розповідаємо історії з усієї країни про проблеми, якими насправді живуть люди в регіонах і як їх можна вирішувати на місцевому рівні. Власні історії Суспільного з усієї країни, про проблеми й рішення інфраструктури.
Село, куди 10 років не ходить жоден автобус
76-річна онкохвора пенсіонерка Катерина Панченко з села Чемериське на Черкащині щотижня мусить винаймати машину, аби дістатися в райцентр. Інколи підвозять односельці. Кожна поїздка, а це 32 км, обходиться щонайменше 300 гривень. Тільки у Звенигородці можна купити собі ліки чи необхідні продукти. У село жоден автобус не ходить уже 10 років, перевізники вважають цей маршрут нерентабельним.
Ще на початку року тодішний очільник районної адміністрації повідомляв – жодна з компаній не подала документи, щоб претендувати на право возити людей з села до Звенигородки. Чинний виконувач обов’язків голови Звенигородської райдержадміністрації Юрій Піковський пояснює: тендер на маршрут не можуть провести через пандемію коронавірусу. З 25-го жовтня це село приєднають до Водянецької громади, тоді пошук транспорту ляже на її плечі.
Села, куди не ходить транспорт, є по всій Україні: на на Сумщині в деяких селах дістатися до райцентру можна лише раз на тиждень, а на півночі Чернігівщини автобуси, у Новгород-Сіверському району, автобуси перестали ходити, коли почався ремонт одного з наплавних мостів півтора роки тому. Як воно прожити в селі без автобуса 10 років в матеріалі Суспільне Черкаси.
Відремонтувати дорогу власним коштом
Покинуті напівзруйновані будинки, відсутність водопостачання та зруйнована дорога, яка могла би спростити шлях до курортних сіл – це село Глибоке на Миколаївщині. У селі, в якому до узбережжя Чорного моря 12 км, зареєстровано усього дві людини і все через погані дороги. На Одещині дорогу до села Кубанка не ремонтували понад двадцять років, тоді як проєкт ремонту готовий для ділянки меншої за сім кілометрів.
У бюджеті закарпатського селища Великої Доброні грошей на ремонт доріг – а це 9 мільйонів гривень у рік – недостатньо. Районна рада двічі виділяла по 200 тисяч гривень, але цих коштів вистачило на 80 метрів доріг. Тож громада вирішила зробити їх самостійно. Кожна родина, яка хоче долучитися, дає на ремонт дороги близько півтори тисячі гривень. Окрім того люди і самі долучаються до роботи. Раніше дороги клали каталками, зараз ще й беруть в оренду асфальтоукладачі.Мешканець Великої Доброні Федір Нодь, активний учасник ремонту, каже, що в селі відремонтували 6 вулиць. У наступному році залишилося зробити останні 2 кілометри. Як це самим відремонтувати дорогу в селі? Подробиці — в матеріалі Суспільне Закарпаття.
Чи "виживе" після карантину найдовша вузькоколійка Європи
Найдовшу діючу вузькоколійку Європи на Поліссі її називають "кукушкою". Рухомий склад побудований у 50-х роках, рейки датовані 1908-м. За чотири години в дорозі "кукушка" проїжджає 106 км через 18 населених пунктів. В регіоні дуже мало доріг, а асфальтованих – практично немає.
Вузькоколійку зупинили з початком карантину, місцеві ж бояться, що її закриють зовсім. У відповідь на запит Суспільного у "Львівській залізниці" заявили, що відновлення руху вузькоколійки будуть розглядати після завершення карантину. До того ж називають її збитковою — у 2019-му році утримання обійшлося залізниці майже у 23 мільйони гривень. Тож запуск залежить і від фінансової спроможності залізниці. Утримувати "кукушку" не має коштів і на рівні області, повідомив перший заступник голови Рівненської ОДА Ігор Тимошенко. Суспільне Рівне розповідає про людей, які намагаються врятувати залізницю, не уявляючи як пересуватися без неї.
Як організувати вивіз сміття
Дрогобич – одне з найбільших міст Львівської області, зараз не має свого полігону для вивозу сміття. До 2018 року сміття з міста вивозили на полігон у сусідньому селі Брониця. Два роки тому мешканці цього села вийшли на протест та перекрили дорогу сміттєвозам. Сміттєзвалище досі заблоковане. Дрогобич підписав договори із полігонами за межами області, через це збільшилися й платіжки за вивіз відходів, що не влаштовує жителів.
У громадах утилізація сміття — один з базових сервісів. На Харківщині у Введенській селищній раді чотири роки тому створили комунальне підприємство "Господар".
Купили сміттєвоз, найняли людей, пропонують жителям п’яти населених пунктів, що об’єднує рада, укладати угоди, вчать сортувати сміття. Коштує послуга 19,35 грн на місяць. Але частина людей відповляється укладати договори. Які рішення пропонують ради, щоби люди припинили спалювати відходи та утворювати стихійні звалища "у ярках" і чому місцева влада досі не змогла переконати людей у перевагах послуги – матеріал Суспільне Харків.
Зробити громаду доступною
Чернівчанин Дмитро Білан — незрячий. Він живе в гуртожитку для людей з вадами зору в Чернівцях. Біля нього облаштовані поручні та тактильна плитка, але вона прокладена лише до найближчого пішохідного переходу. Пересуватись без неї Дмитро самостійно не може, тому понад 20 років не був у центрі міста.
У Чернівцях встановлюють тактильну плитку, коли капітально ремонтують дороги. Щоб встановити її на решті вулиць, потрібно повністю перебудувати тротуарну мережу. За словами директора міського департаменту ЖКГ, на це в бюджеті немає грошей.
У Кострижівській громаді на Заставнівщині немає пандусів у лікарні та ЦНАПі. Голова ОТГ каже, надають послуги так, аби люди з інвалідністю не виходили з дому. Водночас у іншій Вижницькій громаді будують тротуари з приниженнями та запровадили таксі, яке пристосоване для інвалідного візка. Як можна забезпечити доступність у громадах області та які установи мають бути інклюзивними – відео Суспільного Буковини.
