Про роботу Світового конгресу українців з визнання Голодомору актом геноциду та акції в Австралії — Стефан Романів, перший віцепрезидент СКУ та голова Міжнародного координаційного комітету СКУ в справі Голодомору.
Які країни вже визнали Голодомор актом геноциду: хто був першим, а хто приєднався нещодавно? Яка робота була зроблена задля цього?
Першою країною була Латвія в 1953 році. Потроху почали визнавати й інші країни. Останні, приміром, Німеччина, Португалія. Поставити це слово "геноцид", займає час. Кожного року парламенти світу мають спеціальні резолюції, де вони згадують про Голодомор, що це є злочином проти людства. Питання геноциду є глибшим. На сьогодні ми маємо близько 30 країн, які визнали, але є багато інших, які думають над тим, як це зробити.
Ми мали сьогодні (інтерв’ю записане 23 листопада — ред.) дуже цікаву розмову з міністром закордонних справ Кулебою, ми обговорювали це питання і він подав досить цікаву тезу: ті країни, які щороку лише згадують Голодомор, що таке було і не хочуть вживати слово "геноцид", ми не повинні на них тиснути, щоб вони давали загальні резолюції. Ми маємо сказати: "Ви будете готові рано чи пізно, а як будете готові, то тоді будете мати резолюцію".
Наведу такий приклад: ми були в Німеччині кілька років тому, ми розмовляли з представниками Бундестагу, в цей час не було ніякої думки, що Німеччина визнає Голодомор геноцидом. Але попрацювали і сьогодні Німеччина визнала.
Ви живете в Австралії. Австралія досить давно визнала Голодомор геноцидом і почала про це говорити (Резолюція Сенату від 28.10.1993, Резолюція Сенату від 31.10.2003: “Насильницький голод в Україні спричинений зумисними діями Сталінського комуністичного режиму СРСР … згідно з оцінками, 7 мільйонів українців загинули від голоду внаслідок Сталінської політики 1932–33 років. … Це явище стало одним з найжахливіших проявів акту геноциду в історії”. - ред.).
Визнати Голодомор геноцидом на парламентському рівні — це означає, що парламент проголосував. Ви можете озвучити резолюцію, але вона не буде проголосованою. Скажімо, таке сталося в Австралії, у 80-х роках була резолюція, але за неї ніколи не голосували. Ми над тим працюємо, щоб австралійський уряд проголосував.
Через це є певне заміщення, люди кажуть, що є більше країн, які визнали. Ні, є багато країн, які поклали на стіл в парламенті таку резолюцію, але ще її не проголосували.
Я був в австралійському парламенті минулого тижня і ми цю справу обговорювали з тими законодавцями, які тоді подавали її і вони нам пояснювали, що кожен член парламенту може встати та зробити подання, але воно реалізується тільки тоді, коли є голосування. Такого голосування не було. Тому ми далі над цим працюємо, щоб Австралія визнала Голодомор геноцидом.
Ми працюємо і з іншими країнами. Наприклад, у Великій Британії було дуже довге обговорення питання Голодомору і геноциду, але вони не проголосували. Нашим обов’язком, як Світового конгресу українців, а також наших громад по світу є спостереження за тим, щоб ті проєкти, які були подані, були проголосовані.
Як сталося, що в Австралії, яка досить віддалена, ще тоді заговорили про Голодомор як акт геноциду?
В Австралію наші батьки приїхали в 1948-1949 роках вони мали те, що я називаю "ламаною англійською", вони слабо знали англійську мову. Вже у 1955 році вони вже організували найбільшу вуличну акцію в історії українців в Австралії щодо визнання Голодомору геноцидом.
Вони вже тоді зверталися до уряду, вони тоді вели переговори, щоб визнати Голодомор геноцидом. Для наших батьків — дехто з них пережив цей Голодомор, дехто чув про нього — для українського народу справа Голодомору завжди була важливою справою.
Зараз ми у Світовому конгресі українців започаткували програму "Нащадки Голодомору", бо більшість тих, хто пережив Голодомор, на жаль, вже відійшли у вічність. Тому їхні діти, їхні онуки, їхні правнуки повинні цю справу далі продовжувати.
На конференції, де я виступав у Києві, гарно було бачити стільки молоді, яка бере участь у наукових конференціях, бо це запорука, що справа Голодомору не зупиниться, що покоління за поколінням, з роду в рід будуть далі не тільки згадувати, що це відбувалося, не тільки схиляти голову перед тими, хто пережив та померли, але також вимагати справедливості, тобто засудження совєцької, комуністичної системи, Сталіна за те, що вони зробили.
На вашу думку, чи питання визнання Голодомору геноцидом набуло ширшого розголосу після початку повномасштабного вторгнення Росії проти України?
Слово "геноцид" пішло від польського єврея Рафаеля Лемкіна, який вперше його вжив. Що воно означає? Це є заходи зі знищення народу. Якщо ми говоримо про 1932-1933 роки, то Сталін і його комуністична влада, їхня мрія, їхнє бачення було в тому, щоб зрештою знищити український народ.
Коли ми говоримо про повномасштабну війну і ставимо перед собою питання "Що Путін хоче зробити?", він також хоче знищити український народ. Тому ми стараємося якось пов’язати ці два геноциди, щоб люди розуміли, що це означає, коли злі сили — тоді Сталін, сьогодні Путін — стараються знищити народ.
Як у світі згадують пам’ять жертв Голодомору? Де це відбувається більше?
Ми закликаємо всі наші громади, щоб, за можливості, вшановували жертв Голодомору. У кожній країні є свої обставини і тому по різному вшановують, але треба наголосити, що майже в кожній країні в якійсь формі відбувається це вшанування.
Ми, у Світовому конгресі українців, як і кожного року підготували програму, яка складається з різних частин. Адвокаційна, тобто йдіть і стукайте у двері та намагайтеся переконати ваші уряди, щоб ті визнали Голодомор геноцидом.
Друге — це просвітницька, тобто йдіть і дайте людям знати про Голодомор. Це може бути конференція, це можуть бути різні акції.
Третє — це вже специфічні програми. Наприклад, "Запаліть свічку".
Також наша програма, яку я згадував про нащадків. Я б сказав, що в кожній країні, де ми живемо, 25 листопада будуть відправлені молебні і панахиди. Ми стараємося координувати, ми стараємося давати поштовх тій справі.
