Із січня 2023 року "Матушка" — бойова медикиня Нацгвардії — у "червоній зоні" рятує та вивозить поранених з лінії фронту. Нині вона на Бахмутському напрямку, до того була у лісах поблизу Кремінної. Про кількадобову евакуацію, найскладніші травми та мету — повернутись у рідний звільнений Лисичанськ — в інтерв'ю військової Суспільному Донбас.
Фото: Суспільне Донбас
Як відбувається евакуація пораненого?
Бойові медики надають першочергову допомогу безпосередньо в «червоній зоні»: в окопі або в укритті. Після чого пораненого евакуйовують до «жовтої зони», в більш безпечне місце, щоб надати йому більш кваліфіковану допомогу. І після цього вже евакуаційною машиною або пішки, наскільки дозволяють бойові дії, пораненого евакуйовують до точки, з якої він їде у стабпункт.
Найважче те, що у нас дуже не вистачає бойових медиків, у нас дуже не вистачає транспорту, в нас не вистачає забезпечення.
Процес евакуації може займати від однієї до декількох годин або навіть діб. Були такі поранені, яких ми не могли евакуювати протягом 5-6 діб, і весь цей час медик перебуває поруч з ним, він відлучається надавати допомогу іншим, але повністю виконує весь комплекс заходів для збереження життя і майбутнього здоров’я саме на передовій.
Бойові медики і медики рот — це дуже тяжка справа, оскільки ми живемо безпосередньо з нашими хлопцями, ми знаємо кожного з них. Кожен з них — це наш син, брат або батько. Вони для нас дуже рідні. Тому виносити їх пораненими – це особиста втрата і це особистий біль. Ми не ставимося до цього, як до роботи, ми ставимось до цього, як до порятунку своєї рідної і близької людини.
Чи знаєте ви, чи цікавитеся подальшою долею врятованих?
Ми завжди цікавимось подальшою долею, бо ми зі всіма ними зв’язуємося, ми підтримуємо зв'язок. Багато з них — це не мої військовослужбовці і також не військовослужбовці інших моїх побратимів, це військові з дружніх нам підрозділів, але вони всі телефонують. І як вони називають нас: ви наші хрещені, бо ви надали нам друге життя і це є мій другий день народження.
Бо бувають такі тяжкі, що вони виїжджають і потім просто питають і шукають, хто мене врятував. Через своїх командирів, чи підрозділи, бо вони навіть не знають, бо вони були без свідомості, або в такому стані, що вони не пам’ятають нічого.
Наскільки відрізняється евакуація у Серебрянському лісництві і на Бахмутському напрямку?
Два з половиною місяці ми перебували у в районі Кремінної. І ось вже третій місяць, з 24 серпня, ми — на Бахмутському напрямку.
Специфіка кожних бойових дій, кожної лінії фронту вона є просто неповторна. У Кремінній був, по-перше, ліс, там були окопи, там було якесь укриття, і "евак" займав в середньому 2-3 години.
Тут нам потрібно винести пораненого, це від 8 до 12 кілометрів пішого "еваку". По-друге, це чисті руїни. Кліщіївка — це підвали, все розбито. Просто ти ховаєшся за камінчиками разом з пораненим, або біжиш через поле. Тут немає ніякого взагалі укриття. Тому і "евак" тут займає до декількох діб.
З якими травмами стикаєтесь?
Це вогнепальні осколкові поранення. Найбільш страшне — це вибухові, саме ампутації кінцівок. І саме тяжке в цьому не лише надати допомогу, найтяжче — заспокоїти людину і підтримати його, що на цьому життя не закінчується.
Коли чоловік в стані шоку, розуміє, що в нього відірвало кінцівку, багато хто в цю мить просять тільки про одне: закінчити своє життя. Тому що в стані шоку вони не розуміють, як їм жити далі. І задача медика не просто надати допомогу, а ще й заспокоїти. Заспокоїти його, вивести з цього шокового стану для того, щоб людина далі їхала з позитивним настроєм на лікування.
Коли чоловік в стані шоку, розуміє, що в нього відірвало кінцівку, багато хто в цю мить просять тільки про одне: закінчити своє життя.
Серед нас, медиків, таке поранення як акубаротравма отримував кожен. Але на це не звертається уваги. Навіть якщо в тебе прилетів невеликий осколок, ти сам себе перебинтував і поїхав. Бо комусь зараз допомога потрібна більше, ніж тобі.
Чи відчуваєте, що шок війни вас травмує?
Шок війни не повинен травмувати медика. На медиках тримається моральний стан всіх військовослужбовців. І якщо будемо травмовані ми, медики, ми не зможемо допомогти і вивести з цього стану наших солдат, які стоять за нами.
Я у кожному військовослужбовцю, кожному солдатику свого підрозділу бачу свого сина, або свого брата. Мене дуже підтримує моя родина. Тому в мене немає шоку війни. Так, може я не відчуваю цього зараз, може, це якось вплине потім. Але ні: моя основна задача – це не просто надати допомогу, а ще й підтримати моїх хлопців.
Хоча перший шок війни у мене, мабуть, був. Мабуть, хвилини три тривав. Поки не закричав: перший "300" — все, шок минув, бо треба було рятувати. Коли було майже 15 поранених одночасно, а я сама. Я просто не знала, як мені розірватися і розуміла, що тут «пелюстка» розірвалась, там ще хтось кричить і отам кричить, а я не можу кинути цього, бо я ще не закінчила.
Складнощі — в нас просто нестача медиків. Нестача саме бойових медиків саме на передовій.
Але мені пощастило. Знаєте, бойові медики не рахують врятовані життя. Вони рахують тих "300", яких вони не довезли. Мені пощастило — в мене таких не було.
Чи відчуваєте вплив? Чи буває тривожний стан і як ви особисто відновлюєтесь і відволікаєтесь?
В мене не буває тривожного стану. Мені ніколи. Мені просто ніколи. І все.
Як рідні поставились до того, що ви на фронті?
У мене четверо дітей: три донечки і синочок, є чоловік. Вони у Кривому Розі, і ми на постійному контакті з ними. Я розумію, що їм важко, але вони повністю підтримують мене. Мої діти пишаються тим, що їхня мама стала на захист Батьківщини.
Я народилась і виросла в Луганській області. Як кажуть, це центр сепаратизму. Але це не так. Коли в 2014 році почався оцей проросійський "двіж", Лисичанськ встав проти. І це все швиденько було задушено. Так, війна повернулась до нас у 17 році, і вже в 22 році Лисичанськ, хоча ми вважали, що це фортеця, він впав.
Я дуже люблю своє місто. Я дуже люблю тих людей, які там народилися, які там виросли. І я хочу в нього повернутись. І це моя особиста мотивація – повернутися в це місто. І не просто повернутися, а відбудувати його і це місто повинно стати таким, яким воно було.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, Viber, Facebook, YouTube та Instagram
