Лариса Борисенко — кінологиня, керівниця пошуково-рятувального кінологічного загону, який розшукує людей та тіла загиблих. Пів року тому жінка підірвалася на вибуховому пристрої, дивом вижила. Далі в її житті був непростий період лікування й реабілітації, зневіри й повернення до улюбленої справи.
Своєю історією, сказала Лариса Суспільному, хоче надихнути інших, показати, що життя після поранення є.
Керівниця Павлоградського пошуково-рятувального кінологічного загону "Антарес" Лариса Борисенко розказує: 15 років вона розшукує людей, тіла загиблих та їхні останки в різних областях України.
"Якщо ми кажемо про професію кінолога, то я дуже давно в цьому напрямку. У 2004 році я вперше взяла участь в пошукових роботах. На той момент в мене була спортивна собака, але мене дуже просили спробувати, адже я нічого не втрачаю. Собака нас провів по сліду і показав, де далі залучати водолазів, на жаль. Саме тоді емоції під час пошуку, емоції рідних, ці очі всіх оточуючих і поліції, які дивилися на цю собаку - це дуже мене вразило і відтоді я вирішила, що я буду готувати таких собак", — каже жінка.
До 2014-го року Лариса з колегами шукала лише цивільних. Їхні собаки вміли шукати лише живих людей і не вміли шукати загиблих, каже вона. З 2017-го року Генеральний штаб ЗСУ став залучати кінологів й до пошуків мертвих. Гуманітарний штаб з пошуку тіл загиблих називався "Евакуація 200".
"З початку повномасштабної війни ми працювали в цих буремних регіонах, лише деокупованих. Найбільші складнощі — це забруднення цих територій. Там небезпечно, там дуже небезпечно. Це постійний ризик, але ми розуміємо, куди ми йдемо та заради чого це робиться", — каже вона.
У березні 2023-го жінка підірвалася на вибуховому пристрої та отримала травми. Цей випадок трапився 29 березня 2023 року в Харківській області.
"Ми йшли групою, нас було троє, командир групи, офіцер Генштабу, далі за 8 метрів йшла я з Бешею, а за мною йшов мій асистент. У цій місцевості неодноразово працювали пошукові групи. Ми просто зачищали її вже з собаками. І десь за хвилину я відпустила поводок, щоб Беша опрацювала окопи. Собака ввійшла в окоп, і саме це її врятувало. Якби вона була поряд зі мною, шансів вижити не було б. Мене збило з ніг і оглушило. В мене була важка контузія, і зараз я це розумію. Я вже лежала на землі, мені було дуже боляче. Я дуже хвилювалася за Бешу. Я відчувала присмак крові та пороху в роті. Такі дуже гидотні смаки. Я відчувала, що в мене вибиті зуби та дуже болять ноги", — згадує пошуковиця.
На місці її рятували учасники пошукової групи. Лариса каже: тоді дивом вижила, адже при вазі в 54 кілограми втратила понад 3,5 літра крові.
"Прокинулася в лікарні, вже в другій. Спочатку мене привезли до Барвінкового і саме ці лікарі врятували мені життя. Вони зробили переливання крові від 5-ти працівників цієї лікарні, і медсестер, і навіть водіїв. Вони мене прооперували. І далі мене відправляли на Дніпро. В реанімації була, в другій реанімації була 10 діб, потім ще була більше ніж місяць відділення гнійної хірургії в Мєчці, потім в 8-й лікарні, відділення опікової травми. Мене там складали, мені там зберегли пальці на ногах, робили пластичні операції і морально відновлювали, і фізично", — розказує Лариса.
А далі вона проходила реабілітацію. Розповідає, іноді хотіла все припинити.
"Перше взуття. Коли ми поїхали купувати це взуття, мені реабілітологи сказали, щоб купила на розміри три більше, щоб можна було одягати. Одна нога - була порушена іннервація, плюс пальці склеєні, реконструйовані, вони страшні, дуже боляче і всі в ранах... Потім одягати це взуття. Я його взувала 45 хвилин з реабілітологом вперше. І реабілітолог сказала: "Все, Ларисо, ви не можете, не треба плакати, лягайте, будемо лежати, ви не можете взутися". Якось я так поплакала і натягнула це взуття і процес пішов. В момент перебування в одній із лікарень, в мене був дуже складний емоційний стан. Були навіть моменти глибокої депресії, коли я думала, що це все потрібно припинити”, — каже вона.
Зараз Лариса Борисенко повернулася до роботи та тренує собак.
"Я зіштовхнулася з тим, що люди мене просто цуралися та якось оминали спілкування. Я приїхала радісна додому, але провела перший місяць в чотирьох стінах і моїм реабілітологом був старий пес. Повністю змінилося життя. Коли тобою в минулому житті пишалися, а ти потім приїжджаєш і тобі в слухавку сміються і кажуть, що ти інвалід та маєш покинути роботу, написати заяву, тому що ви людина з інвалідністю", — говорить жінка.
Зараз вона активно тренується і вже навіть їздила на змагання. Своєю історією, каже жінка, хоче надихнути інших людей, показати, що життя після поранення є.
"Ми вже їздили на змагання, і я продовжую цим займатися, ми виїжджали в кілька пошукових місій місії “На щиті”. Так, складно, але життя після поранення є. Я впевнена, що в мене все вийде. Не можу сказати, що все вийде на 100%, але в мене вийде все, і якщо не вийде так, то вийде інакше", — зазначає фахівчиня.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
