Найдовший маршрут байкера, який триває все життя. "Воно все пройшло під двома колесами". Микола Філатов – байкер з Чернігова, більш відомий, як "Іванич". Йому 75 років, він їздить на байкерські злети та, як він сам каже, черпає енергію в молоді.
У нашій розмові Іванич пригадав, коли вперше купив мотоцикл, розповів про поїздку у 1500 кілометрів, про легкість, яку дає "байкерське" повітря, про культуру та одяг, допомогу ЗСУ та чи шкодує він про щось у своєму житті.
Чому саме Іванич
Микола Філатов за кермом байка понад 50 років.
"Вся Україна мене знає, як Іванич з міста Чернігова. Чому саме Іванич? Річ у тім, у друзів був псевдонім вже, коли ми збиралися, починали їздити на злети, а я ще без псевдоніма був. Я кажу, що я вже Іванич за віком, найстарший за всіх, і так мене і нарекли".
Сам чоловік каже, що в паспорт не дивиться і навпаки черпає енергію від молоді на байкерських злетах.
"Я, наче, не старий, в паспорт не дивлюсь. І мені кажуть: «Ви ж чому найстарший, бо ви діючий». Є багато мотоциклістів старших за віком, але вони десь там по містах, по селах їздять, то не байкера. Байкер той, хто з нами: хто їздить, хто дихає тим повітрям з нами разом".
Молодість
"Іванич" згадує, що працювати пішов у 17 років на капроновий завод.
"Три роки працював, щоб зібрати гроші на «Яву», бо декілька друзів мали вже такий мотоцикл, і я хотів. Тоді одноциліндрова «Ява» коштувала 630 рублів, а двоциліндрова, така як у мене – 730 рублів. То були великі гроші, якщо я отримував 15 рублів зарплати".
Так, з 1968 року чоловік почав мандрувати на мотоциклі спочатку по Україні, а потім і по колишньому Радянському Союзу.
"Ми зібралися двома мотоциклами. Був такий маршрут у нас: Ленінград (нині Санкт-Петербург, – ред.), Калінін, Москва, Тула, і вже з Тули додому у Чернігів. Одного разу на заправці ми познайомилися з парою. Спитали: – «А куди ви їдете»? – «У Кароліно-Бугаз відпочивати», а ми кажемо: – «Там ніколи не були, то поїхали разом». Нам все одно було, куди їхати. Потім сутужно з грошима стало, так ми залишили там намет, все залишили, де змогли, хто нам грошей запозичить, десь борги зібрали, і знову поїхали в Кароліно-Бугаз. Такі були мандрівки тоді".
Все життя, каже Микола, працював з технікою.
"Коли в мене вже була «Ява», я почав постійно ходити в автомобільний клуб. Мене прийняли в члени, дали мотоцикл: роби собі сам. Механіків не було, і сам після роботи в автосервіс йду одразу в клуб, поки не стемніє. Брав участь у збірній області по мотокросу і на чемпіонатах України".
За словами байкера, багато чемпіонатів України також проводилося в Чернігові.
"І з колясками, і одиначки проводилися, і разом, і діточки виступали. Лідируючі позиції тоді важко було взяти, через те, що мотоцикли були радянські, екіпіровки як такої не було. Були у нас і зимові мотокроси".
Та головним атрибутом байкерського стилю були:
"Джинси, головне, щоб джинси були. В ті роки це було дорого і вони були тільки у фарцовщика,Сленгове поняття повсякденної радянської лексики, що означало "спекуляція і контрабанда"; підпільна купівля/перепродаж практично недоступних пересічному радянському мешканцю дефіцитних імпортних товарів: одяг, вінілові платівки, аудіокасети, аудіо-бобіни, косметика, предмети побуту, книги, харчові продукти. то така дорожнеча була, що не всі могли це собі дозволити. На злети приїжджали люди, які щось побачили за кордоном, купили, а ми у них переймали моду. Я навіть свою екіпіровку, мабуть, зльотів за п'ять зібрав".
"У байкерів генералів нема, там всі рівні"
"Іванич" каже, що офіційно в національну асоціацію мотоциклістів України його прийняли у 2013 році.
"Є посвідчення в мене, є нашивочка, все є. Злети по Україні проводились у мирний час: Житомир, Вінниця, Черкаси. Називають фестивалі теж по-різному: «Дорога на Січ», «Сила нації» «Тарасова гора» – це був міжнародний зліт, багато приїжджали тоді іноземців з Польщі, Румунії, Угорщини".
Байкер розповідає, що атмосфера завжди на фестивалях позитивна і доброзичлива.
"І така ситуація була, що я ліхтарика загубив, швед дістає ліхтарика і дарує, потім я знайшов, повернув його ліхтарик. От така спільнота, як там кажуть, у байкерів генералів нема, там всі рівні. Приїжджають байкери на таких мотоциклах, по 20-30 тисяч доларів коштують, але спілкування однакове".
На останньому злеті у Переяславі, згадує "Іванич", роздарував всі гроші, що не було за що додому доїхати.
"Так мені всі допомогу запропонували і грошей накидали. Це я до того, що така дружня спільнота у нас. Навіть ті люди, яких я перший раз бачив, допомагали. Там люди приємні. Неважливо, є мотоцикл чи ні. Головне, щоб тобі сподобалося святкування народу, друзів, байкерів. Якщо не було б гумору, байкери померли".
Байкерське життя Чернігова
Рух любителів мотоциклів у Чернігові, за словами "Іванича", набув популярності десь у 2006 році.
"Почали збиратися всі на річковому порту, а потім стали там збиратися й автомобілісти: спілкувалися, знайомилися, вирішували, куди поїхати. Там вже й почався цей наш рух. Зараз такого немає".
На виїзді з Білої Церкви стоїть пам'ятник загиблим байкерам – велика стела, на ній мотоцикл, а на мотоциклі стоїть байкер з розкритими руками.
"З нашого міста, коли загинув Володимир Сильвестр, ми зробили жетончик, як у військового, і відвезли. Там, на пам'ятнику, усі, хто шанує своїх друзів, вішали завжди жетончики. Таке є знатне місце для байкерів – цей пам'ятник. 18 вересня по всій Україні вшановують день пам'яті загиблих байкерів".
"Іванич" розповів, що в Чернігові раніше теж байкери збиралися вшанувати пам'ять.
"Це було в мирний час на площі. 18 вересня о 19:00 збиралися і ставилися свічки, ставали на коліна, і кожен пам'ятав свого друга".
Пенсія
З виходом на пенсію Микола почав вчити молодь технічному ремеслу.
"Друзі приїжджають, не відмовляю, кажу, що мені важко робити, я вам підкажу. В 15 училищі теж розказував, показував учням".
З початком повномасштабного вторгнення "Іванич" вирішив, що два мотоцикли для нього багато, тому один подарував прикордонникам.
"Я червоного свого Yamasaki 150 подарував прикордонникам. Вона зараз служить на кордоні з Білоруссю. Так що, чим зміг, я допоміг".
На питання, чи шкодує 75-річний байкер про щось у своєму житті чоловік відповів:
"Все моє життя – це мото, друзі, і більше друзів дійсно там, ніж в Чернігові. Так що, мені легше це відчувати на байку, ніж ходити. Життя все пройшло під двома колесами, я не шкодую, що так Боже дав мені цей шлях, що продовжую проходити. Буду далі їздити. Оце моє хобі. Воно тут, в гаражі. І найкраще – це поїхати до друзів та злети".
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube.
