7 жовтня ХАМАС вдерся в Ізраїль з території Сектору Гази: кількість загиблих внаслідок атаки перевищила 1200 людей, близько 3000 — отримали поранення, а доля ще приблизно 150 людей, викрадених бойовиками, досі не відома.
У відповідь ізраїльський уряд розпочав свою військову операцію. На цей момент відомо про понад тисячу загиблих та тисячі поранених у Секторі Гази. Ізраїль перекривив туди постачання їжі, газу та електроенергії. Коридорів для евакуації цивільних немає. У Секторі живе майже три мільйони людей, більшість з них залежить від гуманітарної допомоги.
Регіон — у головних новинах світу, водночас мало хто знає, що із себе уявляє Сектор Гази, звідки там взявся ХАМАС та яку підтримку він має серед місцевих. Ми попросили пояснити це військовослужбовця Сил оборони Юрія Мацарського, який до повномасштабного вторгнення Росії в Україну працював журналістом-міжнародником та декілька разів відвідував Сектор Гази.
Самсон, замок Наполеона та поручителі
"І взяли його філістимляни, та й вибрали очі йому. І завели його до Гази і зв’язали його мідяними ланцюгами", — описує біблійна Книга Суддів останні години життя легендарного силача Самсона.
Взятий у полон одвічними ворогами стародавнього Ізраїлю — філістимлянами — Самсон був засліплений, понівечений і приведений до їхньої столиці. Його провели вулицями міста під улюлюкання натовпу і заштовхнули в головне святилище філістимлян — храм кровожерного бога-риби Дагона. Знесиленого та сліпого Самсона прив'язали до колон храму біля вівтаря. Філістимлянська знать планувала влаштувати розкішний бенкет на честь полону воїна, який убив незліченну армію їхніх солдатів, а потім принести бранця в жертву своєму монстру. Але останнім нелюдським зусиллям Самсон зламав колони, до яких був прив'язаний мідними ланцюгами, і повалив дах храму на голови ворогів. Під руїнами язичницького святилища загинули сотні філістимлян та сам Самсон.
За легендою, описана в Біблії трагедія відбувалася на тому місці, де зараз стоїть міська Велика мечеть. Це місце з давніх-давен було в Газі священним: мечеть з'явилася там після ісламського завоювання Святої Землі, до неї там була християнська базиліка, а до появи християнства — язичницькі храми. Скорше за все, ті кам'яні плити, які зараз укривають підлогу мечеті та її двір, з'явилися там через століття після героїчної загибелі сліпця з Гази, але коли йдеш ними, хочеться вірити, що торкаєшся саме того каміння, на якому стояв Самсон.
Зараз Велика мечеть оточена багатоповерховими будівлями, але ж так було не завжди. Кілька століть її мінарет, схожий на фортечну вежу, був найвищою будовою міста. Орієнтуючись по ньому, британці під час Першої світової війни корегували вогонь своєї артилерії по османських позиціях в Газі. До речі, під час тієї війни Газа дуже сильно постраждала. Навіть мечеть довелося перебудовувати. І зараз вона не зовсім така, якою її уявляли архітектори.
Майже єдина по-справжньому історична будівля, що збереглася в Газі до наших часів — це невелика фортеця османських часів Каср аль-Паша, у якій ночував Наполеон під час єгипетського походу. І хоча він провів там кілька годин, ця фортеця зараз відома саме як "Замок Наполеона". Кілька років тому в ньому облаштували невеликий музей: жменька римських монет, мозаїка з підлоги давно зниклого християнського храму, глиняні глечики та пара гільз від османських гарматних снарядів початку 20-го століття. Такий невеликий та незначний, що про нього навіть не знають ті, хто мав би — чиновники ХАМАСу, який контролює там все.
"До якого музею ти зібрався?! У Газі немає жодних", — майже закричав на мене ХАМАСівський прикордонник під час одного з моїх візитів в Сектор Гази, коли я описував йому, де збираюсь побувати під час відрядження.
Довелося показувати світлини з музею та шукати в Google один з рідкісних описів Замку Наполеона. І це була найпростіша частина квесту під назвою "Потрапити в Газу та повернутися з неї".
ХАМАСівці не тільки питають щодо планів у тієї невеликої кількості іноземців, які потрапляють в Газу, не тільки попереджають, що будуть вас контролювати, і навіть не лише перевіряють, чи схожий гість на єврея, яких в Газу не пускають. Вони й фактично беруть заручника: кожен журналіст, який приходить — саме приходить, бо потрапити в Газу з боку Ізраїлю можна тільки пішки — зобовʼязаний мати поручителя з-поміж місцевих. Це та людина, яка відповідатиме за те, щоб репортер не написав або не розказав в ефірі чогось, що могло б не сподобатися ХАМАСу. ХАМАСівці беруть номер телефону цього поручителя, його адресу, адреси його близьких, підсовують якісь папірці, на яких потрібно розписатися, відводять на співбесіди. І все це заради того, щоб репортеру було зрозуміло: якщо щось ХАМАСу не сподобається, саме у цієї людини будуть проблеми.
Бої за контроль над Сектором Гази
Втекти цьому заручнику, та й взагалі будь-кому, — неможливо. Сектор Гази — це закрита територія: з заходу — море, що контролюється флотами Ізраїлю та Єгипту, з півдня — смуга, що ретельно охороняється єгипетськими військовими, зі сходу та півночі — мур, що відділяє регіон від Ізраїлю. Будувати його почали у 2007 році, коли ХАМАС захопив владу в Секторі Гази. Саме захопив після того, як залякав або знищив конкурентів.
Спочатку був нетривалий період, коли ХАМАС намагався вбудуватися в політичне поле. Організація пішла на парламентські вибори й навіть отримала більшість голосів палестинських виборців, але домовитися з іншими політиками у ХАМАСу не вийшло. Тоді ісламісти й вирішили силою взяти владу.
Бої за контроль над Сектором у 2007-му тривали кілька тижнів: сотні людей були вбиті, ще більше — поранені. Один з тих, кому вдалось вижити, розповів мені, як трупи його товаришів, страчених ХАМАСом, привʼязали за ноги до мотоциклів і возили по кварталах, де мешкали їхні родичі. Це була наочна демонстрація: або ви підкоритеся нам, або ви наступні.
Більш нещадним, ніж до конкурентів, ХАМАС був тільки до євреїв. Організація, яку заснували наприкінці 1980-х, основною метою оголосила знищення Ізраїлю та вигнання євреїв з тих територій, де вони мешкають. Тому, коли ХАМАС захопив владу в Секторі Гази, ізраїльтяни, не втрачаючи часу, взялися за блокаду регіону: побудували стіни та паркани з колючого дроту вздовж кордону, облаштували спостережні пункти, зорганізували патрулювання з моря, обмежили можливість мешканців Сектору покидати його й взяли під контроль всі шляхи постачання.
Головний роботодавець — ХАМАС
Сектор Гази — це шмат землі, на якому розташовані три міста — Газа, Хан-Юніс та Рафах, загальною площею трохи більше ніж 350 кв. км. Це як Харків, тільки в Харкові мешкає десь півтора мільйона людей, а в Секторі Гази — майже три. Для порівняння, у Харкові є громадський транспорт, підприємства, парки, сквери, незалежні громадські організації, бари, медіа, що відображають різні думки, різні церкві, є навіть можливість переїхати до іншого міста. Нічого цього в Секторі Гази немає.
Немає громадського транспорту. Всі пересування або на власному авто, або на таксі, або пішки. Ну, або віслюком — вони там дуже поширені. Немає заводів та фабрик — крім підпільних, які виробляють зброю. Місцеві працюють на ринках, у держсекторі або не працюють зовсім. Є кілька сотень професійних рибалок і приблизно стільки ж селян, які вирощують фрукти та овочі на нечисельних ділянках ще не забудованої землі. Декілька тисяч місцевих працюють на ООН. Але головним роботодавцем є ХАМАС.
Парків теж майже немає, тому одне з улюблених місць відпочинку для мешканців Гази — британське військове кладовище. Там поховані близько шести тисяч військових Британської Імперії та союзних держав, які загинули на Близькому Сході під час Першої та Другої світових війн. Сполучене Королівство платить за утримання кладовища, тому там є зелена трава й дерева, і вистачає місця, щоб влаштувати пікнік або пограти з дітьми.
Лікарні в Газі видно здалеку — до них завжди черги. В регіоні погано працює каналізація, часто виникають спалахи інфекційних хвороб. Багато медичних закладів керуються ООН та іншими міжнародними організаціями. Але й вони залежать від ХАМАСу: без участі влади неможливо, наприклад, забезпечити централізовану закупівлю ліків. У 2014 році ООН навіть звинувачувала ХАМАС у злочинному нехтуванні життям та здоровʼям мешканців Гази — влада регіону тоді відмовилась від закупівлі вакцин від поліомієліту.
У школах Сектору Гази теж часто працюють представники міжнародних організацій. Але програму освіти затверджує ХАМАС — вона обовʼязково містить уроки ненависті до Ізраїлю та ізраїльтян, а також прославлення тих, хто загинув під час скоєння терактів проти євреїв. У літніх таборах школярів навчають поводитися зі зброєю та вибухівкою, проводять паради, під час яких діти дають клятви присвятити життя вбивству євреїв. Крім того, дітей залучають і до реальної допомоги ХАМАСу. У 2012 році стало відомо, що близько 160 школярів різного віку загинули під час будівництва підземних тунелів, у яких ХАМАС виробляє і зберігає зброю, а також використовує для отримання доступу до територій Ізраїлю та Єгипту.
Незалежних громадських організацій немає, як і немає опозиції та й взагалі політики. ХАМАСу підпорядковане все — від розрахунків ракетних установок, що обстрілюють Ізраїль, до вчителів та пожежників. Гігантський держсектор контролює ХАМАС, зарплатню, на яку переводять гроші багаті країни Перської затоки, теж роздає ХАМАС. Він альфа й омега всього політичного, економічного та суспільного життя.
Алкоголь під найсуворішою забороною. Це одна з норм шаріату, яку ХАМАС втілив у життя. На вході в Сектор прикордонники навіть перевіряють всю рідину, яку несуть з собою люди. Крапають трішки на стіл і пальцями відправляють краплини до рота.
Місцеві медіа — це фактично відділення пресслужби ХАМАСу. Інтернет-провайдери надають доступ тільки до обмеженої кількості сайтів, дозволених владою. Немає навіть підпільних брошур та листівок — Ізраїль не пускає в Сектор Гази багато речей, що вважає небезпечними для себе, зокрема поліграфічне обладнання та газетний папір — ізраїльтяни побоюються, що друкована продукція буде використовуватися для розпалювання антисемітизму і пропаганди війни. ХАМАС знайшов вихід: контрабандою через підземні тунелі, що ведуть до і з сусіднього Єгипту, в Газу йде не тільки зброя, але й все, що потрібно для пропаганди.
Всі мечеті сунітські, тому що ХАМАС — сунітська організація. Попри те, що головним спонсором ХАМАСу є шиїтський Іран, шиїти в Секторі Гази перебувають буквально в підпіллі, приховуючи свою віру. Християн у Газі — менше тисячі. Вони приблизно порівну розподілені між Грецькою православною та Римською католицькою церквами. Обидва християнські храми — православний і католицький — заховані в лабіринтах провулків, щоб випадковий перехожий не міг побачити хрести та інші християнські символи, бо це може вважатися прозелітизмом — спробою навернути мусульман у свою віру. А це в Газі вважається важким злочином. У нульових за ґрати відправили продавця єдиної християнської книжкової лавки в Секторі Гази. ХАМАС прирівняв його роботу саме до прозелітизму. Зрозуміло, жодної синагоги в регіоні немає. Єдине місце, де ще збереглася іудейська релігійна символіка — те саме Британське кладовище, над похованими на якому солдатами-євреями стоять надгробні каміння із Зіркою Давида.
Два виходи з блокади
З території Сектору Гази є два виходи — південний прикордонний пункт Рафах, що веде до Єгипту, і північний Ерез на кордоні з Ізраїлем. Єгипет багато років тримає свій кордон здебільшого закритим. Офіційно це пояснюють багаторічною війною влади Єгипту проти ІДІЛу, що закріпилася на Сінаї — півострові, який межує з Ізраїлем та Сектором Гази. Але навіть коли Рафах відкритий, далеко не всі мешканці регіону можуть потрапити до Єгипту. Прикордонники щоразу отримують складні інструкції щодо того, кого і на яких умовах пропускати, — Каїр не хоче напливу великої кількості біженців з Гази.
З Ізраїлем ситуація ще складніша. До захоплення влади ХАМАСом та до початку блокади регіону в Секторі Гази були єврейські поселення, працювали ізраїльські ферми та підприємства. Зазвичай вони розташовувалися окремо від арабських кварталів і охоронялися військовими та поліцією, тому що багато палестинців сприймали присутність ізраїльтян як окупацію і були налаштовані агресивно щодо поселенців.
У 2004 році схвалили, а у 2005-му запровадили так званий План одностороннього розмежування — Ізраїль просто виселив, подекуди примусово, із залученням армії, усіх своїх громадян із Сектору. Дехто з палестинських робітників ізраїльських ферм та підприємств, закритих після втілення Плану, отримали дозвіл на роботу вже на ізраїльській території. Але з часом тих, кому дозволялося залишати Сектор Гази, ставало дедалі менше. Після запровадження блокади у 2007 році багато дозволів анулювали. Зведення муру навколо регіону зробило майже неможливим і неофіційне працевлаштування — палестинці просто не мали змоги дістатися місць за межами Сектору Гази, де могли б знайти роботу.
Після кожного загострення, зазвичай обумовленого новими ракетними атаками з боку ХАМАСу та операціями відплати у відповідь, кількість дозволів для палестинців на перебування в Ізраїлі скорочувалась. В останні роки вона навряд чи перевищувала кілька тисяч. Ба більше, одного лише дозволу від Ізраїлю на вихід з Сектору було недостатньо. Дозвіл на вихід мав надати й ХАМАС. Той своєю чергою брав винагороду за кожен папірець, необхідний для пересування за кордон Сектору.
Зрештою ХАМАС став головним вигодонабувачем блокади. У той час як постачання води, продуктів, медикаментів, електроенергії й навіть грошей у регіон контролює Ізраїль, а всередині монопольне право на інформацію є лише у радикальних антиізраїльських сил, зробити так, аби місцеві ненавиділи Ізраїль, нескладно.
У багатьох молодих палестинців у Секторі Гази був вибір: або все життя за 100-120 доларів на місяць займатися низькокваліфікованою роботою на ринку чи майстерні, або піти в бойовики. Ті, хто з дитинства зростає в атмосфері ненависті до євреїв та культу терористів-мучеників, часто обирають саме кривавий шлях.
Все, що написано вище, засновано на інформації та власному досвіді автора, який був релевантний до 9 жовтня 2023 року. Який вигляд матиме життя у Секторі Гази після завершення нинішньої війни — наразі спрогнозувати практично неможливо.
