Чекали і будуть чекати. Що переживають рідні зниклих безвісти на Донбасі і в Криму

Чекали і будуть чекати. Що переживають рідні зниклих безвісти на Донбасі і в Криму

Чекали і будуть чекати. Що переживають рідні зниклих безвісти на Донбасі і в Криму УНІАН

Щороку 30 серпня у світі відзначають Міжнародний день жертв насильницьких зникнень. В Україні не встановлено точна кількість людей, зниклих від початку анексії Криму і війни на Донбасі. Уряд лише у цьому році затвердив новий склад комісії, яка має опікуватися створенням реєстру зниклих осіб. Суспільне поспілкувалось із родичами людей, від яких немає звісток вже кілька років.

Станом на сьогодні "Міжнародний комітет Червоного Хреста" і "Товариство Червоного Хреста України" зареєстрували близько 1500 випадків зникнення у зв’язку з конфліктом на Донбасі. Понад 750 зареєстрованих зниклих досі не знайдені. З них понад 95% становлять чоловіки, а близько половини від загальної кількості зниклих безвісти є цивільними особами.

Марина

Марина вже шостий рік не має жодної інформації про місце перебування свого сина. Жінка розповідає, що він зник безвісти у липні 2014 року на Донбасі:

Це триває вже шостий рік. Ніхто не може сказати, де він знаходиться. Дехто розуміє (мою проблему - ред.), дехто не розуміє. Дехто вважає, що я знаю його місцеперебування.

Найбільшу підтримку Марина отримує від таких сами людей, як і вона сама - матерів та сестер зниклих безвісти:

Ми зустрічаємось, ми спілкуємось, ми зідзвонюємось з іншими родинами. Свого часу ми познайомилися через Червоний Хрест. Коли у когось з’являється будь-яка інформація, ми одразу ж нею ділимось. Я не єдина така матір. Нас дуже багато.

Макаренко Надія Петрівна

Макаренко Надія Петрівна - мати трьох синів. Двоє воювали у війні на Донбасі. Старший - Валерій - захисник Донецького аеропорту. Молодший - Антон - 1990 року народження до російсько-української війни служив за контрактом, був командиром відділення автомобільного взводу. З початком війни його призвали до армії, служив у 330-му центральному вузлі фельд'єгерсько-поштового зв'язку Генштабу ЗСУ. Із батьками Антон був постійно на телефонному зв’язку, розповідає Надія Петрівна. Останній раз він говорив із батьком 8 лютого. 9 лютого Антон не підняв слухавку.

Зниклі безвістиСуспільне

Надія Петрівна з фотографіями зниклого сина

20 лютого стало відомо, що УАЗ, який вів Антон, потрапив під обстріл поблизу села Логвинове, коли він і з двома полковниками та одним підполковником виїжджали з “дебальцівського котла”. Офіцери загинули на місці. Сам Антон зазнав поранення, сказало командування частини. Однак його самого у машині не виявили і де він перебуває - невідомо.

Їхав син з таким високим начальством. Ми, чесно кажучи, тихенько мовчали, ніде криком не кричали. Сподівалися, що десь вискочить він. Тим паче, що нам сказали, що водія за кермом не було. Ясно, що його забрали, – говорить Надія Петрівна.

6 березня старший син Надії Петрівни Валерій, також військовий, приїхав до батьків і сказав, що необхідно їхати у Дніпропетровськ. Ніби збіглися аналізи ДНК сім’ї з тілом №263 і це тіло - саме Антона Макаренко.

Приїхали туди, зібрався консиліум божевільний з полковників, всі у військовій формі. Старший син підходить і каже: “Мама, ви туди не підете. Я бачив трупи, загиблих. Ти туди не підеш”. Мені вічністю здавалося, поки вони вийдуть звідти. Виходить Валєра, махає паперами і каже: “Мама, це не Антон!”. Я впала там. Це треба було пережити, не знаю як, – розповіла Надія Петрівна.

Зниклі безвістиСуспільне

Фотографії зниклого Андрія Макаренка

Надія Петрівна розповідає, що на знімку щелепи загиблого була жовта коронка, а в її сина такого не було. Трохи пізніше і розтин тіла показав, що чоловік старше за самого Антона.

В Генштабі ЗСУ заявили, що Антон Макаренко загинув. На “Стіні пам’яті” біля Михайлівського собору волонтери встановили навіть табличку із фотографією вояка з датами народження та смерті. Про це Надія Петрівна дізналась від знайомих самого Антона. Однак сама вона не хотіла вірити, що син загинув, і навіть судилася із військовою частиною. У 2016 році вона виграла суд і домоглася того, щоб Антона Макаренко визнали заручником.

У нас таке відчуття, що Антон поїхав у відрядження і приїде. У нас немає нічого такого, що його немає в живих. От всі його чекають так, ніби він у відрядженні.

Пошуком Антона Макаренко займаються різні організації, такі як "Міжнародний Червоний Хрест", “Мирний берег”, “Чорний тюльпан”. До них сім’я Макаренко звернулась ще через 10 днів після звістки про його зникнення. Як раз зараз тривають пошукові роботи, говорить Надія Петрівна. Завершаться вони за два місяці. Вірити у те, що син загинув, жінка не хоче і здаватися у процесі пошуків не буде:

Я вже на сьогоднішній день за 5,5 років як овчарка. Знаєте коли я плачу? Я вночі на колінцях стою отам перед іконою і плачу. Прошу Бога, щоб він змилостивився, щоб знайшовся мій син, щоб він хоча б нормально себе почував.

Абдурешит Джеппаров

Абдурешит Джеппаров - кримський татарин, правозахисник, ветеран кримськотатарського національного руху та батько зниклого безвісти сина Ісляма. 27 вересня 2014 року він востаннє бачив його ввечері, коли той пішов до рідні. Абдурешит розповідає, що приблизно о 19:10 до його будинку у селі Сари-Су Білогірського району в окупованому Криму під'їхала машина і почала довго сигналити:

Я вийшов. З машини вийшла людина і сказала, що тільки що на його очах мого сина і племінника (Джевдета Іслямова - ред.) скрутили, заштовхали у машину і повезли. Це була перша інформація про те, як викрали мого сина та племінника.
Чекали і будуть чекати. Що переживають рідні зниклих безвісти на Донбасі і в КримуСуспільне

Абдурешит Джеппаров

За словами свідка, Ісляма Джеппарова та Джевдета Іслямова посадили у мікроавтобус Volkswagen Transporter із тонованими вікнами. Абдурешит Джеппаров одразу звернувся в окупаційну поліцію, написав заяву про викрадення рідних. Потім до справи долучився Слідчий комітет, який почав допитувати Абдурешита, свідків та жителів селища. Саме від одного зі слідчих кримський татарин почув фразу: “Час звикати, на Кавказі - це звичайна справа”.

Я думаю, що це була спланована провокація з розрахунком на те, що ми тут будемо поводитися агресивно, фізично активно. І щоб викликати тут, у нас у Криму, конфлікт. Якщо конфлікт - тоді не треба ні правозахисники, ні дипломати. Тоді вирішують все генерали. Це надовго і це війна. Але ми стримались, на провокацію не повелися, у них не вийшло нічого, – каже Абдурешит Джеппаров.

На наступний день після зникнення сина і племінника, під будинком Абдурешита зібралася сотня людей. Ще через день - близько п’ятиста. Звістка про викрадення його рідних розлетілась по всьому Криму. Дійшла і до окупаційного голови Криму Сергія Аксьонова. Йому, за проханням Джеппарова, інформацію передав Ремзі Ільясов (тодішний окупаційний віце-спікер Держради Криму - ред.). Зустріч з Аксьоновим відбулась у Білогірській райдержадміністрації 1 жовтня. В результаті, було заявлено про створення контактної групи, яка буде займатися справами зниклих кримських татар. Однак ніякого розслідування за фактом викрадення сина та племінника не велось надалі, адже це не було в інтересах російських спецслужб, вважає Абдурешит Джеппаров:

Якщо людей викрали російські спецслужби, навіщо їм це розслідувати. Просто там була імітація розслідування, щоб замилити очі, зробити якусь плутанину, зробити вигляд, що йде слідство.Час від часу нас допитували. І при допитах вони поводили себе так, ніби ми не потерпілі, а винуваті у чомусь. Це був психологічний тиск.

Іслям Джеппаров та Джевдет Іслямов поповнили список насильницьки викрадених людей від початку анексії Криму Російською Федерацією. Станом на сьомий рік доля сина та племінника Абдурешита Джеппарова залишається невідомою.

Коли ми (кримські татари - ред.) повернулися у Крим у кінці 80-х років, кожен зазвичай говорить звідки він приїхав - Андижан, Ташкент і т.д. Я з гордістю говорив, що я виріс у Росії. Росію я любив. Але такого я не очікував. Коли таке трапилось, у мені щось перевернулось. Я зрозумів, що ми маємо справу з монстром - з дикою і непередбачуваною країною, – розповів Абдурешит Джеппаров.

За даними громадської організації “Крим-SOS”, станом на серпень 2020 року шість жертв насильницьких викрадень були знайдені мертвими. Доля ще 15 залишається невідомою.

Що відомо

  • У неділю, 30 серпня, під посольством Росії активісти нагадали про людей, які зникли на окупованих територіях Криму і Донбасу.
  • Щорічно 30 серпня у світі відзначається Міжнародний день жертв насильницьких зникнень, організований під егідою ООН 2011 року і покликаний привернути увагу громадськості до глобальних проблем терору, викрадень і незаконного затримання людей.
Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди