Планує повернутися на фронт, продовжує і далі тренуватися, аби бути у формі після поранення солдат Євген Чабан. На фронті він втратив частину кисті правої руки. Наразі вчиться стріляти лівою та служить в Хмельницькому районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.
"Стикався не раз з тим, що говорять: "А чого ти тут, а не там?" Тоді я показую свою праву руку і відповідаю: "Я вже відбув там, а зараз хочу нормально реабілітацію пройти",— розповідає військовослужбовець Євген Чабан.
Після поранення на фронті тридцятирічний солдат Євген Чабан служить зараз в Хмельницькому районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. Євген і далі тренується та планує повернутися на передову.
"Я вчуся стріляти з лівої. Інструктор каже: "Ти так завжди стріляв? ", — я кажу: "Та ні", — "Бо з лівої руки у тебе все чітко". Тобто, вчуся все заново робити, бо не знаєш, що завтра буде. Тому треба бути підготовленим до всього",— каже військовослужбовець.
На початку повномасштабного вторгнення Євген відправив дружину із сином за кордон. Тоді ж у травні добровільно пішов захищати Україну від нападу російської армії.
"Я ніколи не забуду, як жінка каже: "Ти навіть не думай йти туди, поки тебе не призвуть". І я кажу: "Добре, окей". І пішов у військкомат, там мені відмовили, бо не мав строкової служби",— згадує чоловік.
Євген все ж пішов на фронт після проходження навчання.
"На початку червня ми вже були в Донецькій області. Ближче до кінця червня у мене вилетіли диски й була контузія. Поставили на ноги. І перша думка була: "Боже, як це страшно і як не хочеться назад вертатися". Але потім приходить розуміння, якщо кожен так почне думати, то держави не буде",— розповідає Євген Чабан.
Після госпіталю Євген повернувся на передову. Цього разу вже звільняли Харківську область від російських окупантів. На цьому напрямку, як і на Донецькому, російські військові використовували фосфорні боєприпаси.
"Село було постійно під наглядом росіян з орлана, з дронів і вони тільки бачили якийсь рух, то одразу намагалися туди кинути чи касетку (ред. касетний боєприпас), чи міномет",— говорить військовослужбовець.
Українські села, каже Євген, були сплюндровані російською армією.
"Вони танками заїздили в хату і пушку виводили на вікно. Вони обирали такі хати, де перехрестя якесь Т-подібне, і вони намагалися виводити так танк, щоб з "дрона" ти його не побачив, але він там всередині стоїть, і він міг вести вогонь",— каже Євген Чабан.
Євген каже, важко дивитися на людей, які пережили російську окупацію.
"А найбільше було важко, коли виходили ще діти маленькі, і ти дивишся, що в них у руках, або гільзи, або ще щось подібне",— розповідає чоловік.
Під час одного з боїв, на межі із Луганською областю Євген отримав поранення вдруге.
"По перших відчуттях руки, кінцівки ніби немає. Сантиметрів п’ять ніби голка була. Вони думали, що вона в нозі, а коли почали легенько пробувати, кажуть, що в кишені, я кажу: "Павербанки". Вони такі: "Зараз ми подивимося", — раз кишеню розпороли. Я кажу: "Що ви робите, нащо ви порите ті речі?" — згадує чоловік.
Євген Чабан говорить, втратив багатьох друзів на війні.
"Їх вже немає. Тяжко спостерігати, коли люди кажуть: "Та ну, тут же ж війни нема". Дивишся, а тут ходять такі "холені" хлопчики, а там пацани, молоді, яким ще жити й жити. А тут чоловіки ходять, які вже все мають. Ну, якось воно неправильно, я вважаю", — каже чоловік.
Євген Чабан каже, мріє про перемогу України над російським ворогом, а до цього мають йти всі. Військовий лише після перемоги хоче будуватиме якісь плани.
Слідкуйте за новинами Суспільного Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube, Instagram.
