Близько трьох десятків людей 12 вересня вирушили пішою ходою з Кременчука до Києва. Це родичі військових з різних областей України, які потрапили в полон під час оборони Маріуполя 2022-го року.
Розпочали з Кременчука, адже деяких воїнів призвали на службу з цього міста, розповіла співорганізаторка акції Оксана Залуцька.
Інна Тютюн – із Сумської області. Жінка приїхала до Кременчука, де під міською радою зібралися родичі військових, які перебувають у полоні. Її син потрапив у полон 18 травня 2022-го.
"Мій син – строковик. На даний момент він перебуває в полоні. 80 днів він був в "Азовсталі. Останні відомості про те, що він знаходився - на лютий місяць. Вже більш ніж пів року я не знаю навіть, де він. Він перебував у Камишині Волгоградської області. Це одна із найбільш тяжких колоній, де тяжке перебування, де їх мучать голодом, де вони сидять в камерах по чотири чоловіки. Їх нікуди не пускали на той момент", ― каже учасниця акції Інна Тютюн.
На акцію зібралися родичі військових, які потрапили в полон у Маріуполі. Вони – з різних регіонів України. Приїхали, аби звернути увагу влади, суспільства, інших країн та міжнародних організацій на те, що їхні рідні понад рік перебувають у російському полоні. Про це Суспільному розповіла учасниця акції Інна Тютюн. Для цього вирішили організувати пішу ходу з Кременчука до Києва. Усього біля Кременчуцької міськради зібралося близько трьох десятків людей.
"Це для того, щоб донести посил до міжнародних країн, до країн, які зараз "дуже занепокоєні" станом, який у нас відбувається в країні. Що ми будемо боротися до кінця за наших полонених. Щоб вони повпливали все ж таки на країну-агресора ще більшими санкціями, ще більшим можливим впливом", ― говорить співорганізаторка акції Оксана Залуцька.
Брат Ольги Коробенко, який перебував у Маріуполі, також потрапив у полон.
У травні 2022-го, з "Азовсталі". У нас є група спеціальна, там і дізналася. Чекаємо своїх із полону. Підтвердили (що брат у полоні - ред.). Але зв'язку немає. Зверталась у "Червоний хрест". Взагалі ніякої допомоги. "Чекайте. Робимо все можливе", ― каже учасниця акції Ольга Коробенко.
"Я півтора року не живу. Я була в Женеві в Червоному Хресті, в офісі їхньому. Так, вони не дуже нас чекають, але я туди потрапила. В ООН ми писали. На онлайн-зустрічі ООН ми були. Це така ганьба. Вони все говорять про те, що "у нас такий кейс: ми не маємо права ні на що. Ні вимагати, ні їхати нікуди, ми не маємо права". Якщо Червоний Хрест хоч проситься, то ООН – це взагалі жах", ― розповідає учасниця акції Інна Тютюн.
Чекає сина з полону і Жанна Зубрицька з Кропивницького. Від побратимів знає, що він живий, говорить жінка, однак востаннє із ним спілкувалась торік у травні.
"Востаннє нормально ми не поговорили. Це був телефонний дзвінок, хвилинний: "Мамо, я - у полоні". У всі організації я зверталася. Це ООН, поліція, СБУ, прокуратура, військова частина, прокуратура військова. У відповідях говорять чекайте, але ж чекаємо ми дуже довго", ― каже учасниця акції Жанна Зубницька.
Анастасія Крисак свого нареченого не чула увесь час, відколи він у полоні – від середини травня 2022-го.
"Відомостей ніяких про нього немає. Росія не пускає до військовополонених. Ми не знаємо взагалі нічого, у якому вони стані та стан їхнього здоров'я. Це буде піша хода. Звісно ми хочемо пройти як найбільший відрізок, дистанцію. Це буде тривати кілька днів, це буде у Києві. Відбудеться велика акція з доєднанням більшої кількості людей. Нам потрібен розголос, потрібна міжнародна спільнота, підтримка для визволення полонених", ― розповідає учасниця акції Анастасія Крисак.
Читайте і дивіться Суспільне Полтава на платформах:
