Шиють дитячі речі, маскувальні пончо для ЗСУ та шатри для наметів. У Дніпрі понад рік працює релокований бізнес з Луганщини. Його власник Дмитро Косілкін переїхав до Дніпра з Лисичанська у квітні 2022-го. Він розповів Суспільному: продовжує вести бізнес, аби підтримати економіку та зробити свій внесок у боротьбу за незалежність.
До початку повномасштабного вторгнення РФ у рідному місті Дмитро мав власний швейний цех. Розповідає, компанію заснував у 2015 році.
"Росли ми дуже швидко. У 2016 році це вже було не три швачки, це вже було шість швачок. Наприкінці 2017, на початку 2018 ми подали грантову заявку на автоматизацію швейного виробництва. На той момент вже було вісім людей і деякі операції ми вже замінили автоматичними станками", – говорить переселенець.
Дмитро розповідає, на початку повномасштабної війни разом із сім’єю та знайомими виїхав з Лисичанська до сусіднього населеного пункту. Каже: думали, що бойові дії триватимуть кілька тижнів, й вони зможуть повернутися додому.
"Ми всі зупинились, ми всі розуміємо що, так, дійсно лячно, більшість виїхала в перший же день, перший-другий день, і більшість виробництв перестало працювати, пекарні й тому подібне. Розуміючи що ситуація на фронті загострюється і виїхати безпечно дуже важко, враховуючи те, що в мене, ну в родини дружини всі держслужбовці, ми розуміли що може бути час неповернення, коли буде вже все", – сказав Дмитро Косілкін.
Чоловік із сім’єю та друзями вирішили евакуюватись до Дніпра у квітні минулого року. Тут їх зустріли знайомі волонтери, які допомогли облаштуватися у місті. Дмитро розповідає, за декілька тижнів поїхав до Лисичанська забрати частину обладнання із цеху. Бо, каже, розумів, що через постійні обстріли міста російськими військами, його майно можуть знищити.
"Коли вже приїхали і глянули в цех, що там освітлення посипалось, ну тобто руйнування були, але незначні. Такого, щоб воно там все знищене, ні, не було. І це допомогло нам вивезти більшу частину обладнання на якому можна працювати. Приїхав додому, забрав там деякі особисті речі, які дуже цінні для нас були. Ми сподівалися що навіть забираючи обладнання, ми ще повернемося через якийсь час, і вже тільки зараз розуміємо що повернення в нас вже немає", – каже переселенець.
Частину обладнання чоловік докупив за грантові кошти від міжнародних благодійних організацій. Зараз, каже, частково відновили виробництво. Крім дитячого одягу шиють на замовлення пончо для військових та сумки для аптечок.
"Спілкуючись з військовими, вже ті клієнти, які там були нашими клієнтами торік, багато вже немає кого в живих. Те що ми там робимо, це не та ціна, яку вже заплатили хлопці. Хлопці, дівчата, бо не тільки хлопці гинуть", – сказав він.
Дмитро каже: продовжує вести бізнес, аби підтримати економіку та зробити свій внесок у боротьбу за незалежність.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
