Понад п’ять тисяч дорослих та більш як пів тисячі дітей врятували з небезпечних населених пунктів загони "Білий янгол", які працюють на Донеччині. Поліцейський Павло Дяченко почав брати участь в евакуаціях від початку повномасштабного вторгнення. Працював із групою, що вивозила людей і з Бахмута та околиць. Про найстрашнішу поїздку та останню евакуацію з міста, про поранення та про дітей, яких врятував загін, — Павло Дяченко розказав Суспільному.
Евакуація під обстрілами
Як змінились задачі поліції і ваші з наближенням лінії фронту?
Люди почали виїжджати, була основна мета: недопущення фактів мародерства, перевірка людей на відношення до колаборантів. А коли російські війська майже впритул наблизилися до Бахмута і почали трощити та закидувати місто всім, чим можна — артилерія, міномети, то діяльність змінилася: намагався майже кожен обстріл документувати, фіксувати самі руйнування будинків, об’єктів інфраструктури.
Коли Бахмут став максимально небезпечним містом?
Бахмут став небезпечним з початку осені 2022 року. І в окремі райони ми навіть не могли заїхати. Це стосується приватного сектору, який знаходиться на околицях міста, і все одно з тих районів ми вивозили людей.
Кого вивозили? Пріоритет — родини з дітьми? Чи всіх?
Абсолютно всіх.
Тоді ще був зв'язок. У кожної групи, яка працює по напрямках, є окремий мобільний номер.
Був випадок, нам зателефонували люди, що хочуть виїхати, але благали забрати три великі клітки з собаками. Собаки дворняжки, але не маленькі. Четверта клітка була з котами, було чи шість, чи вісім — і вони так переживали, а ми кажемо: "Чого ви? Заберемо, тільки щоб ви все швидко зробили". Тому що тоді сильно прилітало. Тварин закрили ми швидко під'їхали, все повантажити та поїхали.
Ми набивали наш мікроавтобус повністю і речами, і домашніми улюбленцями. Вивозили людей з собаками, з котами, великі клітки були.
Яка була найнебезпечніша поїздка? Це Бахмут чи Нью-Йорк, вже потім після Бахмута?
Найнебезпечніша поїздка була, коли ми потрапили під обстріл. Ми планували їхати в селище поблизу міста Часів Яр. Була заявка на евакуацію бабусі з козою, собаками та котами. Ми їхали, і прилетіла міна. Ми так розуміли, що 120-таКалібр снаряда 120 мм. Вона впала поруч з автівкою, і машина була суттєво пошкоджена.
Продовжувати евакуацію ми не змогли. Хоча в той же день, оформили всі процедури, доповіли керівництву, "пройшли по лікарні". І вже після обіду евакуювали людей з Бахмута, там було дев'ять чи десять осіб.
А ту жінку забрали?
ЇЇ забрали потім волонтери.
Ви так кажете попали під обстріл, це ж не один раз було?
Так, не один.
І не один раз були травми у поліцейських серед вашого підрозділу?
В основному це звичайні контузії: коли поруч прилітає, вибухова хвиля, потужний вибух по вухах.
Як ви відновлюєтеся після контузій? Наступного ж дня все одно їдете?
Так. І щоразу виїжджали потім і працювали.
Ви їдете на одну заявку чи ви збираєте кілька заявок людей?
Кожна ситуація була різна. В Бахмуті спочатку, коли був зв’язок, люди телефонували, і ми їхали хоч за однією бабусею. Було так, що з небезпечних місць забираємо людей, в саме місто довозимо до більш-менш безпечної ділянки, там же контактуємо з волонтерами, передаємо людей, і їдемо далі до інших.
Або по реєстрації, коли гинули люди, ми ж загиблих внаслідок обстрілів людей теж збирали, це наші функції були також, їздили по вулицях.
Історії врятованих дітей
Яка родина вам запам’яталася найбільше з тих, кого ви евакуювали?
Їх багато. Вони всі запам’яталися.
Якщо відокремити це хлопчик Богдан, маленька родина, він один. Мати й батько загинули в Бахмуті під час обстрілу, хлопчик залишився сам. Два дні він жив у сусідів. До нас звернулася служба у справах дітей Бахмутської військової адміністрації. Знайшли цього хлопця, евакуювали, потім наші дівчата ювенальні поліцейські ним опікувалися, і він поїхав до родичів в Київ.
Найстрашніше те, що дитина залишилася сама, він маленький хлопчик і те, як він все мужньо сприйняв.
Інша ситуація — діточки в Торецьку. В них питали: "А де батько?" — "Нема" — "А мати?" — "Померла" — "А коли?" — "Сім днів тому". Вони були у родички в Нью-Йорку, не оформиш відразу, дуже щільні обстріли, неможливо оформити опікунство навіть тій тітці, у якій вони були.
Було прийнято рішення разом з їхніми рідними їх вивозити.
Ви спілкуєтеся далі з людьми, яких ви врятували?
Так, спілкуємося. Спілкувалися з родиною також з Нью-Йорка, коли евакуйовували шість діточок. Ситуація — жах. Поспілкувалися, вмовили, вони виїхали, вони живі, здорові. А потім наші колеги за кілька днів кажуть: "Ви пам’ятаєте цю родину? У них в будинок пряме влучання було". Якщо би ми не вивезли тоді, масштаби цієї трагедії були б….
Такі випадки бувають, що трагічним досвідом люди приходять до того, що потрібно виїжджати. В Бахмуті така ситуація була, коли літня жіночка з чоловіком жили в одній квартирі, пішли за гуманітаркою — прилетіло квартири не стало.
Пішли в іншу квартиру, туди теж прилетіло, коли їх не було. Перейшли до приватного сектору до знайомих пожити. Наступного дня чоловік виходить на подвір’я покурити, тільки ступає за поріг, його на смерть, жінка в шоці. Поки ми доправили тіло до морга і вже ввечері вона телефонує: "Виїжджаємо".
Коли ти бачиш результат і коли тобі телефонують родини, або діти, яких ти вивіз, — а вони і досі телефонують, ми спілкуємося, — ти розумієш, що ти зробив все правильно.
Історія марки, присвяченої "Гвардії наступу"
Укрпошта випустила марку “Гвардія наступу”. Там була ваша світлина з дитиною, з якоїсь евакуації. Як ви дізналися що є марка з вами?
Мені почали телефонувати знайомі, побачили в інтернеті. На самій марці, вона маленька, не дуже зрозуміло, а коли мої колеги вже побачили оригінал фото, стало зрозуміло, що це робили журналісти, коли ми їздили на евакуацію цієї дівчини. Вони нас супроводжували, знімали матеріал. Як вона попала на марку, я не знаю, як це процес проходить. Було незвично і приємно.
Це був Бахмут. Дівчинку звали Арина. Але почалось все з її мами. До нас приїжджають волонтери та кажуть, що зараз привезуть вагітну: їй треба в лікарню. Ми її пересаджуємо в нашу машину — і полетіли в лікарню у Слов’янськ.
Ця жінка нам розповідає, що в неї ще дитина залишилася. Маленька донечка, вона у бабусі з дідусем, але в Бахмуті. І вона благає: привезіть малу до мене. Наступного дня ми поїхали, розуміли район приблизний, де що може бути і як. Заїхали в район багатоповерхових будинків, пішли по підвалах. В підвалах не було, але було зрозуміло, що дитина є, тому що були дитячі малюночки на дверях, якісь стікери розклеєні, тому ми розуміли що тут є дитина.
Дійсно знайшли, дівчинка була з бабусею і дідусем. Розуміючи, що законних підстав знаходитися дитині у них немає, мати законний представник, рідна мати. І тут почалися "прильоти" по цьому району. Потім ми дізналися, що два поверхи від нас, де ми були в цьому будинку, був через цей обстріл загинув чоловік, який знаходився біля свого будинку. Розуміємо, що ситуація небезпечна дуже. Адже в Бахмуті, якщо один район починали "гатити", будуть бити дуже сильно і дуже довго. Родина все зрозуміла, бабуся з нами в машину, манюню з собою забираємо. І от, коли ми виходили з під’їзду, журналісти зафільмували.
Ми останнім часом, поки могли їздити, з Бахмута працювали як на конвеєрі: вивозили людей і стоячи, і напівсидячи, і напівлежачі. Людям потрібна була допомога. Вони реально виїжджали, вони розуміли, що страшні обстріли.
В Бахмуті ми були щодня до 3 березня. Ми евакуювали людей, вони вже зібралися, на нас чекали, це було 9 дорослих людей. Після вже через тактичну ситуацію ми туди потрапити не змогли тими силами і тим транспортом, який в нас був.
Є цифра, хоч приблизно, скільки людей ви врятували?
У мене зараз є інформація по всій області, тобто всі п’ять груп — це 5600 дорослих. Навіть невелике свято в мене було, я зараз веду цю аналітику, і нещодавно ми перейшли за цифру півтисячі дітей. 509 на цей момент.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, Viber, Facebook, YouTube та Instagram
