Менш як сім років прожила родина Оксани Токаревої з села Шевелівки під Балаклією у новому будинку. На нього родина заробляла роками, виїздивши працювати з Харківщини до РФ, Білорусі та Польщі.
Оксана на місці зруйнованого російським обстрілом господарства плаче: "Це була моя мрія з дитинства. Я хотіла жити у своїй хаті, щоб вона була красива, зручна. Щоб вона потім лишилась моїй дитині. Щоб дитина моя не мучилась так, як я з будівництвом".
Нині Оксана живе у брата. Війна забрала в неї не лише господарство, а й чоловіка Володимира, який помер внаслідок осколкового поранення.
Що лишилося на місці втіленої дитячої мрії жінки та як втратила чоловіка, Оксана розказала Суспільне Харків.
"Хата наша горить... Ніхто нічого не гасив"
У розбитому та згорілому господарстві 52-річної Оксани Токаревої пес Грім нині єдина жива істота: "У нас тут собака, він зараз буде гавкати трошки, бо він хазяїн тут тепер".
До вторгнення в Оксани жили кролі, корови з телятами, свині, кури. Частина тварин загинули під час пожежі 25 березня 2022 року: тоді РФ обстрілювала село, хата Токаревих спалахнула.
"Тут був сарай, в нас з цього боку кури були, а там були корови й свині. Ми тримали в тому сараї маленьких курчат. А тут у нас були кролики, вони згоріли живцем", — показує руїни на обійсті.
По своєму розбитому господарству Оксана не може ходити без сліз: "Будували самі, їздили на заробітки, чоловік з сином Ростовську атомну станцію будували, потім син на атомній станції в Білорусі був, потім ми ще з чоловіком в Польщу виїздили на чотири роки, щоб ми добудувались і жили. На минулий Новий рік як раз було б сім років нашому дому".
Коли Шевелівку почали обстрілювати, сиділи в погребі, коли почали бити по селу з літаків, родина виїхала: Оксана з чоловіком у сусіднє село до брата, діти з онуками — на захід України. Подружжя щодня поверталося в Шевелівку, щоб годувати худобу.
"25 березня ми їхали, траса тут згори, і чоловік каже: "Дивись, щось в селі горить, стовб диму". Я кажу — хата наша горить... Ніхто нічого не гасив. Воно всю ніч горіло. Ми приїхали — ще догорало", — каже Оксана.
Суспільне ХарківОксана каже, що нічого з будинку не вдалося врятувати, частина худоби вижила.
Чоловік загинув, Оксана дістала інвалідність: "Я зайшла, а він не встиг"
З Володимиром Оксана познайомилася на роботі в колгоспі у 2005 році: "Він мені казав: "Не плач, ми відбудуємо. Тепер я сама — не відбудую".
Жителька Шевелівки втратила чоловіка під час обстрілу 3 травня 2022 року: російські військові окупували сусідню Гусарівку, звідти обстрілювали села довкола, каже Оксана. Відстань між селами — 5 км.
"Було якось тихо, ми були на городі. А потім почався обстріл. Ми вирішили заходити в хату, бо дуже стріляли. Я зайшла, а він не встиг. Біля двору, я не знаю, що саме, прилетів якийсь снаряд, вибухнув у нас. Я почула, кричу йому: "Заходь в хату!" — і вертаюся за ним, бо я вже розуміла, що вже пізно. І якраз мене тоді поранило", — згадує Оксана.
У голову чоловіка влучив уламок, сама Оксана отримала поранення руки.
"Я крик підняла, люди боялися йти через обстріл. Військові надали першу допомогу, відправили мене до лікарні. Чоловік ще був живий, помер в лікарні", — говорить.
Оксана має інвалідність після поранення, нині продовжує жити у брата, дбає про худобу, яка вціліла: "Люди нам корів допомогли врятувати. Забрали до себе аж в Лозівський район, поки я була в лікарні".
Відновлювати будинок Оксана хоче, чекає на комісію: "Нам немає куди їхати. В мене мама живе у Херсонській області, вони досі в окупації. Нам немає куди їхати. Просто немає куди".
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Facebook, Viber, Instagram, Telegram, Youtube
