Сьогодні вони студенти вишів, які мріють стати лікарями, вчителями, військовими, журналістами. А ще рік тому — випускники та випускниці Новоолександрівського ліцею Бериславського району Херсонської області. У кожного — власна історія про окупацію, навчання і як попри все вдалось досягнути поставлених цілей. Ними вони поділились із Суспільним.
"Дорога до моєї мети була довгою". Карина Мачуліна
Я з села Новоолександрівка Бериславського району Херсонської області. На початок повномасштабного вторгнення закінчувала одинадцятий клас: підготовка до ЗНО, буденне життя, поруч друзі, плани на майбутнє, але настав цей день, який я запам'ятаю на все життя. 24 лютого 2022 року відбувся напад Росії на Україну. Моє село було окуповане.
Щоб здати ЗНО, я виїжджала з окупації влітку, довелось залишити батьків та маленьку сестричку. Їдучи, я не знала, що на мене чекатиме. Було страшно і ризиково, але впертість та впевненість перемогла. Це був складний маршрут. Берислав-Каховка: перевірка росіянами документів, речей, пошук зброї. Далі Василівка. Тут ми стояли вісім днів. На щастя були добрі люди, які годували та дозволяли переночувати. В день пропускали по три, 10, 40 авто.
І нарешті, добрались до Запоріжжя. Ночували в дитячому садочку, була змога поїсти і нарешті прийняти душ. Наступного дня я прибула до Кривого Рогу, мене зустріли близькі мені люди. Згодом я здала НМТ, вступила до Криворізького державного педагогічного університету, закінчила перший курс.
Бути вчителем — це величезна відповідальність, адже їм довіряють найцінніше — дітей. Він повинен дати знання, підготувати дітей до дорослого життя, знайти підхід до кожної дитини. Хочеться бути для них гідним прикладом, зразком для наслідування.
"Я завжди знав, що стану військовим". Микола Тимчан
Мета була поставлена ще з початкових класів, бо для мене це було завжди найголовнішим обов'язком чоловіка. Щоб її досягти, я докладав всіх зусиль і вони були не марними. Займався спортом — воркаутом, легкою атлетикою, бо без цього там нічого робити. Навчався, підтягував все, що було складно, і не все просто давалося.
Тепер я курсант десантно-штурмових військ Одеської академії сухопутних військ, командир відділення. Обрав Десантні війська України, бо вони найпотужніші й завжди перші. Слава Україні!
"Я сподіваюсь стати хорошою лікаркою". Карина Вербанова
Навчаючись у школі в старших класах, у мене була мрія здобути професію лікаря. Я докладала всі зусилля для того, щоб моя мрія здійснилася. На жаль, війна перекреслила все. Наше село опинилось в окупації. Учителі нашої школи, під острахом бути викритими, продовжували готувати випускників до Національного мультипредметного тесту. Але у мене не було можливості виїхати з окупованої території і вчасно скласти іспити.
Мені дуже хотілося втілити свою мрію в життя і я продовжувала готуватися самостійно, повторюючи все, чого нас навчали вчителі у школі. І як тільки видалася можливість виїхати у безпечніше місце, я нею скористалася. Моя мрія здійснилася, я вступила до Дніпропетровської медичної академії. У майбутньому сподіваюся бути хорошою лікаркою, допомагаючи й рятуючи життя людей.
"Ще до війни вирішила, що стану фармацевтом". Юлія Воронцова
Я мріяла ще з молодших класів піти у сферу медицини, але через те, що була ще маленькою, не могла визначитись, куди саме. Вже з 9 класу з батьками радились, що і як краще зробити та на кого піти. Вирішила після 11 класу вчитись на фармацевта. До здачі НМТ готувались в окупації.
Мій тато військовослужбовець ЗСУ, потрапив із пораненням в лікарню, та проходив реабілітацію у Вінниці. Він вже за той час достатньо добре вивчив місто та знайшов місце для подальшого навчання. Ми все обдумали, передивились, і я пішла вчитись у Вінницький національний медичний університет.
Особисто я не шкодую, що вибрала саме цю професію. Це дуже цікаво, нові знайомства, хоч іноді й важко. Але для того, щоб вийти в люди та здобути освіту, воно того варте.
"Вступ до університету — це не кінцева точка, а початок нових можливостей для розвитку". Софія Маркова
Мені завжди хотілось досягти великих висот у навчанні. Кожна книжка, кожен урок наближали мене до мети — вступу до університету. Першим кроком для мене було вибрати предмет, який найбільше мене цікавить, а це — українська мова. Підготовка до екзамену стала для мене справжнім випробуванням через повномасштабне вторгнення. В нашому селі не було світла та зв'язку, проте щодня я відводила час для систематичного повторення матеріалу, вирішення завдань і консультацій з вчителями.
Коли настала пора обирати університет, я проводила багато часу на дослідження і вибір того, де саме хочу навчатись. Я вивчала програми, рейтинги, відгуки студентів. Саме так я вибрала Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка. Вступ до університету — це не кінцева точка, а початок нових можливостей для розвитку, вивчення та досягнення нових вершин у навчанні.
"Я вступила туди, куди й планувала". Олена Світлична
Усе розпочиналося із Національного мультипредметного тесту. Була підготовка велика, було важко, бо не знала, чого очікувати на них. Дуже хвилювалась. А от перед вступом до вишу страхи пропали, упевнено ішла складати іспити.
Труднощів із вступом не було. Тільки з кабінетом вступника не могла розібратись, але із часом, з допомогою дорослих, розібралися. Вступила туди, куди й планувала — вивчатиму рідну мову у Криворізькому державному педагогічному університеті.
"Після війни хочу надавати допомогу дітям, які переживають цю трагедію". Вікторія Хвещук
Раніше я хотіла бути вчителем початкових класів, але після повномасштабного вторгнення мої думки змінилися. Я розумію, що багато кому буде потрібна психологічна допомога після війни, і насамперед дітям. Коли я побачила у Криворізькому державному педагогічному університеті, що можна вступить на вчителя початкових класів, а також вивчати психологію, не задумуючись визначалась, що хочу подати документи в цей навчальний заклад.
Після війни хочу надавати допомогу дітям, які переживають цю трагедію. Я йшла до своєї мети старанно, конспектувала і вивчала шкільні матеріали. Труднощі були на дистанційному навчанні, тяжко запам’ятовувала шкільний матеріал, але не дивлячись на всі ці складнощі, з допомогою наших вчителів, я дійшла до своєї мети.
"Зі школи мріяла бути викладачем української мови та літератури". Яна Левечко
Ранок, 24 лютого, чути вибухи: мама плаче, папа каже, що почалась війна... Я до останнього не могла в це повірити, були думки, що можливо я сплю, але ні. Дійсно війна, геноцид українського народу, нашим "сусідом".
Одного ранку я прокинулась від звуку БТР під домівкою. Коли виглянула у вікно, побачила скрізь російських військових. Я плакала, бо боялась не за себе, а за свого тата — голову Новоолександрівської військової адміністрації Олександра Левечка. Я тікала полями, переховувалась в людей. Настав день, коли ми виїхали з цього пекла. Свобода... Наскільки тут краще повітря.
Зараз я навчаюсь на вчителя української мови та літератури. В майбутньому прагну повернути до нашої відбудованої школи.
"Хочу стати екологом, адже нашому поколінню випав обов'язок відбудовувати країну". Кіріл Лихошапко
Моя мета була одна, знайти своє призначення в цьому світі, бути корисним людям, суспільству, планеті. Змалечку я хотів стати юристом. Ця професія мені дуже подобалась, я прагнув стати кваліфікованим спеціалістом. Я був закоханий в цю професію декілька років.
Йшов час, я й далі прагнув йти на юридичний, і почались труднощі в навчанні: спочатку COVID-19, потім почалась війна. Ми всі, я і мій клас, старались гарно вчитись і наші зусилля показали результат. Але я втратив натхнення бути юристом, мене зацікавила екологія. Я розумів, що в цей непростий час для нашої країни, екологія буде дуже актуальна. Я впевнений, що я стану кваліфікованим спеціалістом у цій справі.
"Попри війну йти до мрії та вірити в перемогу". Оксана Швиденко, директорка Новоолександрівського ліцею
У колишніх одинадцятикласників я викладала українську мову та літературу з 5 класу. Добре пам'ятаю кожного за партами. Пригадую одну кумедну ситуацію. У 6 класі проводила відкритий урок з мови. Зібралися, як завжди, колеги, а моїх хлопців немає : вони у тренажерній залі грають у теніс. Василь Миколайович Береговий тоді був директором, почав наших героїв скликати на урок. Сашко Вороний часто просився з уроків, щоб потрапити до старшокласників на фізкультуру, за партою завжди сидів у спортивній формі — напоготові до спортзалу.
Кирилу Лихошапку мова давалася не дуже, частенько повторював: "Навіщо мені ваше складнопідрядне речення". А під час уроків у 11 класі вони змінилися: самостійні, впевнені в собі, мотивовані, цілеспрямовані.
Віка Хвещук, Олена Світлична і Настя Кульш постійно відвідували хореографічний гурток. Вони так любили танці, що на всіх виступах перші. Ми віримо, що свій випускний вальс вони обов'язково затанцюють на сторічному ювілеї школи.
Софія Маркова любила вивчати рідну мову, постійно брала участь у словесних конкурсах, олімпіадах з української мови та літератури. Уповноважена, спокійна, старанна — вона була позитивним прикладом для своїх однолітків
Карина Вербанова і Дмитро Медун закінчили торік 11 клас, але через окупацію не змогли зареєструватися на НМТ. Улітку потайки разом з учителями додатково вивчали мову, історію, фізику, біологію, коли окупаційна влада правила в селі. Дякуючи ЗСУ, нашу територію у жовтні 2022 року звільнили. Діти не зупинилися на досягнутому — попри війну впевнено йшли до мрії та стали студентами вишів.
Раніше наш заклад був четвертим у рейтингу ЗНО серед 200 шкіл Херсонщини. Навіть дистанційка нас не зупинила. Ми йдемо завжди до мети, щоб наші діти були успішними.
Читайте нас у Тelegram: Суспільне Херсон
Підписуйтесь на Суспільне Херсон у Viber
