Двічі був у полоні російської армії. Історія директора Каховської школи на Херсонщині Віктора Пендальчука

Двічі був у полоні російської армії. Історія директора Каховської школи на Херсонщині Віктора Пендальчука

Ексклюзивно

Директор Каховської школи №1 Херсонської області Віктор Пендальчук двічі був у російському полоні. Зараз чоловік живе та працює на Київщині. Від тих подій минуло два роки. Своїми спогадами Віктор Пендальчук поділився із кореспондентами Суспільного.

Про початок окупації

Школа Віктора була найбільшою в громаді, тому першою привернула увагу окупаційної влади.

"У нової влади були дуже великі сподівання на наші школи. Я так розумію, що однією з їхніх прерогатив було, в першу чергу, загітувати директорів шкіл для того, щоб переманити на свою сторону і педагогів, і дітей. Відкрити школи і показати, що все супер і все класно. І вони вибрали першим мене і мою школу", — говорить директор.

Через місяць після початку повномасштабного вторгнення до школи прийшла нова начальниця управління освіти.

"Почала мені пропонувати спочатку лояльно, щоб я погодився працювати, залишився директором. Мовляв , тут же діти, вони ж не винні, вони мають вчитися. Говорила, яка різниця, чому навчати, адже головне — вчити. Я їй сказав: "Я цього робити не буду. Навіть не пропонуйте. Ви нас окупували і тепер ви хочете, щоб я на вас працював — не буде такого", — пригадує Віктор.

Двічі був у полоні російської армії. Історія директора Каховської школи на Херсонщині Віктора Пендальчука
Директор Каховської школи №1 Віктор Пендальчук, 1 травня 2024 року. Суспільне Херсон

Через тиждень до освітнього закладу прийшли знову — вже з новопризначеною директоркою.

Погрози від окупантів та перший полон

Коли директор почав опиратися вимогам окупаційної влади, почув погрози на адресу родини.

"Ми знаємо, що у вас є родина, дружина, донька. Ви хочете їх проміняти на папірці, ноутбуки? Що вам дорожче? Таке вони говорили, і я зрозумів, що в них серйозні наміри. Діватися не було куди, довелося все віддати. Вони забрали абсолютно все, що тільки можна було, з документів. Забрали в мене ключі і сказали: "Іди звідси і не приходь, ти вже тут більше не працюєш", — ділиться чоловік спогадами.

Директор розповідає, спілкуватися з колегами доводилося на вулицях. Ходив на мітинги, придивлявся, що відбувається в місті. 30 квітня 2022 року за ним прийшли росіяни.

"Вранці, десь о десятій годині, приїхали цілою бригадою до мого будинку. Їх було дуже багато. Може, 50 військових, і БТРи, і тигри, і Урали, якісь легкові машини. Купа людей була. І вони забрали мене з будинку, наручники одягли. Трошки потовкли, кинули на підлогу в якомусь бусику і відвезли в Нову Каховку", — згадує Пендальчук.

Двічі був у полоні російської армії. Історія директора Каховської школи на Херсонщині Віктора Пендальчука
Директор Каховської школи №1 Віктор Пендальчук, 1 травня 2024 року. Суспільне Херсон

Про умови, в яких військові РФ тримали Віктора та інших полонених

В'язнів росіяни тримали в підвалах колишнього управління поліції. Перший раз Віктор просидів там два тижні. Як йому пояснили — за непокору та за саботаж російській владі. Умови утримання полонених, за його словами, були жахливі.

"Це не не те, щоб назвати по-людськи. Просто до тварин ставляться краще, ніж вони ставилися до людей, які туди потрапляли. Це просто страшні умови, і ті люди, які пройшли через ці випробування, яким це дісталося туди потрапити, вони дійсно пережили страшні речі. Хтось більше, хтось менше. Комусь діставалося дуже погано, тому що це були і тортури, і побиття, і струм, і пакети на голову, і переломи в людей були. Все в купі: і знущання, і фізичні, і моральні. Це те, що ти відчуваєш, коли в камері, яка площею 6-7 м2, по 15-18 людей. Де немає де вночі лягти поспати, а треба сидіти або стояти, або на підлозі лежати. Коли замість туалету відро якесь стоїть. Коли повітря не вистачає, бо це підвальне приміщення, воно замуроване, Це хоч і весна, але все одно вночі прохолодно. Малесенькі віконечка під стелею, і повітря не вистачає на всіх. А випускають на вулицю раз на день або два рази на п'ять хвилин", — розповідає колишній в'язень.

Віктор говорить, харчування в полоні було жахливим. І якби не рідні, яким дивом дізнавалися, де знаходяться заарештовані люди, то було б зовсім погано. Рідні з дому передавали передачі, які "половинили" солдати та колаборанти, які перейшли на бік армії РФ.

Найстрашніше в тій ситуації — це невизначеність і невідомість, говорить він.

"Страшно, бо ти не розумієш, чи є в тебе майбутнє. Ловиш себе на думці, що твій кожен день може бути останній. ебе або вивезуть в ліс і розстріляють, або заб'ють до смерті, або закатують струмом, або просто зроблять інвалідом. Тому це відчуття такого безсилля, люті, такого стану, коли ти намагаєшся себе взяти в руки і думаєш про те, що там залишилися рідні твої, які хвилюються і переживають. І ти не можеш опустити руки, перестати боротися, але весь цей тягар просто тебе давить", — каже Віктор.

Віктор розповідає, був свідком того, як у російських застінках багато людей ламались. Їх умовляли переходити на бік росіян, пропонували гроші або якісь преференції. Когось, каже, під тиском ламали, особливо бізнесменів, у яких забирали зроблені гроші, цінності, матеріальні цінності, автомобілі, бізнес. А активістів знищували морально. Віктор розповідає, його водили на допит, викликали на співпрацю.

"Вони хотіли, щоб я повернувся назад директором, щоб я організував навчання, зібрав вчителів, дітей. Перестав агітувати каховчан проти них, відмовився від своїх принципів. І за це посадили, і намагались якось вмовити і погрозами, і так, і лояльно. По-різному, по-різному. Із тортурами, і без. Коли нічого не добилися, то відпустили. І попередили, що дають час на подумати. Типу того, ми за вами слідкуємо. Якщо будете проявляти якусь українську позицію, чи підбурюватимете людей, то начувайтеся. У вас родина, ми все знаємо. І відпустили," — каже Пендальчук.

Про другий арешт

Другий арешт стався несподівано — 12 вересня Віктора схопили просто на вулиці.

"Тоді навіть не розмовляли. Потім мені вже розповідали, що це все через майбутній референдум. Деякі каховські школи тільки почали працювати на підконтрольній Україні території. І мене забрали, щоб я не надумав організувати процес навчання за українськими програмами, щоб не підбурював людей не ходити на референдум. Подалі від людей в цей період мене й закрили. І там був 21 день. Рівно 21 день тоді я просидів. І тоді вже нічого не вимагали, не розмовляли, нічого - сиди, і все, - говорить Пендальчук.

Він пам'ятає, що поруч із ним були люди, які провели в цих казематах по чотири місяці і навіть по пів року. Їх просто перекидали з однієї локації на іншу. Спочатку утримували в Генічеську, потім в Херсоні, у Новій Каховці, потім у Чаплинці. Полонених кидали туди-сюди показово - як приклад для інших, щоб залякати людей із активною позицією, пояснює Віктор. Його випустили після проведення референдуму.

"Наостанок мене вже викликали на допит, перший раз за три тижні. І знову почалось все те ж саме: ви такий розумний, ви могли би працювати і начальником управління, і вище, і посади різні пропонували. Я кажу: "Я ж вам сказав свою позицію, я не збираюся її змінювати". Нічого для мене не змінилося за цей період часу, незважаючи ні на що. Тоді цей військовий каже: "Зрозуміло, тоді ми вас відпускаємо. Але якщо ви сюди попадете третій раз, то повинні розуміти, що можете вже не вийти. Це була фраза з такою насмішкою. Вони всі ж у масках, ховають свої обличчя. І в мене ледь не зірвалося сказати: "Якщо ти такий , силу за собою відчуваєш, то чого ти ховаєшся? Скажи мені це в лице, зніми свою маску. Ти боїшся просто звичайного вчителя? Тому що за нами правда, того й бояться", — впевнений Віктор.

Про виїзд з російської окупації

Директор вийшов із полону з чітким розумінням того, що треба виїздити з окупації, бо є пряма загроза життю.

"Я прийшов додому, а дружина спакувала речі вже. Вона сказала, що більше цього терпіти не буде, і ми їдемо. І ми через тиждень через Василівку поїхали. Кілька днів там стояли. Щоб записатися в чергу на перетин лінії розмежування, вимагали реєструватися в мерії. А в мерію пройти не давали. Нам дуже допомогли люди, в яких ми зупинилися пожити цей час — господар вдосвіта на своїй машині віз нас окольними шляхами, через розбитий і покинутий російський блокпост до місця, звідки ми могли пройти в мерію. І ми кілька днів зранку до вечора стояли там у черзі, щоб записатися на виїзд," — розповів Віктор.

Родина приїхала жити в Бровари Київської області. Тут живуть давні знайомі

Віктора - з його перших педагогічних кроків. Перший педагогічний досвід він здобував у селі Червоний Чабан Каланчацького району, під самим Кримом неподалік Армянська. Зараз село називається Преображенське. Пендальчук працював там сім років. Спочатку вчителем початкових класів, потім вчителем математики. Там і знайшов собі друзів, з якими підтримували гарні стосунки всі ці роки.

Відновлення роботи школи на підконтрольній Україні території

На підконтрольній Україні територію відновили роботу Каховської школи номер 1, розповідає Пендальчук. Він обіймає посаду директора з 2011 року. Попередній навчальний рік освітній заклад був на простої, тож довелося багато надолужувати.

"Вчитель окупованої школи, так само як і директор, стикається з величезною кількістю проблем. Мабуть, одна з найголовніших — на даний момент зберегти своїх учнів, які розкидані по всьому світу. Більшість з них перебувають за кордоном. В Україні на підконтрольній території, на жаль, невелика частина перебуває. І, зрозуміло, що в ситуації, яка складається зараз, дітям досить важко вчитися дистанційно, поєднуючи навчання в наших школах і закордонних. І вони в певних випадках приймають рішення про те, що їм потрібно вибирати між школою українською і школою закордонною. І це, мабуть, найголовніше питання, яке стоїть зараз перед школами, які фізично знаходяться в окупації, але працюють в дистанційному режимі - зберегти свій контингент як учнівський, так і вчительський. Така ж ситуація і з педагогами. Люди вже довгий період знаходяться в різних місцях і починають потрошки обживатись, шукають собі якісь підробітки або іншу роботу поблизу", — пояснює директор.

До повномасштабного вторгнення у школі номер 1 Каховки навчалися майже тисяча дітей. Це була найбільша школа в громаді. Були також класи з вечірньою формою навчання. Склад працівників налічував 106 робітників, включно з технічним персоналом, педагогами, адміністрацією.

"На сьогодні ситуація змінилась. Дітей стало менше майже вполовину — 570 навчається. А педагогічних працівників стало 35, які працюють. Інші на простої, тому що з різних причин не можуть працювати. Але ми всі проходили період ковіду, коли велику частину часу працювали дистанційно ще до початку повномасштабного вторгнення. І досвід дистанційки, відеоконференцій Classroom і інших всіх таких методів є досить великим. Тому сказати, що ми десь щось втратили в процесі навчання — не можна так сказати. Навіть, можливо, навіть покращилися", — говорить директор.

Зізнається, переживав, що буде досить складно, особливо першокласникам. Але в цьому навчальному році клас — хоча один, але великий, на 40 учнів. Це заслуга батьків, які розуміють, що на них теж лежить відповідальність, і допомагають, чим можуть. У Каховці в них було 14 класів початкової школи з 1 по 4 класи. Зараз теж іде набір у перший клас, але в цьому році все набагато складніше, визнає Пендальчук.

"Деякі батьки вирішують, що треба почекати ще рік. Ті, хто виїхали за кордон — у них теж вибір. Тому що зараз майже всі країни Євросоюзу вимагають обов'язкового навчання дітей в своїх школах. А для дітей маленьких, які перебувають на підконтрольній території, батьки обирають очне навчання", — каже директор.

Що стосується старших класів, то тут ситуація трошки інша. На передній план , говорить Пендальчук, виходить особиста позиція старшокласника. Який має розуміти, що знання, які він здобуває в школі, йому знадобляться в подальшому житті. І його відповідальність накладається на успішне навчання.

"Радує те, що наші діти не просто вчаться — вони беруть участь у олімпіадах, конкурсах, у МАНівських роботах, різноманітних дослідженнях, проєктах, змаганнях, навіть фізичних змаганнях, і отримують досить високі результати. І перші місця, і призові місця, і лауреатами стають. Навіть на всеукраїнському рівні беруть участь у таких предметних заходах і змаганнях. І це доводить в черговий раз, що наші старшокласники свідомі у своєму виборі, свідомі у своїй позиції, розуміють, що їх чекає попереду. Тому ми, вчителі, не можемо просто так сидіти опустивши руки. В кінці навчального року заклади нашої громади по Херсонській області показали найкращі результати по всьому регіону. Включаючи навіть херсонські школи і інші, які знаходилися на деокупованих територіях", — говорить директор.

Що розповів про навчальний процес в окупованій Каховці

Пендальчук розповідає, на окупованій території з російською освітою ситуація неприваблива. За його словами, в Каховці в 2022 році росіяни організували так званий освітній процес на базі трьох навчальних закладів. Але провчилися близько трьох тижнів — і закінчили.

Двічі був у полоні російської армії. Історія директора Каховської школи на Херсонщині Віктора Пендальчука
Віктор Пендальчук разом зі своїми учнями, Каховська школа №1. Віктор Пендальчук

"Чи то пішли на канікули, чи перевели їх на дистанційну. В Новій Каховці взагалі не було жодного дня очного навчання. По-перше, це було для них ризиковано, бо постійно обстрілювали свої переправи, були обстріли, тож не ризикували. І батьки не хотіли вести дітей. Зараз ситуація така сама. В Каховці вона погіршилася з безпекової точки зору. І батьки не водять дітей до школи в місті, а кудись возять. Автобуси їздять, привозять, десь там навчаються в якихось сільських школах. Дітей небагато, заклад один.

По фотографіях в їхніх мережах, в класі до десяти дітей, може трошки більше. Фактично це ніщо порівняно з тим, що було раніше. Адже в нас у громаді до повномасштабного вторгнення навчалися чотири з половиною тисячі дітей. На сьогоднішній момент у нас в дистанційному режимі працюють вісім закладів освіти з 11-ти . І в них навчаються більше трьох тисяч дітей наших. Тобто, ми майже 70% знайшли, охопили, відновили для них навчання і вчимо", - розповідає Пендальчук.

Будівля школи в Каховці неушкоджена, якщо говорити про старший корпус. Початковий корпус пошкоджений. У цілому по місту з цілих приміщень в школах залишилася третя школа, всі інші мають пошкодження, говорить Віктор. Всього було сім навчальних закладів в місті і ще чотири заклади у громаді, у сільських місцевості. Зараз навчання там не відбувається.

Про учнів, які виїхали з окупації

Багато каховських учнів зараз живуть у Миколаєві, в Одесі і на Закарпатті, у Івано-Франківську, Тернополі, Хмельницькій області.

"Зараз процес триває по накатаних рельсах. Ми працюємо, діти зареєстровані на НМТ, хто хоче вступати, вони вже все знають. Вони готуються, консультації для цих іспитів додатково проводяться, навчання за розкладом, стабільний розклад, доступ до якого в інтернеті також є, посилання на уроки є. Всі діти, які перебувають на території України , забезпечені всіма гаджетами, технікою для навчання", - говорить директор.

Зараз велику увагу приділяють випускникам. Випускників цього року в каховській школі навіть більше, ніж у минулому , каже директор - було 390, а зараз 640 учнів дев'ятих і одинадцятих класів. Велика кількість з цих дітей зараз за кордоном. Тому реєстрація на НМТ складає лише 20-30 відсотків від загальної кількості учнів.

"Ситуація неоднозначна. Є, на жаль, такі діти, які не збираються вступати в українські вузи. Є діти, які за кордоном, але реєструються на тести і проходять ці тести в тих містах, які для цього організовуються нашим міністерством і Центром оцінювання якості освіти за кордоном. Потім планують приїхати , щоб вступати у вищі навчальні заклади в Україні. Деякі навчальні заклади практикують дистанційне навчання. Якщо дитина знаходиться за кордоном, вона може дистанційно навчатися в Україні. З іншого боку, є батьки, які вирішили, що не будуть повертатися зараз. Є випадки випускників минулого року, коли родина переїжджала з-за кордону сюди, в Україну поверталися і тут вже вчилися", — говорить директор.

Двічі був у полоні російської армії. Історія директора Каховської школи на Херсонщині Віктора Пендальчука
Директор Каховської школи №1 Віктор Пендальчук, 1 травня 2024 року. Віктор Пендальчук

Про родину та що допомагає Віктору триматись

Донька Віктора Анастасія також випускниця, закінчує дев'ятий клас. Батько каже, дуже хвилювалися за те, як вона витримає окупації, переїзд і навчання онлайн, без живого спілкування з друзями. Каже, знадобилося пів року, щоб Настя повністю адаптувалася. Пережите непросто далося і дорослим, говорить Віктор.

"Попри те, що Бровари - місто дуже чудове, Дніпро мені дуже подобається. І не тільки своїм розташуванням близько Києва, а взагалі, і аура така в ньому, і місто саме. Але ти все одно не відчуваєш, що воно твоє рідне. От ніяк. Хтось, можливо, простіше до цього відноситься, люди різні, але ми ми сумуємо за домом, за своїми друзями, які там залишилися. Взагалі за містом, за школою, за своєю, за тими цеглинками, партами, кабінетом своїм. І хоч розумію, що досить далеко ще до повернення і до нашої перемоги, але дуже хочеться, щоб це сталося якнайшвидше. Бо де б ти не був, але ти все одно - не вдома. Так, тут дуже гарно, красиво, суперово. Але все одно не там. Перші місяці нам дихалося навіть не так. Тому що тут зовсім інше повітря. У нас спокійніше наш Дніпро, вільний простір наших південних степів. Тієї гармонії, яка була там, коли ти проживаєш, все одно тут немає", - пояснює Віктор.

Тримати себе в руках дозволяє віра, говорить Пендальчук.

"Віра в свою державу, хлопців наших, які на фронті. Віра в справедливість, можливо, навіть якісь вищі сили, в самого себе, що ти можеш це все витримати. Віра в наших людей, які не покладають рук і допомагають нашій армії всім, чим можуть - волонтерством, зборами, просто підтримкою і словами. Майбутнє не може бути без України, я на 100% впевнений. Бо наша держава була раніше, ніж ця ... щина буде, є зараз, незважаючи на те, що відбувається в країні, і буде. Ми будемо завжди. І оця сила і віра в це тебе стримує, підтримує, вона тебе направляє і не дозволяє покладати рук. Не дозволяє зневіритися. Ти директор, і за твоєю допомогою іноді звертаються батьки, діти. Ти маєш їх розраджувати, підтримувати, бути активним, направляти взагалі заклад, куди рухатися. Це дозволяє жити далі із впевненістю в тому, що все буде гаразд. Ми все це витримаємо, і наші діти будуть жити в щасливій країні, в своїй країні", — говорить Віктор Пендальчук.

Підписуйтеся на новини Суспільне Херсон у Facebook, Telegram, Viber, Instagram та YouTube.

На початок