Блогер Данило Гайдамаха кілька років розповідав про свій перехід на українську, ділився історіями про родину та давав поради підписникам. Нещодавно він став автором радіоблогу "Знак переходу" на Радіо Культура, де обговорює особливості української мови, суржик і сленг.
Про те, як популяризувати українську мову, Данило Гайдамаха розказує в інтерв'ю Наталці Писанці.
Розкажи, будь ласка, про свій радіоблог на Радіо Культура. Яке завдання ти ставиш перед собою і слухачами?
У блозі я намагаюся не уникати гострих кутів, але й зайвий раз не розпалювати і так дуже гарячу тему. Намагаюся нарешті дати чіткі відповіді на такі запитання, які тривожать нас у мовній дискусії роками, у коротких випусках, які тривають буквально до п'яти хвилин.
Кожен випуск присвячений одній з гарячих тем мовної дискусії: фемінітиви, ненормативна лексика, молодіжний сленг. Тобто те, до чого ми не можемо дійти роками, спробуємо все фактами, аргументами просто розкласти по поличках.
Щоб це було цікаво слухати і тим, хто мову знає, і тим, хто до мови тільки долучається — скажімо так, переходить...
Тут варто зазначити, що я теж є людиною, яка перейшла на українську мову, і тому уповноважив себе розповідати про це.
Тобто у сім'ї ви спілкувалися російською мовою?
Так, з народження в сім'ї, в школі, саме оточення було російськомовним, точніше сказати — зросійщеним. У 16 років я вирішив перейти на українську. Десь аж через три роки в сім'ї ми наважилися перейти з моїми батьками, і їхні батьки згодом перейшли. Це був такий імпульс, який розрісся дуже сильно.
Я ж паралельно сторінки вів, розказував про цей мовний перехід, і мені почали писати люди: "Ти нас надихнув, завдяки тобі ми почали переходити". І я, вражений від того, почав рахувати людей, які надихнулися на мовний перехід, — я їх нарахував п’ятсот. П’ятсот людей, які написали, що прийшли на українську мову завдяки мені!
Я тоді вже просто зупинився, бо зрозумів, що у тих п'ятисот людей є свої друзі, свої сім'ї, яких вони теж перевели. Я розумію, що надихнути бодай одну людину — це вже є дуже важливим внеском.
Протягом семи років я на своїх сторінках у соцмережах розказував про цей мовний перехід, про мову, про українську ідентичність, і я дуже вдячний Радіо Культура, що тепер маю такий майданчик, щоб це все узагальнити — в одному місці зробити такий продукт, який дійсно буде цікавий і моїм підписникам, і, я впевнений, читачам, слухачам Радіо Культура. Мені здається, це все дуже така полюбовна, суголосна історія, яка захопить.
Як вдосконалювати свої знання з української мови? Якими джерелами користуватися? І як не боятися помилок? Бо ми чуємо дуже часто, сленгово кажучи, відмазку: "Ой, я не хочу паплюжити українську мову, я не буду нею розмовляти. Краще я буду тією мовою, якою мені зручно, яку я знаю з дитинства". От що робити в таких ситуаціях?
Один із наших випусків буде присвячений тим відмазкам, які знаходять люди, що досі не наважуються на цей перехід. Хочу просто сказати, що відмазок можна шукати безліч, але є одна для того, щоб перейти, — це рідна мова. Я вивів таку формулу завдяки цьому радіоблогу: "Говорю, отже, помиляюся". Тобто не помиляється лише той, хто не говорить.
У нас немає вибору. Нам всім, рано чи пізно, доведеться наважитися на цей перехід, доведеться говорити перші слова українською мовою, якщо це досі хтось не зробив. І чим раніше ви це зробите, чим скоріше візьмете за це відповідальність, тим швидше прийдете до цього щастя і сяйва в очах, яке з'являється буквально у кожної людини, що переходить на українську мову.
Ви вже згадували про певні гарячі теми. І одна з таких тем — це молодіжний сленг. Слова, які ми часто чуємо останнім часом: "краш", "кринж", "вайб". Іноді я сама, до речі, лізу і перевіряю. Хочу ще додати особистого знову. Оскільки я працювала дев’ять років у ліцеї з підлітками, там постійно звучав оцей сленг. Іноді підлітки мене ставили в таке незручне становище. Вони там: "Що ви, ми ж рофлимо, не треба агритися!" Я думаю: "Так, це щось з англійської". Все ж, як правильно використовувати чи як не зловживати цими словами в українській мові?
То треба одразу зрозуміти, що, соромлячи людей за сленг чи намагаючись його заборонити, ми закриваємо молоді шлях до мови. Мова на те і є природний організм, який змінюється: вона впускає в себе нові покоління, нові тенденції. В епоху соціальних мереж та глобалізації дуже природними є ті явища, що заходять у нашу мову, — і англійські слова теж. Якраз мова не терпить штучностей, якогось насильства.
Ми про це також маємо говорити, бо в нас, українців, як ні в кого, дуже багатий спадок насильства над мовою. У Радянському Союзі був цілий експериментаріум, що можна і що не можна робити з мовою. З того до сьогодні розгрібаємо багато цікавих явищ, як-от суржик, наприклад. І багато інших: люди бояться своїх діалектів, люди бояться мови, якою говорять їхні батьки.
До речі, коли мій тато перейшов на українську, він заговорив не такою мовою, як я. Через його мову почали лунати слова, якими колись із ним говорив його покійний батько з Тернопільської області. Коли він каже “шеста година” і його мама поправляє, я кажу: “Ні, це скарб, хай це буде, хай це розростається”. Через слова я бачу цей вогонь, який у нього загорівся в очах. Боже, він говорить мовою свого батька!
Нещодавно я натрапила на матеріал про словник Івана Багряного. У кожного українського письменника були свої особливі слова, іноді неологізми. Скажімо, у лексиконі Івана Багряного було "ігнорант" — це людина з обмеженим світоглядом, яка не цікавиться нічим, окрім того, що має для неї певну вигоду. Чи буде така тема розглядатися в радіоблозі? От, наприклад, "дізнавайтеся нові слова від наших письменників-класиків".
Ой, яке красиве слово "ігнорант"! Зараз повернуся до теми, але подумав про те, що один із випусків присвячено іноземцям, які прийшли на українську мову. Наприклад, я говорив із корейкою Найон, яка зайшла у світ української культури й вирішила вивчити мову через класичну музику. Вона надзвичайна фанатка класичної музики, і для мене буде великою радістю розказати також її історію в одному з блогів.
А щодо неологізмів, до речі, ви так класно мене спровокували на цю думку, бо неологізми вилазять у різних темах. Наприклад, як було створено слово “юнка”, коли ми говоримо про фемінітиви. І так чи інакше, воно буде зачіплятися.
Я натрапляла на цікаві маскулінітиви в українській літературі, от саме 1920–1930-х років. Здається, це було у Віктора Домонтовича: не "вбивця", а "вбивник".
Вбивник? Вау!
Це заклик до того, що треба справді знайомитися з нашою літературою, з тими словниками. Можливо, деякі слова навряд чи варто витягати з комірчини. Але деякі слова я настільки запам'ятала, мені воно так сподобалося! Які ще будуть гарячі теми в цьому радіоблозі, щоб заінтригувати наших слухачів, щоб вони прикипали там щодня до певної години й чекали радіоблогу?
Все, що ятрить вашу душу стосовно мови, мені здається, увійшло в цей радіоблог.
Слухайте "Знак переходу" на Радіо Культура по буднях о 12:35, 15:00 і 18:00 на хвилях у FM-діапазоні, а також в мобільному застосунку suspilne.radio в Google Play та App Store, і на сайті suspilne.radio.
Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
