Кімната дитячого гуртка у Томаківці на Дніпропетровщині перетворилася на волонтерську швацьку майстерню.
25-го лютого торік Наталя Лєбєєва почала тут кроїти, шити, прасувати, адже бійці місцевої тероборони шукали форму, розвантажувальні жилети, плитоноски. Поступово до неї приєдналися й інші майстрині.
"Досвід шиття тут не важливий, ми навчимо", – говорить Наталя.
Починали з пошиття балаклав. Потім опанували складні техніки, меценати подарували сучасні машини і тепер шиють увесь асортимент форми для військових.
"Я шила дитячий одяг, відшивала жінкам сукні, а коли таке сталося в Україні, мусила здобути нову професію з пошиття військової форми. Це така болюча тема, тому що мій син воює з першого дня… Він зараз на Донецькому напрямку…", – каже вона.
Наталя розповідає, як про швачок дізнаються військові.
"Відчиняються двері і заходить їх десять чоловік. Ті – з куфайками своїми, з куртками, ті – з штанами. Треба щось поремонтувати, замок застрочить, там низ підстрочить. Ми тут курток сто п'ятдесят за зиму перестрочили замків, ми просто падали, просто падали. Відповідно, ми знайомимося з бійцями, вони знайомляться з нами, залишають свої координати, потім мені телефонують і кажуть: "Юріївно, мені треба таке-то і таке-то пошити". І так вже ця інформація розлетілася і всі знають про нашу маленьку майстерню, про наших дівчат", – говорить вона.
Валентина Марущак – також волонтерка. У неї на фронті двоюрідний брат.
"Я не професіонал, не можу виконувати якісь складні роботи, але строчить виходить", – розповіла жінка.
Наталя Лєбєєва розповідає, що перший розвантажувальний жилет зшили з тканини, яка трапилася під руку. Далі – удосконалювали конструкцію.
"Хлопці приносили тканину, де хто що взяв. Ми зробили викрійки. Пороли все, що тільки можна було. Стягували з дому все, що можна було. Потім розробили новий жилет-розгрузку. Розповідали нам військові, яку треба висоту, ширину, яку треба липучку, всілякі нюанси. Плитоноски ми також розробили, вони розлетілися по всій Україні. Хлопці наші також по всій Україні. Відшиваємо ми їм зараз і форми. Тканину замовляємо рипстоп, піксель, те, що наші хлопці носять. Бійці міряють свої розміри сірниками, телефонами, ниточками", – розказує вона.
Волонтерка Зоя Лисиця говорить, що у кишеню кожної форми швачки кладуть молитву і малюнки.
"Їх малює моя шістнадцятирічна онука Єлизавета. Вона приїжджає сюди із Запоріжжя, коли там обстріли, десь на місяць і сидить тут із нами малює", – розповіла жінка.
Відшиту форму відправляють на різні напрямки: Харківський, Миколаївський, Одеський, Донецький, а також до Дніпра та Запоріжжя.
"Прапор нашої волонтерської спільноти намалювала онука Зої Афанасіївни. Також вона придумала нашу назву – "Крила перемоги". Бо хлопці, коли до нас звертаються, то у нас крила підіймаються!" – пояснює Наталія Лєбєєва.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
