13 липня – 80 років з дня народження поета та громадського діяча Івана Сокульського (1940-1992). Уродженець Дніпропетровщини, він був поетом, публіцистом, правозахисником, дисидентом. Тричі засуджений через антирадянську діяльність і загалом в ув’язненні відбув понад 12 років свого життя.
Суспільне зібрало 10 фактів з біографії Івана Сокульського.
1. Навчався на філолога. Уродженець хутора Червоноярського Синельниківського району Дніпропетровщини, Іван Сокульський навчався на філологічних факультетах Львівського та Дніпропетровського держуніверситетів. Його товариш по навчанню Володимир Луценко згадував, що за студентами-українськими філологами був особливо пильний нагляд «органів». 1965-го року Сокульський був виключений з комсомолу й з вишу в Дніпрі за фактичним звинуваченням у «націоналізмі».
2. «Лист…» і перше ув’язнення. Іван Сокульський відомий як один з авторів «Листа творчої молоді м. Дніпропетровська». Улітку 1968 року, коли на Дніпропетровщині була розгорнута «антисоборна кампанія», 28-річний Сокульський разом з однодумцями написали «Листа…» на захист роману Олеся Гончара «Собор», проти русифікації. Автори, зокрема, говорили про цькування радянською владою молодих українських прозаїків і поетів. Потому Сокульський отримав свій перший термін – 4 з половиною роки колонії суворого режиму. У той час в київському видавництві «Молодь» мала вийти його дебютна збірка поезій, однак вона не побачила світ.
3. Родина. Після повернення до Дніпра 1974 року одружився Орисею Лесів, сестрою священника Ярослава Лесіва, з яким познайомився й потоваришував в ув’язненні. Працював робітником на різних підприємствах та установах, звідки його час від часу звільняли. У подружжя народилася донька Марія.
4. Друге ув’язнення. У жовтні 1979 року вступив до Української Гельсінської групи. За пів року був заарештований органами КДБ. Йому інкримінували наклеп на радянський лад, у провину ставили вірші, навіть ті, за які він уже був покараний раніше. Родичів на суді не було, їм повідомили про нього вже після закінчення. Останнє слово на суді Сокульський виголошував 6 годин. Був засуджений до 10 років ув’язнення.
5. Третій термін. На початку 1980-х в обласній газеті Дніпропетровщини «Зоря» з’явилося сфабриковане інтерв’ю Сокульського під назвою «Прозріння». Сокульський, перебуваючи за ґратами, домагався спростування. За звинуваченням у «злісному хуліганстві й порушенні тюремного режиму» – за бійку, якої не було, – він отримав ще три роки за ґратами.
6. Голодування дружин політв’язнів. 13 липня 1988 року дружини політв’язнів Миколи Горбаля Ольга Стокотельна з Тернопільщини та Івана Сокульського Орина Сокульська розпочали голодування з вимогами їхнього чоловіків. Їх підтримали десятки людей. У серпні обоє політв’язнів вийшли на волю.
7. Громадська діяльність після таборів. 1989-го року Іван Сокульський, повернувшись до Дніпра, активно включився в громадське й політичне життя. Зокрема, був одним із засновників місцевих осередків Товариства української мови ім. Т.Шевченка, «Меморіалу», Народного Руху. Брав участь у самвидаві.
8. Смерть і реабілітація. Під час пікетування на підтримку незалежності України його жорстоко побили аґенти КДБ. 22 червня 1992 року він помер. За інформацією дослідниці біографії Сокульського Світлани Мартинової, на 40-й день після смерті прийшла посвідка про реабілітацію, підписана ще за його життя.
9. Книги й нагороди – посмертно. Перша книга Івана Сокульського – збірка «Владар каменю» – вийшла після його смерті. Її підготувала до друку його вдова. Посмертно нагородили орденом «За мужність» І ступеня та Орденом Свободи.
10. У сучасному Дніпрі. З 2016 року в Дніпрі є вулиця Івана Сокульського, а з 2018-го – мурал, йому присвячений.
